У пущі - Леся Українка

Що за музика?

Річард

Тут близенько церква.

Антоніо

(прислухається)

Тутешній органіст чудово грає.

Річард

На всю колонію артист єдиний.

Антоніо

Я бачу, ви навчилися покори,

як справжній пуританин.

Річард

Не покора,

а щира правда. Тут нема артиста,

окрім того, що грає там у церкві.

Антоніо

Та ще господаря сієї хати?

Річард

Я тута не артист. Був гончаром

і муляром, тепер учителюю.

Антоніо

З конечності бере артист роботу,

яку прийдеться. Навіть Аполлон

узявся раз до мулярської праці. 47

Річард

Якби згубив кіфару Аполлон

і стратив голос, мурував би тільки,

то, певне б, звався муляром, не богом.

Антоніо

Гай, гай, маестро! Се ж ота покора,

що гірша гордощів. Чи я ж повірю,

щоб справді ви могли згубити в пущах

Нової Англії 48 талант ваш?

Річард

Мій талант?

Ох, як давно не чув я сього слова!

Мессер Антоніо, вам я скажу

те, що й промовить важко… Мій талант

тепер мені здається метеором,

що вже погас. Блиснув він так раптово,

не дав ні світла, ні тепла…

Антоніо

Адже ж він

всім погляд зчарував, хто тільки бачив

його блискучий лет.

Річард

Та хто ж те бачив?

Антоніо

Ми, академія, венецький цвіт.

Річард

Прийшли до мене ви, мов Одіссей, 49

що викликав з Еребу 50 Ахіллеса

умерлого і розмовляв з марою

про давні справи, про геройські вчинки.

Між мертвим і живим лежав поріг

Еребової брами, а розмова

безкровній тіні жалю завдала,

що аж заплакали погаслі очі…

Academia delle belle arti! 51

То - інший світ, тепер чужий для мене.

Антоніо

Він міг би бути вашим. Ви, маестро,

в Італії були б не метеором.

У нас ви б стали другим Бонарроті

і дорівняли б славі Донателла. 52

Річард

Я пізнаю concetti італьянські.

Антоніо

Се не concetti, ні, не компліменти,

я тільки те кажу, що пам’ять каже,

вона ж усе те вірно доховала,

що ви колись творили й говорили.

Річард

Що говорив, того вже й не згадаю.

Антоніо

Хто в нашому cenacolo, 53 бувало,

так високо здіймав пресвітле чоло,

так весело злотистим кубком брязкав,

так голосно гукав: «Evviva l'arte!», 54

найголосніш од всіх?

Річард

Те все минуло.

Геть розкотились золотії кубки,

і сохне марно добреє вино,

а чоло молодече похилилось

і помарніло.

Антоніо

Що ж вам не дає

в Італію вернутись, в край щасливий,

де лаври й мирти путь вам устилали?

Річард

І там були не тільки лаври й мирти,

були ще й інквізиції декрети.

Ви чей же пам’ятаєте?

Антоніо

Не бійтесь,

тепер часи змінились.

Річард

(сумно)

Так, змінились.

Не буде ні декретів, ані лаврів.

Антоніо

Така розмова і сумна, й даремна.

Ви краще покажіть мені роботу,-

не вірю я, щоб не було її.

Хоч би артисту руки відрубали,

він все-таки творить не перестане.

Річард

Нема чого показувать багато.

Хіба оце…

(Іде і розкриває статую.)

Ви в нас, шановний друже,

були здавен «над хистами суддя».

Тепер од вас я вироку чекаю.

Не знаєте, як дорогий для мене

і присуд ваш, і кожне ваше слово!

Так, мов я досі був десь у пустині,

де й голосу людського не чував,

а тут одразу чую рідну мову.

Хіба ж вона не буде дорогою,

хоч би у ній почув я смертний вирок?

Антоніо

Про смертні вироки нема і речі.

Nunc delectandum est. 55

(Довго і уважно дивиться на статую.)

Річард тривожно стежить за його поглядом.

Скажіть, маестро,

коли ви почали оцей утвір?

Річард

Коли почав? Не знаю, як сказати:

в Венеції з’явилась перша думка.

Я вже тоді робив маленькі проби,

бо скрізь мені оця ідея мріла,

де б я не був. Колись в Масачузеті

зробив я статую… її нема.

Антоніо

А де ж вона?

Річард

Велика ласка буде

не вимагать відповіді на се.

Антоніо

А се ви хутко маєте скінчити?

Річард

Раніше, мабуть, путь моя скінчиться.

Антоніо

Се буде шкода. Статуя хороша.

Хоч, як то кажуть, трохи formentata. 56

Річард

Не диво… Сам я вимучений вкрай.

Антоніо

Так не беріте слів моїх, маестро.

Я, друже, сим сказать не хтів, що вам

вже справді сили творчої бракує,

а тільки те, що ви дали над нею

запанувати розмислу, що видно

вагання в сьому творові…

(Замовкає, шукаючи виразу своїй думці.)

Річард

Мессер,

не жалуйте, я не прошу пощади.

Антоніо

(намагаючись сховати ніяковість)

Та вам у ній нема й потреби, друже.

Се ж критика, а критика звичайно

ускіплива, часами то й над міру…

Пригадую, ви тільки що казали,

що мали проб чимало. Я хотів би

їх