Ромео і Джульєтта - Вільям

Нам будуть потім спогадом солодким.

Джульєтта

О господи! Передчуття зловісне

В моїй душі віщує щось недобре...

Мені здається, як стоїш внизу,

Немов ти мрець в глибокій домовині.

Я бачу зле - чи й справді ти блідий?

Ромео

І ти також бліда, моя любов.

Прощай, прощай! Журба п’є нашу кров.

(Виходить)

Джульєтта

О доле, доле! Ти така зрадлива!

Коли це так, то що тобі до нього?

Адже Ромео - вірності взірець.

То й будь же ти зрадливою, о доле!

Тоді, я сподіваюсь, ти недовго

Триматимеш його й мені повернеш.

Синьйора Капулетті

(за сценою)

Що, доню? Ти вже встала?

Джульєтта

Хто це кличе?

Чи не синьйора матінка моя?

Чи ще не спить, чи встала надто рано?

Що привести могло її сюди?

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті

Ну, як, Джульєтто?

Джульєтта

Негаразд, синьйоро…

Синьйора Капулетті

Все плачеш ти за втраченим кузеном?

Слізьми не вимиєш його з землі,

А вимиєш - життя йому не вернеш.

Покинь же плакати, голубко. Годі!

Поплакати у міру - знак любові,

Над міру ж плакати - то нерозумно.

Джульєтта

Дозвольте плакати. Я відчуваю,

Яка тяжка ця втрата.

Синьйора Капулетті

Ти лише

Сама її відчуєш, друг же твій

Не відчуває більше й не воскресне.

Джульєтта

Таж втрату відчуваючи таку,

Не можу я не плакати за другом.

Синьйора Капулетті

Ні, не за тим, хто вмер, ти плачеш, доню.

Ти плачеш, що живий той лиходій,

Що вбив його?

Джульєтта

А хто той лиходій?

Синьйора Капулетті

Відомо-бо: той лиходій - Ромео.

Джульєтта

(вбік)

Таж він за сотні миль від лиходійства.

Хай бог простить йому, як я прощаю,

Прости, господь! Прощаю я від серця,

Хоч так мені ніхто не зранив серця.

Синьйора Капулетті

О так, бо підлий вбивця ще живий.

Джульєтта

Далеко він від рук моїх, синьйоро...

Якби могла помститись я за брата!

Синьйора Капулетті

Ми помстимось, за це ти не турбуйся.

Не плач же, годі. Я пошлю когось

До Мантуї, де підлий той вигнанець

Живе тепер, і там його таким

Міцним, чудовим трунком почастують,

Що помандрує до Тібальта він,

І ти, я сподіваюсь, вдовольнишся.

Джульєтта

О ні! Я вдовольнюся лиш тоді,

Коли Ромео я побачу... мертвим...

Стомилось в мене серце від нудьги!

Синьйоро, лиш знайдіть таку людину,

Що віднесла б йому отруту,- я

Сама її так добре приготую,

Що, випивши її, Ромео вмить

Засне спокійно. О, яка ж то мука

Ім’я це чуть, але не мати сил

До нього кинутись і всю любов,

Яку я відчувала до Тібальта,

На тіло вилити його убивці!

Синьйора Капулетті

Знайди ж отруту, я знайду людину.

Тепер у мене радість є для тебе.

Джульєтта

В сумні хвилини - радість так до речі!

Яка ж то радість? Розкажіть, синьйоро.

Синьйора Капулетті

Так, так! Дбайливий батько в тебе, доню:

Щоб сум розвіять твій, він вибрав день,-

Для радості великої призначив,

Нежданої для тебе і для мене.

Джульєтта

Синьйоро, в добрий час. Який же день?

Синьйора Капулетті

То слухай, доню: ранком у четвер

Прекрасний, гідний дворянин шляхетний,

Граф молодий Паріс тебе до церкви

Петра святого поведе, і ти

Убійдеш, як щаслива наречена.

Джульєтта

Ні, церквою Петра клянусь. Клянусь

Самим Петром. Ніколи я йому

Не буду за щасливу наречену.

Яка хапливість! Мушу я вінчатись,

Коли жених мене іще й не сватав.

Прошу вас, передайте ви синьйору,

Моєму батькові, що заміж я

Виходити бажання ще не маю.

Коли ж захочу - о, клянусь,- тоді

Скоріше я віддамся за Ромео,

Якого так ненавиджу, аніж

З Парісом поберуся. Справді радість!

Синьйора Капулетті

Ось батько твій; скажи йому сама,

І ти побачиш, як він прийме це!

Входять Капулетті й мамка.

Капулетті

Як зайде сонце, падає роса.

Відколи ж нас покинув мій племінник,

На землю дощ паде.

Що, дівчинко-фонтане, ти в сльозах?

Ще злива? У малому тілі в тебе

Все вкупі - море, човен і вітрище!

В твоїх очах, які назвав би морем,

Припливи і відпливи сліз гірких;

Твоє маленьке тіло - човен утлий,

Що плаває серед солоних хвиль;

Твої зітхання - то бурхливий вітер,

Що бореться з потоком буйних сліз;

Коли відразу не настане тиша,

Борвій злама твого човна хисткого.

Ну, що, дружино? Ти уже сказала

Про те, що саме вирішили ми?

Синьйора Капулетті

О так, синьйоре, лиш вона не хоче

І дякує за честь. О, краще б я

З могилою, дурну, її звінчала!

Капулетті

Що? Поясни ж бо! Поясни, дружино!

Вона не хоче? Як? І нам не вдячна?

І не пишається? І не вважає

За щастя те, що їй знайшли, негідній,

Ми гідного такого жениха?

Джульєтта

Я не пишаюсь цим, проте вам вдячна,

Що ви його шукали. Я не можу

Пишатись тим, що виклика ненависть!

Та вам і за ненависть вдячна я,

Вона ж бо від любові.

Капулетті

Що ти! Що ти!

Яке безглуздя! В чому, власне, справа?