Ковчег Всесвіту - Руденко Микола

Пояснити цих змін вона не здатна — Сільвія осягала світ і себе у світі не логікою, а чуттям.

І все ж оті нерозпізнані чуття змусили її відмовитися від злочинної ролі, яку свого часу нав’язав їй Степан Макаров. Саме тому вибракувані останньою медкомісією потрапили до катівні Герда. Безумовно, це значно посилювало їхні муки, бо ніхто не приховував, що з ними станеться завтра, як те до останньої хвилини робила Сільвія. Вона їм оповідала казочку про рай, який на них чекає на сусідньому кораблі, — і якщо добре поміркувати, то це й не було брехнею.

Сільвія давно здогадувалась, що Лі Чунь не любить Макарова. Зате вчений полюбив Прокопа, мов рідного сина. Жінка шмигнула із президентського палацу, як мишка, і, ховаючись поза кущами, прокралася до обсерваторії. Пальцями показала Лі Чуню знак, що має до нього таємну справу, — і той завів її до кімнати, котра, на його думку, не мала прихованої відеокамери.

Лі Чунь, безумовно, знав більше, ніж Сільвія. Давно помітив кораблі Галактичної Варти — мабуть, раніше, аніж Прокіп. Бачив-бо, як велетенський корабель за допомогою якоїсь таємничої сили втягував у своє черево нещасних колоністів, перетворених на космічну кригу. Знав також, де саме і в якому товаристві перебував зараз Прокіп. Лі Чунь поділяв переконання братства, але сам прагнув залишитися осторонь. І не тому, що боявся за власне життя, а лише тому, що впевнено почувався тільки серед зірок — не серед людей.

Зараз Лі Чунь був трохи напідпитку. Сільвії також запропонував келих вина, але вона відмовилась.

— Де ваш асистент? — вхопивши старого за руку, схвильовано запитала Сільвія. — Його треба рятувати. Герд готує йому пастку.

Вислухавши гарячкову розповідь Сільвії, Лі Чунь кілька хвилин зважував, чи заслуговує вона на довіру. Вчений знав, що Макаров виштовхнув масажистку, завдавши їй гіркої образи. Немає нічого неприродного також і в тому, що вона закохалася у Прокопа. Та найголовніше, мабуть, ось де: в Лі Чуня не було іншого виходу, аніж скористатися, послугами Сільвії. Якщо Герд отримав наказ оглянути по-, верхню астероїда, треба негайно повідомити про це Криво-шеєва. Бо може скоїтись лихо: Кривошеєв, Ендрю й Прокіп повертатимуться з корабля саме тоді, коли Герд оглядатиме космічне довкілля. Отже, будуть викриті не лише вони — Герд побачить, де міститься таємний вихід у космос, про існування якого, треба сподіватися, він поки що не підозрює. Все зваживши, старий вирішив довіритись Сільвії, хоч і вважав її легковажною.

— Ви коли-небудь виходили у космос? — запитав академік.

— Мені, як ви знаєте, не п’ятнадцять років, — глузливо відповіла масажистка. — Дечого встигла навчитися. У вас є спорядження?

— Знайдеться.

Внезабарі вона стояла перед ним у скафандрі, з реактивним мікродвигуном за спиною. Постать жінки виглядала напрочуд стрункою, юною. Навіть старий Лі Чунь, який взагалі не цікавився жінками, замилувався нею. Проте мова його була уривчаста й сувора:

— Ви готові?

— Так.

— Ідіть за мною.

Вони піднялися на металеву площадку, що була ізольована від космосу прозорим пластиком. Перед їхніми очима відкрилося зоряне небо. І майже на півнеба сяяв ілюмінаторами сріблястий корабель Галактичної Варти.

Не зронивши й слова, Сільвія рвучко обернулася до вченого. Якусь мить чекала пояснень.

— Тепер бачите, де вам треба шукати Прокопа? — запитав Лі Чунь.

— Як він там опинився?

— У вас буде час дізнатися про це. Поспішайте, Сільвіє. Герд полюбляє моє вино. Але не певен, що мені вдасться затримати його надовго. Поспішайте!..

— А якщо мені не відчинять? — трохи настрашено запитала жінка.

— Не хвилюйтеся! Вони вас помітять ще здалеку.

За хвилину Лі Чунь вдоволено споглядав, як вправно Сільвія володіє спорядженням космонавта. На тлі велетенського корабля вона нагадувала ластівку, яка шукає, де приліпити своє гніздо.

Лі Чунь не квапився донизу — звідти можна посигналити сюди, на площадку, отже, Герд міг повідомити про свою появу. Але, як видно, шеф поліції також не вельми квапився. Тому вчений затримався на поверхні астероїда, аби насамперед побачити, як завершиться політ Сільвії.

Ось її гнучка постать вирізьбилась на тлі ілюмінатора, мов у театрі тіней. Вченому навіть здалося, що вона билася грудьми об прозору броню космічної фортеці, ніби справді наполохана пташина. Проте все виглядало не так драматично: її дійсно помітили іще здалеку, а коли вона наблизилась до корабля, негайно відчинили перед нею запасний люк.

Лише тоді, коли Сільвія зникла в чорному отворі й люк знову закрився, Лі Чунь спустився до свого скромного помешкання, аби трохи його впорядкувати. Переконався, що вина у холодильнику досить, а також є добрі яблука й банани. Приліг на канапу — йому не лишалося нічого іншого, окрім чекання.

Минуло ще з півгодини, але Герд не з’являвся. Лі Чунь не витримав — знову зійшов на площадку. Те, що побачив, його занепокоїло. Базовий корабель Галактичної Варти миттєво рвонувся з місця й одразу ж подаленів. Менший стояв нерухомо. Але де ж ті, за ким він посилав Сільвію? їх не було. Не було й Сільвії.

Та невдовзі ген поза баштою, на якій звик тижнями чатувати Прокіп, з’явилися дві рухливі постаті. Не відразу китаєць розпізнав у них Прокопа й Сільвію. А коли впізнав, його вжалило нове питання: куди ж поділися інші?

Сільвія наблизилася перша. І лише встиг Лі Чунь впустити її в обсерваторію, як пролунав сигнал Герда. Академік помахав рукою Прокопові, відтак показав на башту — і той зрозумів, що йому належало зайняти своє робоче місце.

— Де ж Кривошеєв? — запитав академік, тільки-но Сільвія звільнилася від скафандра.

— Там, де йому належить бути, — дещо зухвало відповіла жінка. Лі Чунь збагнув, що лідери братства не приховали від неї таємного виходу із катакомбів — отож Сільвія тепер хизується тим, що також належить до кола втаємничених.

— Кажіть, що я маю робити? — наполягала жінка.

— Пити зі мною вино, — сміючись відповів Лі Чунь. Лише зараз вона помітила, що цей огрядний дивак був одного зросту з нею, а її вважали мініатюрною. Кілька його підборідь збрижились, мов шкіряні міхи, за допомогою яких колись роздмухували горно у сибірській кузні (так про нього висловився кощавий Кривошеєв). Очей майже не було видно — лишилися вузенькі щілини.

— Ви жартуєте? Що подумає Герд?

Втішений тим, що все завершилося добре, Лі Чунь весело зареготав:

— Невже вас коли-небудь непокоїло, що про вас подумають? їй-бо, не вірю. Це на вас не схоже, Сільвіє.

Вона також засміялась:

— А й справді — чим не коханець?

Чмокнула Лі Чуня губами в щоку — й вони разом пішли відчиняти головному поліцаєві.

Герд з’явився в обсерваторії у теплому светрі, в’язаній шапочці й. черевиках на штучному хутрі. Шеф поліції сторопів, побачивши тут Сільвію. Вона так довго була коханкою Президента, що у Гердовій уяві не вкладалося, як ця жінка може з’явитися в парі з кимось іншим, хай навіть зі схожим на євнуха Лі Чунем. Іще більше він був шокований, побачивши на столі вино, фрукти й солодощі.

— О-о, наш уславлений академік має неабиякий смак до життя. Виявляється, моя інформація про вас, пане Лі Чунь, не варта й випитого яйця.

— Ви тільки яйця п’єте? — глузливо запитала Сільвія. — Може, спроможетесь на келих шампанського?

Герд облизав губи, передчуваючи смак вина:

— Маю невідкладні справи. Щоправда, один келих…

— Яка у вас інформація про мене? — обернув до Герда м’ясисте обличчя академік.

— Принаймні така… Ну, розумієте… Ми мали вас за анахорета й меланхоліка.

— Ви завжди мене недооцінювали, — засміялась жінка, обертаючи в пальцях келих з вином. — Сільвія вміє переліплювати мужчин. І дуже любить цим займатися. Давайте вип’ємо.

Коли випили, Лі Чунь, прищулено дивлячись на Герда, не без лукавства запитав:

— Куди це ви зібралися? Так тепло зодягнені, хоч у космос випускай.

— Вгадали. Саме у космос. Президент наказав оглянути космічне довкілля. Ви нічого особливого не помічали, пане Лі Чунь?

— Що ви називаєте особливим?

— Ну, скажімо, корабель тих самих… їх називають Галактичною Вартою.

Лі Чунь насупився, очі звузилися так, що здавалося, він зовсім нічого не бачить.

— Ви мене дивуєте, пане Герд. Маючи екран Криво-шеєва, можна й не розпитувати про такі речі.

Герд набрав офіційного вигляду:

— Якщо питаю, значить, є в цьому потреба. Де ваш асистент?

— Де ж йому бути? На своєму робочому місці. Біля пересувного телескопа.

— Президент наказав, щоб ви на деякий час передали його у моє розпорядження.

— Гаразд. Хоч цієї хвилини… Але кораблі Галактичної Варти можна споглядати й без телескопа. Вони вже знову ліквідували ваш цвинтар.

— Що?! — заревів на всю горлянку Герд, зірвавшись із фотеля так, ніби він, фотель, підкинув його аж до стелі. — Це зрада! Так і доповім Президентові.

— А я доповім, що ви не вмієте поводитись у присутності жінки, — з дивним спокоєм промовила Сільвія.

Герд кинув на неї презирливий погляд, але промовчав. Натомість твердо, з почуттям власної переваги й самопошани заговорив Лі Чунь:

— Мене ніхто не уповноважував підміняти шефа поліції. Щоб виконувати фіскальні обов’язки, не обов’язково бути академіком. Та ще й із моїм стажем.

Лі Чунь не без розрахунку кинув цю колючу репліку. В Академії всім було відомо: Герд зі шкіри пнеться, аби отримати звання академіка — насамперед заради спецліж-ка. Обличчя Герда налилося кров’ю, щоки засмикались від гніву.

Тим часом Сільвія також додала дещицю загальновідомого — того, що завжди викликало в академіків незлостиві посмішки:

— Вам би належало пам’ятати, що академік Лі Чунь має ордени й медалі іще від китайського уряду.

Старий розправив плечі, гордовито підвів голову. Він явно був вдячний Сільвії, що та нагадала про його наукові заслуги іще там, на далекій Землі.

— Годі! — роздратовано буркнув Герд. — Ведіть мене до вашого асистента.

Та коли академік і шеф поліції вийшли на горішню площадку, у Герда відпало бажання кататись на телескопічній башті, що видалась йому незатишною й ненадійною. Власне, у цьому не було потреби: кораблі Галактичної Варти видно й звідси — один із них віддалявся, але все ще можна було розгледіти його освітлені ілюмінатори; другий, менший, нерухомо стояв на поважній відстані. Довкілля було чисте — заморожені трупи геть зникли.