Жанна батальйонерка - Шкурупій Ґео

Вони позалазили в брудні, вириті в землі нори, що мали б мати назву землянок, постелили свої шинелі й лягли на них. В землянках був бруд і сморід. Сотні людей ночували тут і залишили по собі сміття і сморід відходків. Жанна з Франею лягли поруч. Вони поговорили трохи про останні події, при чому Франя висловила побажання, що вона з великою охотою повернулася б навіть до сальону тьоті Соні, тільки б не бути тут у шанцях. Настрій у Жанни, як і в усіх батальйонерок, був поганий, їй було страшно і противно спати в цьому смороді й бруді. Але сильна втома від минулої ночі, коли вони і на хвильку не спали, й цілого дня стояння та ходіння по шанцю, поволі осіла на них важким і міцним сном.

Постріл гармати й сильний вибух набоя перед самим шанцем розбудив їх усіх. Жанна вийшла з землянки до шанцю й побачила, що вже починає сіріти новий ранок, але цього ранку небо було сіре, все обкладене хмарами. Холодний вітер пронизував ще тепле від сну тіло.

Коли б німці знали, що в шанці сплять такі благородні істоти, як жінки, вони, мабуть, були б увічливіші, і не будили б їх так рано, та ще таким незвичайним для цього діла способом, як гарматний постріл. Але німці про це не знали й після першого пострілу в напрямку до шанців полетіли десятки, а потім сотні набоїв.

Страшна гарматна стрілянина поволі зросла в нескінченний гуркіт. Налякані батальйонерки з сірими обличчями, тремтючи від ранкового холоду, поховалися під земляне прикриття шанцю.

— Стати на свої місця! — пролунала команда з кінця шанцю.

— Стати на свої місця! — передали команду батальйонерки і стали коло отворів у бруствері, де лежали їхні рушниці.

— Стежити за німецькими шанцями! — знову пролунала команда.

Батальйонерки стали напружено вдивлятись у жовтавий земляний вал німецьких шанців, але там було спокійно.

Канонада зростала. Набої з хрюканням і воєм перелітали через шанці й вибухали в лісі. Потім вони почали вибухати в полі перед шанцями. Кожний набій виривав цілий фонтан землі, що летіла високо вгору. Земля гула і дрижала. Це було жахливе видовисько. Батальйонерки відверталися від отвору й затуляли руками обличчя. Деякі з них почали гістерично сміятись, стримуючи боягузливі сльози. З одною батальйонеркою скоїлась справжня гістерика, вона плакала, кричала і тремтіла всім тілом. Подруги з великими труднощами заспокоїли її.

Жанна, зціпивши зуби, стояла коло отвору бруствера, їй було дуже страшно, страшно до безглуздя, але вона силою волі стримувала себе. Вона старанно заспокоювала себе.

— Не бійся, Жанно, тримайся! — почула коло себе вона голос Франі й подивилась на неї.

Франя теж була бліда й змарніла. Жанна побачила, що Франя так само тремтить, як і вона, так само боїться цього гуркоту вибухів. Вони обійняли одна одну.

— Який жах, Франю! — сказала Жанна. — Який жах!.. Краще вмерти, ніж так боятись!..

Вони заспокоювали одна одну.

— Атака!.. Атака!..

— Зараз буде атака!.. — пішла нова чутка шанцями.

Але в німецьких шанцях нічого не було помітно, лише гарматний обстріл тривав далі. Од гулу вибухів у батальйонерок уже починала боліти голова, і вони відпочивали, коли набої перелітали через них і вибухали не в полі перед ними, а в лісі.

Німецька артилерія старанно намацувала російські шанці. Набої падали то перед шанцями, то за ними, але коло все вужчало. Здавалось, ще трохи вірніший приціл, і набої почнуть падати прямо в шанці.

Обстріл тривав уже кілька годин. Вже зійшло сонце, але воно ховалось за хмарами, і курява та дим, що здіймався від вибухів набоїв, зробили повітря тьмяним. Гостро пахтіло їдкою сіркою.

Раптом гарматна стрілянина збільшилась. До канонади приєдналися російські легкі гармати, що почали обстрілювати шрапнелями німецькі шанці. Маючи десь за спинами таку підмогу, батальйонерки повеселішали. В отвори брустверу вони дивилися, як рвуться димки шрапнелів над німецькими шанцями. Шрапнелі то знижувались і рвались коло самої землі, то рвалися високо на тлі сірого неба.

— Може вони побояться і припинять стрілянину! — наївно втішали себе батальйонерки.

Німецькі набої знову почали падати перед шанцями. Вони тепер падали зовсім близько серед горожі з колючого дроту, шматуючи її й вириваючи з землі разом із стовбами. Раптом гук ще збільшився. Німці почали стріляти ще з більших гармат. Вони пристрілялись у дротяну загороду й тепер важкі набої вивертали її навколо себе. Почалося справжнє пекло. Вивернута набоями земля злітала фонтанами вгору й засипала шанець батальйонерок. Один з набоїв ударив коло самого брустверу, в тому місці, де стояла Корзухіна й Волошенко, й він завалився. Батальйонерки скрикнули від жаху, але, коли розвіялась курява, вони побачили Корзухіну й Волошенко, що обтрушували від себе пісок і глину, їхні постаті стали руді від глини, але обидві дівчини були цілі. Вони обтрусилися й чомусь майже разом засміялися. Це якось заспокоююче вплинуло на розхвильованих батальйонерок.

Кіт Жанни, наляканий стріляниною й обвалом брустверу, став голосно м'явкати й бігати по шанцях, не знаходячи собі місця. Хтось ударив його ногою, і він сховався в одній з землянок, забившись десь у куток.

На лівому фланзі помітили якийсь рух у шанцях німців і почали обстрілювати їх з рушниць і кулемета. На цю стрілянину відповіли німецькі кулемети. Ці сухі звуки, що тріскотіли, як тріскотить хмиз, коли його ламати, яскраво відрізнялись від вибухів і виття набоїв. Знову пролунала команда, щоб стежити за німецькими шанцями, і батальйонерки взялись за рушниці — Жанна з Франею почали стріляти, щоб якось розвіяти напружену бездіяльність, і незабаром усі батальйонерки приєднались до них. Постріли з рушниць підбадьорували й, нарешті, навіть викликали бойовничий запал. Треба було їм одразу почати стріляти, і їм не було б так страшно.

Раптом обстріл з гармат припинився. Стало напрочуд тихо. Тиша дзвеніла в ухах і в голові. Хряснуло кілька російських шрапнелів над німецькими шанцями, але раптом припинився й обстріл їх. На хвильку навколо все завмерло. І враз Жанна в отвір брустверу помітила, як над німецькими шанцями заворушились маленькі постаті людей. Жанна ще не встигла їх розглянути, як з правого флангу російських шанців люто, поспішаючи, зататакав кулемет. Потім пішла стрілянина по всіх шанцях.

— Огонь! — почула Жанна команду. — Стріляйте, вони йдуть в атаку на нас!

Жанна, не ціляючи, стріляла раз-по-раз в отвір брустверу. Поглядаючи на поле, вона бачила, як по ньому біжать маленькі смішні постаті з казанками на голові. Здалеку вони здавались маленькими ляльками. Вони падали, бігли, знову падали й уже не вставали, а з німецьких шанців усе котилися нові й нові маленькі зеленкуваті сірі ляльки, що бігли в поле в напрямку до Жанни.

Раптом цілий град шрапнелі російських гармат засипав поле. Ляльки попадали й деякий час їх не було видно. Потім вони підвелися й знову побігли.

— Вилазь із шанців! — пролунала команда.

— В атаку!.. В атаку!..

Але батальйонерки завмерли, боючись навіть висунутись із шанців. Вони трохи повагались, поки не почули голосних криків, що лунали праворуч і ліворуч від них. То з шанців повиходило сибірське військо й кинулось у контратаку на німців.

Підбадьорені цим, батальйонерки з криками й чисто жіночим вереском почали дертися на бруствер шанцю. Жанна й Франя теж видерлись на бруствер. Стрільнувши по разу, вони кинулись бігти в поле.

Жанна помітила, що праворуч од неї бігла Корзухіна. Вона бачила, як спіткнулась і впала Волошенко, потім Жанна зачепилась за щось і впала сама. Коли вона підвелася, вона почула сильні крики людей, татакання кулеметів та постріли рушниць. Вона кинулася знову бігти.

— Урра! — лунало праворуч од неї із сотен глоток.

Коло неї бігла Франя. Жанна й не помітила, як перед нею виросла кремезна постать німецького солдата. Жанна чула, як перед нею сухо клацнула його рушниця, але пострілу не було. Жанна спинилась і наготувалась ударити його багнетом рушниці, але раптовий острах перекосив руде бородате обличчя німця й він, повернувшись до неї спиною, почав втікати. Одночасно сильний постріл з рушниці поруч несподівано приголомшив Жанну, вона оглянулась і побачила, що Франя все ще стискає в руках рушницю, намагаючись вистрілити ще раз, не викинувши старого набоя й не набивши рушницю новим. Жанна зовсім спинилась від цієї несподіванки. Вона бачила, як біг далі німець. Він схопився за бік, спіткнувся й упав, потім знову підвівся й побіг далі. Потім він уже зовсім далеко впав і більше не підводився.

— Назад!.. Назад!.. — залунала команда.

Жанна одірвала погляд од німця й оглянулась. Скрізь бігли бородаті солдати, вони гнали німців до їхніх шанців. Атаку було відбито.

— Назад! — лунала команда.

Солдати спинились і ніби неохоче стали повертати до своїх шанців. Знову вдарили німецькі гармати й набої розірвались десь коло шанцю батальйонерок. Жанна з Франею побігли назад. Близько шанцю вони побачили батальйонерку, що лежала на землі лицем униз. Вони підбігли до неї й побачили, що це Волошенко. Вона стогнала й не могла підвестися з землі. Жанна з Франею підхопили її й потягли до шанцю. Коли вони спускали її з брустверу, Франя скрикнула і спіткнулась. Далі вони втрьох скотилися до шанцю.

Волошенко лежала непритомна, а Франя плакала і стогнала. Штанина на правій її нозі почорніла від крови. Жанна допомогла їй трохи спустити штани й побачила вище коліна з правого боку велику рану. Куля видерла в неї шматок м'яса, але не пошкодила кістки. Це була нестрашна рана, але вона сильно боліла і кривавилась. Жанна дістала бинт і міцно зав'язала їй ногу.

Гірше була справа з Волошенковою. Куля прострілила їй правий бік. Жанна дала їй води й інші батальйонерки, що повернулися до шанців, допомогли роздягнути її й перев'язати рану.

Незабаром у шанцях з'явилися санітари і стали допомагати пораненим. Тяжко поранених вони брали на носилки й несли переходами до лісу й далі. Там їх чекали вози червоного хреста, що відвозили їх до містечка. Легко поранені, що могли йти, йшли самі. Шкандибаючи й охаючи, пішла і Франя, міцно попрощавшись перед цим з Жанною.

В шанцях залишились лише цілком здорові батальйонерки.