Зоряний корсар - Бердник Олесь

О нещадні люди!

"Стійка форма психічного захворювання, — подумав космослідчий. — Треба порадитися з головним психіатром системи і потім вирішувати, як і що. Може, доведеться вплинути на емоційний сектор мозку, активізувати логічні концептори". Попрощався з правопорушницею. Вона не відповіла.

Меркурій дав наказ біосторожам: не турбувати дівчину, але й не випускати її. Включати мінорну музику, створювати заспокійливий зелено-блакитний фон, годувати необтяжливими фруктовими стравами. Ждати розпорядження з центру.

Саме в цей час особистий телепатичний канал приніс космослідчому наказ: прибути на конгрес до Тартара Арімана…

Меркурій сів у магнетон і вилетів з десятого сектора до Головного центру.

За прозорою сферою літального апарата мерехтіла в космічній далині феєрична куля Блакитного Світила, іскрилися то там, то там у безодні Всесвіту житлові сектори системи Ари, оповиті зеленкуватою товщею атмосфери. Іншим разом Меркурій милувався б тією неповторною панорамою, але тепер в душі була тривога. Правопорушення, які почастішали, термінове скликання конгресу… Космослідчий був прихильником радикальних дій. Надто вже поміркованим і спокійним було життя системи, надто безпечним і… нецікавим. Він сперечався з правопорушниками, але сам переймався скептичним настроєм, роздумуючи над сенсом життя, над перспективами поступу. Може, конгрес щось вирішить? Адже зберуться наймужніші, найталановитіші люди системи.

Фіолетова сфера Головного центру блискавично наближалася. Перед магнетоном Меркурія розкрився шлюз приймальної станції. Він влетів до гігантського перехідного тамбура, звелів кіберсторожу відчинити горішню сферу пристрою. Свіже повітря, наповнене пахощами квітів, дихнуло в обличчя космослідчого…

Григір Бова отямився. Сів на ліжку. Що за чортівня? Що це йому приверзлося? Інша система, інші люди? Інші імена…

Він засміявся. От так дивина! Розказати комусь, так і не повірять. Скажуть — вигадав! А як же таке можна вигадати? Ціла система мислення, поглядів, життя… А втім, щось є спільне… І там він криміналіст. Тільки називається інакше. Космослідчий! Ха! Розповісти товаришам — заклюють, проходу не дадуть! Скажуть — космічними масштабами мислиш, замахуєшся на небесну кар’єру. Та ну їх! Але записати треба. Дуже цікаво. Жаль, що не розкрилося, як там далі… Як там на конгресі… Ха-ха! Це була б ціла повість. А взагалі в цьому видінні є щось логічне. Високі досягнення, спокій. А тут — на тобі! Повстання, невдоволення… самогубства… А він — Гри-гір — космослідчий. Виконує доручення Головного Координатора, так би мовити, наводить порядок. І досить реакційний цей його двійник. Звідки це в нього? Може, десь у глибині підсвідомості прихована така суть? Га?

Бова присунувся до столика, витягнув з шухляди блокнот, намацав олівець, увімкнув настільну лампу. Записав для пам’яті кілька фраз. Вимкнув світло, позіхнув.

У вікно заглядав місяць. Кілька зірок мерехтіло над дахами сусідніх будинків. Десь співав самотній соловейко, нявчав невдоволений кіт.

Галя… При згадці про неї Григір усміхнувся. Сьогодні вранці — зустріч. Блакитні очі. Приглушений мелодійний голос. І вічний опір, відстоювання свого. Бог, якийсь ідеальний, героїчний і цілком людський образ. Ніби щит від бруду життя. Безумовно, в цьому дівчачому переконанні нема нічого містичного, але її розчарування, її суворість і нотки відчайдушності, що інколи прориваються в голосі, можуть привести до трагічних наслідків. Треба допомогти… Як? О, як же він забув… Незабаром відбудеться жартівливий суд. Процес над богами. Над богами всіх релігій, які тільки створені людською уявою. Вже давно Григір домовлявся з друзями організувати дискусію про Космічне Право. І запросити на неї шефа. Щоб збити з нього скепсис. А щоб було наочніше — обрати форму суду. Будуть прокурори і захисники. Судді і засідателі. Свідки і речові докази. А що? Це може сподобатися Галі. І розвіє її відчуження. Треба розтопити блакитні крижинки в її очах. Батько зник, мати вмерла, друзі одвернулися. Ну й що з того? Хай вона збагне, що мерзотники, дворушники й зрадники не є основою світу.

Вирішено. Він запросить її на дискусію.

Прислухався. За дверима дід Микита висвистував носом. Щось бурмотіла вві сні баба Мокрина. Він знову ліг. Дивився якусь мить на світлу смужку під вуличного ліхтаря. Перевертався з боку на бік. Сон не приходив.

У голову лізла всяка всячина. То сухе обличчя шефа, то насмішкуваті лиця товаришів, то дівчата, яких він цілував на університетських вечірках. Тьху, де воно й береться! Наче з бездонної торби сиплеться. Щось путнє так і не втримається, забуваєш, а погань або дурниці — будь ласка!

Лише на світанку Григір задрімав.

І диво — його видіння продовжувалося. Те саме — небувале, чудернацьке. Треба ж статися такому диву?

Меркурій сидів у першому ряду амфітеатру в Тартарі Арімана — Головного Координатора…

У центрі велелюдного зібрання в зеленкуватому сяєві штучних світил стояв Аріман. Склавши руки на грудях, він дивився на штучне небо Тартара, де пливли фіолетові блідо-блакитні хмаринки. Меркурій замилувався Головним Координатором: який дивовижний тип людини! Хоч майже всі жителі системи Ари мали гармонійні тіла завдяки високим досягненням генетики і психотехніки, але Аріман виділявся якоюсь вражаючою неповторністю. Правда, його краса здавалася холоднуватою, іноді викликаючи навіть острах. Меркурій не міг збагнути, звідки те предковічне почуття, адже давно всіма традиціями й етичними нормами воно засуджене як ганебний анахронізм.

Про що думає Аріман? Чому він у такому напруженні? Незворушне бліде обличчя, суворо зімкнуті вуста, темно-вогнисті очі, важка грива чорно-багряного волосся. Магнетична постать! Амфітеатр мовчить, очікує. Перед вирішенням долі системи Ари негоже перемовлятися незначними словами.

Зараз він почне промовляти. Єдине психічне поле системи завібрувало, напружилося. В ньому відчулася поява сильного потенціалу мислі. Та щось сталося. Аріман промовчав. По психоканалу почулися слова диспетчера зв’язку:

— До Тартара конгресу прибули Космократори Багатомірності. Вони повернулися з експедиції. Космічне Право вимагає їхньої участі в конгресі.

Обличчя Арімана потепліло, м’яка усмішка торкнулася вуст. Він підняв руку, поле Тартара розімкнулося. До амфітеатру ввійшла група Космократорів. Присутні встали і радісно вітали мандрівників безмежжя.

Меркурій відчув, як у грудях болісно защеміло. О світе, вона повернулася. Вона повернулася, а з нею і минуле! Він гадав, що все зникло у безодні часу. А воно лише затуманилося рутиною повсякденності. Кохана, кохана, прекрасна і єдина!

Семеро Космократорів, а серед них його перше кохання — Громовиця! Буряна дівчина, яка не раз бентежила Координаційний центр химерними планами перебудови суспільства, системи, людського єства. її завжди відсилали на периферійні сектори, давали найважчі завдання — майже на межі допустимого. Та Громовиця неодмінно виконувала програму Координаційного центру, поверталася в систему і знову хвилювала життя бурею парадоксальних ідей.

Вона вчилася разом з Меркурієм на третьому секторі. Довгі роки перших спіралей навчання зблизили їх. Громовиця схвалювала юнацький вибір Меркурія — стати космослідчим: проникнути в суть Космічного Права, аналізувати плин суспільних та природних подій, розшукувати порушення Еволюційних Законів і допомагати рідній системі відновлювати їх — що могло бути прекрасніше? Громовиця обіцяла завжди бути з ним, ніколи не забувати дитячої клятви вірності. Як це в них було? "У всіх світах, у мислимих і немислимих станах, у Багатомірності і поза нею, у роздрібненні і в єдності — серце моє з тобою, з тобою, з тобою. І ні зрада, ні помста, ні інша любов, ні віддалення часу та простору, ні буття чи небуття не розірвуть священної ниті". Прекрасна клятва! Вони промовляли її на самоті, під зоряним склепінням Всесвіту. Як було хороше, несказанно прекрасно. Що ж сталося потім? Потім…

Меркурій досяг бажаного, став космослідчим. Він виявив неабиякі здібності, і його взяли до Координаційного центру. Спочатку незначні справи, потім важливіші. Потім особисті завдання Арімана. Шана і честь. Він, Меркурій, не замислювався над деякими суперечностями між правом і веліннями Головного Координатора. Вірив авторитету Арімана. Думав, що не можна нескінченну мінливість буття втиснути в право виявлене в слові, думці. Саме тому реальність виявляла розбіжності між задумом, мрією і здійсненням. А головна передумова законності — добре бажання, обгрунтоване благом Єдності. Він довіряє Аріманові — отже, все гаразд.

Так було спочатку. Пізніше він став сумніватися. А ще пізніше — зустрівся з Громовицею. Вона ввійшла до групи Космократорів Багатомірності, очоленої Горикоренем — молодим, полум’яним ученим, прихильником найнебезпечніших експериментів у безмірі. Група Горикореня іноді зникала з системи Ари на десятки циклів, а коли поверталася, Аріман давав їй нове завдання. І так багато разів.

Так от… Зустріч з Громовицею. Вона була невблаганна. Згадала дитячі клятви, мрії юності.

— Ти став маріонеткою, Меркурію, — з жалем прошепотіла тоді дівчина. — Ти втрачаєш особистість.

— Ти не любиш мене, — гірко сказав Меркурій.

— Любов піднімає. Невже ти не розумієш? Я бачу твоє лихо, я хочу допомогти тобі. Ти заснув.

— Я захоплений роботою, не маю спочинку. Про який сон ти кажеш?

— Про сон духу. Ти не сумніваєшся в собі, в Арімані. Там, де нема сумніву, там занепад.

— А певність? — вражено запитав Меркурій. — Невже певний себе і своїх сил шукач прямує до занепаду?

— Певність не виключає сумніву, — заперечила Громовиця. — Певність — це не універсальне рішення тієї чи іншої проблеми. Певність — то віра в смисл буття, у доцільність існування й пошуку. Але сумнів — то вибір правильного шляху. А ти не шукаєш, ти поклався на авторитет старшого.

Вони розійшлися з гіркотою в серцях. А потім вона зникла. Меркурій дізнався, що група Багатомірності покинула систему Ари для дуже важливого експерименту, запропонованого самим Аріманом. І ось тепер вони повернулися…

Попереду Горикорінь і Громовиця. За ними — Владисвіт, Сократ, Чайка, Юліана, Інеса. Чотири юнки і троє юнаків. Блакитна тканина щільно облягає прекрасні тіла, на грудях золотіють спіралі — символи Безміру, волосся юнаків хвилями спадають на плечі, у дівчат зав’язане тугими вузлами.