Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Ну, що, дорогесенький? Весело у нас живеться, правда ж? - спитав Фейгін.- Вони пішли на цілий день.

- Тож вони вже відробили своє, сер? - запитав Олівер.

- Атож,- відповів старий.- Хіба що їм нагодиться якесь діло під час прогулянки. А як нагодиться, вони його неодмінно впорають, дорогесенький, можеш бути певен… Бери з них приклад, любий. Бери з них приклад,- повторив він, стукаючи кочергою по каміну, щоб надати своїм словам більшої ваги.- Роби все, що вони тобі накажуть, і в усьому слухайся їхніх порад, особливо, дорогесенький, порад Пройди. Він буде великою людиною і з тебе зробить велику людину, якщо ти його наслідуватимеш… Подивись-но, дорогесенький, чи не стирчить у мене з кишені хусточка? - раптом спитав він.

- Стирчить, сер,- відповів Олівер.

- Ану, спробуй витягти її так, щоб я не помітив. Так само, як ото хлопці робили, коли ми бавилися вранці.

Олівер однією рукою притримав кишеню знизу, як робив це Пройда, а другою обережно витяг хустку.

- Вже? - вигукнув Фейгін.

- Ось вона, сер! - відповів Олівер, показуючи хустку.

- У тебе є здібності, дорогесенький,- задоволено мовив грайливий старий джентльмен і погладив Олівера по голові.- Я вперше бачу такого кмітливого хлопця. Ось тобі шилінг. Якщо ти й далі так старатимешся, на тебе чекає блискуче майбутнє. А тепер ходи сюди, я покажу тобі, як випорювати мітки з хусточок.

Олівер не розумів, як така проста забава - спроба витягти хустку з кишені старого джентльмена - може забезпечити йому блискуче майбутнє. Проте, вирішивши, що Фейгін, як людина набагато старша за нього, знає, що каже, він слухняно підійшов до столу й незабаром з головою поринув у нову науку.

Розділ X

Олівер ближче знайомиться із своїми новими приятелями й дорогою ціною набуває досвіду. Короткий, але дуже важливий розділ цієї оповіді

Багато днів Олівер не виходив із кімнати Фейгіна - то випорював мітки з носовиків (а їх приносили силу-силенну), то брав участь у вже згаданій грі, в яку старий джентльмен і двоє хлопців бавилися щоранку. Нарешті йому набридло скніти без свіжого повітря, і він почав просити старого, щоб той дозволив йому піти на роботу разом з двома його приятелями.

Оліверові кортіло взятися до якогось діла ще й тому, що він уже не раз переконувався, яких твердих чеснотливих принципів дотримувався старий джентльмен. Якщо Пройда і Чарлі Бейтс поверталися ввечері додому з порожніми руками, Фейгін виголошував палкі промови про злочинність ледарства та неробства і прищеплював їм любов до праці, залишаючи їх без вечері. Одного разу старий навіть спустив обох зі сходів, хоч, може, тут він надто далеко зайшов у своєму праведному гніві.

Нарешті одного ранку Олівер дістав дозвіл, якого так домагався. Кілька днів хустки не надходили, робити йому було нічого, її обіди стали пісніші. Можливо, саме тому старий джентльмен дав свою згоду. Так чи так, але він дозволив Оліверові вийти, доручивши Чарлі Бейтсу й Пройді опіку над ним.

Хлопці втрьох вирушили з дому. В Пройди рукави були, як завжди, закасані, капелюх збитий набакир; юний Бейтс простував, засунувши руки в кишені. Ідучи між ними, Олівер розмірковував, куди вони його ведуть і з чого почнеться його навчання швацького ремесла.

Вони чвалали так недбало й повільно, що в Олівера незабаром виникла підозра, чи не збираються його приятелі обдурити старого джентльмена й не піти сьогодні на роботу. До того ж Пройда мав погану звичку зривати у дітлахів шапки і закидати їх через паркан, а Чарлі Бейтс явно не вмів відрізняти своє від чужого: на ходу він крав з яток яблука й цибулю і розпихав їх по кишенях, таких просторих, що, здавалося, весь його одяг складається з них. Це дуже не подобалось Оліверові, й він уже ладен був якнайчемніше заявити про свій намір повернутися додому, коли раптом увагу його привернула загадкова зміна в поведінці Пройди.

Вони саме вийшли з вузького завулка неподалік від площі в Кларкенвелі, яка чомусь і досі зветься «Моріжком», аж зненацька Пройда зупинився, приклав пальця до губ і дуже обережно позадкував, тягнучи за собою товаришів.

- Що сталося? - спитав Олівер.

- Цить! - відказав Пройда.- Ти бачиш отого старого шкарбана біля книжкового рундука?

- Отого старого джентльмена? - перепитав Олівер.- Бачу.

- Він нам підходить,- мовив Пройда.

- Те, що треба! - зауважив юний Чарлі Бейтс.

Олівер оторопіло переводив погляд з одного на другого, але нічого з’ясувати не встиг, бо обидва хлопці шмигнули через вулицю й підкралися ззаду до старого джентльмена. Олівер рушив був слідом, а тоді розгублено зупинився, стежачи за ними в німому подиві.

Старий джентльмен мав вельми поважний вигляд: напудрене волосся, золоті окуляри, темно-зелений сюртук з чорним оксамитовим коміром і білі штани, під пахвою - елегантний бамбуковий ціпок. Він читав узяту з рундука книжку з такою увагою, наче сидів у кріслі в своєму кабінеті. Можливо, йому й справді здавалося, що він у своєму кабінеті, бо, судячи з його зосередженого вигляду, він не бачив ні рундука, ні вулиці, ні хлопчаків - одне слово, нічого, крім книжки, яку він, очевидно, мав намір прочитати тут-таки, на місці: дійшовши до кінця сторінки, він перегортав її, починав з верхнього рядка наступної сторінки і так далі - з непослабною цікавістю й увагою.

І тут Олівер, який, стоячи за кілька кроків, дивився на цю сцену широко розплющеними очима, з невимовним жахом побачив, що Пройда сунув руку в кишеню старого джентльмена, витяг звідти хусточку, передав її Чарлі Бейтсу, після чого вони удвох дременули й зникли за рогом.

В одну мить хлопчикові спала з очей полуда: то ось звідки беруться і хусточки, і годинники, і коштовності, ось чим займається Фейгін! Ще секунду він стояв, відчуваючи, як здіймається й вогнем обпікає його гаряча хвиля жаху, а тоді, геть розгублений, переляканий, він, сам не знаючи, що робить, щосили, щодуху кинувся тікати.

Все це відбулося за одну хвилину. Ту ж мить, як Олівер побіг, старий джентльмен сунув