Двоє над прірвою - Малик Володимир

Там, безперечно, дізнаються про арешт Смольникова. Ото зчиниться переполох!.. Уявив собі, як Гольбах у першу хвилину остовпіє з несподіванки, що в нього під боком півроку жив і працював не простий собі хлопчина, а, як він у думці назве, більшовицький агент. Потім ошаленіє — білі очі округляться від люті, на переніссі, від напруги, ще дужче засиніє шрам, а тонкогубий рот вивергне прокляття.

Раптом мене пронизала несподівана думка, освітила мов блискавка мій збаламучений мозок. Чекай! А що, як використати для звільнення Івана Григоровича штурмбанфюрера Гольбаха?

Я аж зупинився. Це ж ідея!

Викрасти фрау Ельзу і Єву, а потім запропонувати штурмбанфюрерові обміняти їх на Смольникова! Га? Він, безперечно, погодиться на це, бо іншого вибору у нього немає. Єдиний сумнів — чи зуміє він добитися видачі йому в’язня?

Простота плану вразила мене, і я поспішив на протилежний бік Золотоворітського скверу, де стояв автофургон для перевезення хліба.

— Що сталося? — запитав Віктор, помітивши мою схвильованість.

Я заліз у кабіну, засунув йому в кишеню парабелум, а потім розповів про щойно виниклий у мене намір викрасти дружину й дочку шефа.

Вислухавши уважно, Віктор подумав і, серйозно подивився на мене, сказав:

— А що? Це в принципі можливо! Тільки є деякі вузькі місця…

— Які?

— Ну, приміром, де переховати жінок? Як сповістити про все це Гольбаха? Як провести обмін?.. Треба добре обміркувати!

На знак згоди я мовчки хитнув головою.

5

До будинку на Печерську, де жив Гольбах, ми під’їхали рівно о десятій годині. Це був час, коли дома могли застати лише жінок та есесівця-охоронця.

Не глушачи мотора, Віктор дав мені пакунок з печивом, і я попростував до дверей.

Вулиця була безлюдна, якщо не рахувати двох чи трьох випадкових перехожих. Сонце вже піднялося височенько і тисячами блискучих зайчиків відбивалося у шибках вікон і в зеленому листі молодих каштанів.

Чи хвилювався я? Безперечно. Коли постукав і почув у відповідь "герайн" (ввійдіть), то відчув, як у мене пересохло в роті. Я потягнув на себе двері — і опинився у чималій світлій прихожій. Праворуч, біля вікна, стояв столик. Прямо — великі білі двері до вітальні. Ліворуч — сходи вниз, до підвальних приміщень.

З-за столика мені назустріч підвівся Катце.

Привітавшись, я запитав:

— Фрау Ельза та фройляйн Єва дома?

— Дома одна фройлян Єва. А ти приніс хліб?

— Ні, печиво. Вчора гер штурмбанфюрер наказав роздобути. До речі, він на роботі? — Те, що фрау Ельзи не було дома, спочатку занепокоїло мене, але потім я подумав, що одної дочки як заложниці буде цілком достатньо.

— Безперечно.

Я поставив пакунок на стіл і в ту ж мить направив пістолет есесівцю в живіт.

— Руки вгору!

Катце дурнувато закліпав очима, поволі підвів руки.

— Майн гот! Що це значить?

— Якщо хочеш жити, мовчки виконуй мої накази! — сказав я. — Крім Єви, в квартирі більш нікого немає?

— Немає.

— Тоді повертайся і йди в підвал! Та швидше!

Катце слухняно повернувся і швидко почимчикував униз.

Стрілянина могла б наробити переполоху, тому я замкнув його в одній із темних комірчин і наказав мовчати, поки не прийде Гольбах.

Після того кинувся наверх.

Єва сиділа у залитій сонячним промінням вітальні на канапі, підібгавши під себе ноги, і читала книжку. Побачивши мене зі зброєю в руці, миттю зблідла, тихо ойкнула. Книжка упала на підлогу.

— Фройляйн, не бійся, — заспокоїв я її. — Я не маю наміру вбивати тебе. Навпаки, ти житимеш, але при одній умові…

— Якій? — прошепотіла на смерть перелякана дівчина.

— Бачиш, СД чи гестапо заарештувало мого батька. Я хочу визволити його, тому заарештовую тебе! Потім запропоную штурмбанфюреру, твоєму батькові, обмін. Він виручає мого батька, а я повертаю йому дочку…

— А якщо він не зможе визволити твого батька?

— Тоді ти теж… розпрощаєшся з життям.

Я зовсім не був упевнений, що у мене підніметься рука на цю дівчину, але я в той час мусив так сказати.

— Мій боже! — прошепотіла Єва. — Що я маю зробити?

— Передусім сідай до столу, візьми ручку і напиши батькові такого листа…

Я почекав, поки вона взяла папір і ручку. Потім почав диктувати:

"Любий тату!

Трапилась жахлива, нечувана річ. Мене схопили партизани і тримають як заложницю. Вони обіцяють відпустити лише при тій умові, якщо ти доб’єшся звільнення одного чоловіка, заарештованого гестапо чи СД.

Молю тебе, благаю, врятуй мені життя!

Твоя Єва".

Я заховав записку в кишеню і сказав:

— Тепер візьми теплий одяг, склади його в сумку і разом зі мною виходь на вулицю. Там стоїть машина, ми сядемо в неї і поїдемо. Щоб знала — стріляю без попередження! Так що будь розумною! Без ніяких фокусів! Зрозуміла?

— Зрозуміла.

Взяти вовняну кофту і легке літнє пальто було ділом двох хвилин. Після цього ми з Євою вийшли на вулицю. Я відчинив задні дверцята і, переконавшись, що поблизу нікого не видно, надав своєму голосові суворості:

— Лізь у будку! І сиди там тихо!

Дівчина покірно виконала мій наказ. Я замкнув дверцята.

Підійшов Віктор. Спитав:

— Все в порядку?

— Так. Роби, як домовилися! Якщо нас зі Смольниковим не буде протягом двох днів, дівчину відпусти, а сам тікай!

Ми потиснули один одному руки, і машина рушила…

6

Рівно через годину — цього Вікторові було досить, щоб виїхати з міста, — я зайшов до Гольбаха. В моїй кишені лежав на бойовому зводі пістолет.

— Що трапилось, Володья? — Гольбах незадоволено глянув на мене поверх окулярів, якими він користувався тільки тоді, коли читав або писав. — Ти бачиш, я дуже зайнятий!

Я щільно причинив за собою двері і підійшов до столу.

— Гер штурмбанфюрер, справа абсолютно невідкладна. Вислухайте мене!

— Ну, що там? Тільки якнайкоротше!

Я витягнув із кишені Євиного листа і, розгладивши його долонею, мовчки поклав на товсте блискуче скло стола.

— Що? — підскочив Гольбах, прочитавши перші два рядки. — Які партизани? Де вони?

Лице його сполотніло. А очі знову прикипіли до аркуша паперу.

— Неймовірно! Майн гот! Неймовірно!.. Де ти взяв цього листа, Володья?

— У вас на квартирі, гер штурмбанфюрер, — спокійно відповів я. — Єва написала його під мою диктовку.

— Тобто… — він раптом безтямно заморгав очима. — Ти хочеш сказати, що ти і є той партизан, котрий схопив Єву?

— Саме це я й хочу сказати, гер штурмбанфюрер.

Він вирячився на мене, обличчя почало наливатися кров’ю, шрам на носі посинів, а рука мимоволі потяглася до електричного дзвінка, вмонтованого в стіл.

— Але ж я накажу повісити тебе, собако!

— Спокійно, гер штурмбанфюрер! Ви, напевне, забули, чий лист перед вами і що загрожує вашій доньці! — Я підвищив голос: — Якщо з моєї голови впаде хоч волосина, ви ніколи більше не побачите Єви, гер штурмбанфюрер! Це вам зрозуміло, сподіваюсь?

Він опустив руку. Важко дихав. Гнів і розпач охопили його, поперемінно відбиваючись на змертвілому обличчі.

— Доннер веттер! — він витягнув картату хустинку і витер на лобі холодний піт. — Зрозуміло… Безперечно, зрозуміло… Бідна Єва… Дитя моє єдине!.. Що я скажу Ельзі?.. О мій боже!

Поволі лють і гнів поступалися місцем розпачу і відчаю. Штурмбанфюрер, врешті, до кінця збагнув, яка смертельна небезпека нависла над його дочкою. Він раптом згорбився, поволі опустився на стілець і охопив голову руками. Погляд його був безтямним.

— Гер Гольбах, я даю вам прекрасну можливість врятувати Єву, — промовив я тихо з наголосом на слові "врятувати".

— Яку? — він підвів голову.

— Вас вразила перша частина Євиного листа, і ви не надали значення другій. А там пишеться, що ви можете визволити з пазурів гестапо одного чоловіка і замість нього одержати свою дочку, живу і неушкоджену.

— Кажи толком — хто цей чоловік?

Я сів на стілець насупроти свого колишнього шефа, полегшено промовив:

— Отак би зразу, гер штурмбанфюрер… Тепер вислухайте мене уважно… Ціммерман влаштував мого батька Івана Григоровича Булатовича водієм на хлібозавод. Одним з об’єктів, куди батько возив хліб, був аеродром на Солом’янці. Вчора чи позавчора там згорів літак і загинули три льотчики. СД чи гестапо заарештувало цілий ряд людей, котрих підозрюють у диверсії. Вчора був заарештований і мій батько. Заарештований безпідставно. Ви маєте… Ви мусите розшукати його — гадаю, це для вас не так складно — і визволити. Тобто забрати його до себе, а потім обміняти на Єву… Вам зрозуміло?

— Цілком. А якщо не віддадуть мені твого батька?

— Тим гірше для вас… і особливо для Єви!

— Як же ти мислиш собі провести обмін? Де він відбудеться? Коли?

— Хай це вас не турбує… Скажу тільки, що часу ви маєте не багато — обмін повинен відбутися сьогодні. Або завтра не пізніше дев’ятої години вечора.

— Де ж я тебе знайду?

— Мене не треба шукати. Я буду весь час тут, біля вас…

Гольбах трохи оговтався від шоку і з цікавістю запитав:

— Скажи мені, ти придумав це все сам?

— Ні, не сам. Мені допомагають товариші.

— Гм… Я доберуся до вас! Можеш бути певен — доберуся!..

— Можливо. Але спочатку подумайте про Єву! Вона сподівається, що ви зробите все, щоб визволити її.

— Я тільки про це й думаю! Прокляття!

Він раптом швидко підняв телефонну трубку. Та ще швидше я вихопив з кишені пістолет і направив йому в груди.

— Гер штурмбанфюрер, киньте дурні жарти! Одно слово — і я стріляю!

Гольбах отетеріло подивився на блискуче дуло і поволі почав бліднути. Потім замахав вільною рукою.

— Володья, ти неправильно зрозумів мене. Я хочу зв’язатися з СД і вияснити, чи справді твій батько заарештований і де він зараз знаходиться.

— Гаразд, — погодився. — Говоріть!.. Але ще й ще раз добре подумайте, що для вас важніше — врятувати Єву чи знищити мене!

— Я це розумію, будь певен… Безперечно, я вибираю Єву… А з тобою я коли-небудь зумію поквитатися! Тож заховай свою пукавку і не лякай мене, а я тебе, поки не визволю дочку, і пальцем не зачеплю!

Звичайно, це було розумно, і я, заховавши пістолет, опустився на стілець.

Тим часом Гольбах, з ненавистю і острахом поглядаючи на мене, підніс трубку до вуха.

— Алло! Алло!.. Фройляйн?.. Зв’яжіть мене з капітаном Малькомесом… Негайно! — І через кілька секунд: — Капітан Малькомес?.. Хайль Гітлер!.. Говорить Гольбах… Маю до тебе діло, Фріц… Яке?.. Зараз скажу… Мені стало відомо, що у тебе неприємності… Звідки?.. Ну, бачиш, ми на такій службі, щоб усе знати… Так, так… Заарештував?..