Байда князь Вишневецький - Куліш П.
Візир [127]
І ти, щасливий із щасливих воїн,
Двох наших ворогів, духів Ереба,
Своїм мечем, вовік благословенним,
Побив, мов двох титанів-Зевсоборців. [128]
Сераскир
Пишаюсь боєм з українським левом:
Оборонявсь, як Бріарей [129] сторукий,
І вергав смерть, немов яка машина:
Бо в нього, кажуть, серце б'ється рівно.
А сей безрукий велетень, сей Ганжа,
Доставсь мені без крив'яної жертви:
Бо ниций Томза зрадив гайдабуру
І заплатив кайданами за службу.
Візир
Так, воїни - ігралище Фортуни!
Капудан-баша
Або людської зависті й єхидства.
Князь Байда вирвав Ганжу із неволі,
І се йому відплата за рятунок.
Візир
Предвічний таємничими путями
Веде до слави й щастя правовірних.
Се два великі воїни в джавурів,
Дві їх руки, правиця і лівиця,-
І ми обидві їх на балвохвальців
Вворужимо мечем свого пророка
Або ж обидві разом повтинаєм
І Русь, і Польшу, і Москву скараєм.
То перше, кажеш, приведуть нам Ганжу?
Капудан-баша
Він перше Байди провинив пророку:
Нехай йому і поклониться перш Байди.
Да ось уже й ведуть.
Увіходить Ганжа Андибер, у залізних кайданах.
Візир
Що, Ганжо? бачив
Гаки залізні тут, під замком?
Андибер
Бачив.
Візир
На сі гаки зопхнуть тебе з бойниці,
І, зачепившись, ти на них повиснеш.
Андибер
То що ж? Повисну.
Візир
І круки голодні
Тобі живому повиймають очі.
Андибер
Нехай.
Візир
А доїдять внизу собаки.
Андибер
Байдуже. Смерті я не звик боятись,
Від неї й на печі не заховатись.
Візир
Я був колись таким, як ти, джавуром
І так, як ти, бив на "проклятих турків",
І так, як ти, попався у неволю,
І так, як ти, готов був погибати.
Та просвітив мене пророк великий.
І занедбав я ваші мрії дикі.
Покинь олживе ідолопоклонство
Во ім'я пророка правди, Магомета,
І будеш з нами чесно панувати,
Єдиного на небі прославляти.
Андибер
Цур вашому дурному Магомету
І вашому гидкому пануванню!
Господь наш не один живе на небі,
З Отцем живе і Син єдинородний, [130]
А з Сином - Мати, Діва пресвятая
А з ними - всі святі і преподобні.
Нас, християн, вони благословляють,
А вас, невір, навіки проклинають.
Беклербек
Великий візирю! коли б тінь бога,
Наш падишах, [131] почув таке кощунство,
То повелів би тут же перед нами
Язик проклятому джавуру вирвать!
Візир
Премудрості премудрого не міряй
Своїм умом, в заклятості мізернім.
Як море-океан, вона глибока;
Як небеса надоблачні, висока.
Козурю! [132] схаменись. Нехай той Байда
Таким безумним і запеклим буде,
Щоб тьму над світ, а чесну жизнь над муки
І над гидке здиханнє прокладати...
Андибер
Як! Байда, кажеш?
Візир
Байда Вишневецький.
Андибер
Хіба ж його не страчено ще вчора?
Хіба за гак ребром не зачепився
І не висить-кричить великим гласом,
Що Магомет, пророк ваш, харцизяка,
А Сус Христос - творець землі і неба,
І ви його ще й досі не добили,
Гірких речей його не заглушили?
Візир
Жив і здоров, загоїлися й рани,
Що ними весь під Яссами окрився.
Дознавшись про його неволю, мати
Збула всі статки, все позакладала
І вчора прибула до Цариграду,
Та падишах їй відказав на викуп:
"Коли єси всі українські замки,
Поля, луги й степи позаставляла;
Коли б сріблом та золотом Стамбул мій,
Як місяцем і сонцем, осіяла:
Не випущу й тогді його на волю.
А схоче він пророку поклонитись
І з нами, правовірними, осістись,-
Зроблю його в дивані головою
І в царстві первим паном підо мною".
Андибер
А Байда що на се?
Візир
Не хоче й знати:
Йому любіше на гаках стирчати.
Андибер
То й я не хочу знати.
Візир
Ти завидник
І подражатель Байдин, Андибере.
Що він ні зробить славного й дурного,
І ти в ту ж стежку, дивлячись на нього.
Андибер
В ту стежку? Ні, своя тропа у мене.
Ось слухай, турчине. Коли ви Байду
Пхнете з бойниць на ті гаки залізні?
Візир
Сьогодні, зараз.
Андибер
І я сам побачу?
Візир
Побачиш.
Андибер
(затрусившись)
І мені дозволять Байду
Самому пхнути на гаки з бойниці?
Візир
Про се є кат у нас.
Андибер
Коли дозволять
Мені при Байді ката заступити,
Готов я з вами брат за брата жити.
Зроблюсь потурнаком і занедбаю
Всі радощі мого святого раю.
Капудан-баша
Що за ненависть люта!
Сераскир
Що за серце!
Візир
Ні, що за розум і наука віри!
О підла чернь! куди тебе провадять
Обманщики, кудлаті лицеміри? -
Геть з ним!
Андибера виводять.
Дзвенять уже кайдани
З металу благородного.
Увіходить Байда, у срібних кайданах.
Нещасний,
Великодушно необачний князю!
Ти вже покинув суєвірство кляте,
Ти мислиш тверезо про бога правди...
Один би ще ступінь, і лик пророка,
Спасенний лик, твоїй душі б одкрився!
Та ні, ти гинеш, благородна жертво
Отчаяння!
Сераскир
Що за постава пишна!
Таким він був під Яссами, як наші
Його кругом, як хмари, обступили.
Коли б тепер меча йому вернути,
Він і в кайданах здався б Іскендером. [133]
Візир
Надумавсь, князю?
Байда
