Переяславська ніч - Костомаров Микола

М., 1846. – С. 40.].
Вишневецький Ярема (Ієремія, Михайло Корибут; 1612 – 1651) – польський магнат за походженням – з українського князівського роду. Рано втративши матір, був вихований в єзуїтському колегіумі (Львів). 1631 р. прийняв католицтво й силою впроваджував його у своїх величезних маєтностях на Україні. Нещадно придушував найменші вияви соціального протесту. Активно й нещадно боровся з народно-визвольним рухом під проводом Б. Хмельницького. 1648 р. розбитий козаками М. Кривоноса під Махнівкою й Старокостянтиновим.

Сцена 2
Микола Костомаров
Опанас прибігає і ревно плаче й голосить.
Опанас
Ох, дядечку! ох, бідна голова!
Петро
Господь святий з тобою, Опанасе!
Опанас
Ох, дядечку-голубчику! Ох, лихо!
Біда, та й годі! Матір узяли…
Петро
Хто? Як? Куди?..
Опанас
До старости жовніри повели;
Голодна смерть, казали, буде їй.
Петро
Ох, мати божа!
Опанас
Ох, дядечку! біда зусім, та й годі!
І говорив же: "Мамо, цур йому!
Ну що, як чорт який ізійде?" – "Ні!
Ти, – каже, – тільки ляку напустив:
Вони тепер не зайдуть". – От
І празник нам! Ох, лихо нам, та й годі!
Петро
Що ж лучилось? Кажи-бо швидче!
Опанас
Та все ж паски! Бач, здумала пекти!
Я і казав, крий Боже, як казав!
Що ж? Не послухала. Як я казав,
По-моєму і вийшло! Тільки в піч
Саджати стала, тут вони й прибігли.
Як крикнули, так мати, як стояла,
Аж через силу встояла. Вони
Як ухватили бідну за волосся
Та з хати, – я до них, вони мене
Штирхнули в груди – отже як,
Крий Боже, досі, дядечку, болить.
Вони її поволокли із хати;
А я за ними, кланяюсь, прошу їх:
"Змилуйтеся, – кажу, – панове добрі,
Не поробіть безщасного мене!
Не мучте бідной матерії." Прохав,
Прохав, прохав, вони ні півсловечка.
Я все за ними йду та все прохаю.
Один мені і каже: "Йди ти к злидню!
Псяюха твоя мати, руська сучка,
Іздохне з голоду в льоху у панськім".
Та як схватив мене, та й кинув геть.
А мати – більш її уже й не бачив!
Петро
Сестра моя, безщасниця!!
Опанас
Ой дядечку, дай ти ж мені пораду!
Що ж тут мені вже на світі робити?
Петро
Яку тобі пораду дам, небоже?
Хіба з тобою плакать та терпіти?
O Боже наш! Нащо так прогнівився
На нас! Молися Богу, Опанасе!
Де чоловік не в мочі помогти,
Так треба помочі од Бога ждати.
Опанас
(хлипа)
Що буде з матір’ю!.. Ох, лихо! лихо!
Чужестранець
Чого ж голосиш там? Чого нявчиш
Дівчачим голоском? Срамота! Хлопець,
Козак!.. Мала дитина так не буде
За матір’ю ревіть, як ти, ломака!
Чи ляльки батько не привіз із міста?!
Петро
Послухай, чоловіче; це уперше
Побачилися ми. Я ще й не знаю,
Відкіль ти й що такеє. Ти удався
Мені таким і приязним, і добрим,
1 я признав за наського тебе.
Тепер не знаю… Будь ти, чим єси,
Тільки, коли хто вірує у Бога,
Той уважає за великий гріх
З чужого лиха глумувати. Ти чужий,
Тебе ніхто не утісня, не мучить;
Іди ж, будь ласкав, пріч од нас, безщасних,
І не глузуй над бідностю, бо є
Такий на небі, що той глуз почує.
Чужестранець
Тебе-бо, дядьку, лихо з глузду збило!
Коли б ти втяв був, що я говорив,
Так ти б цього ісправді не варнякав.
(Опанасові).
Жінкам да дітям можна квасить губи,
А не такому гайдуку, як ти.
Чи таки сльози помогтимуть лиху?
Чи вернуть тобі матір? Се вже справді
Переродились наші руські… Як?
Прохать ляхів, до ніг їм припадати,
Дорогу злодіям сльозами гладить!!
Не сльози поміч в лисі, а залізо!
Петро
О, що-бо ти се кажеш, чоловіче!
Ну, хоч би деяк він на те пішов,
Із матір’ю нещасною що б сталось?
Чужестранець
Нікчемні ланці! Кваші ви, лапури!
Та вам ще не такого лиха треба!
У сто разів Господь на вас послав би
Нещастя, бо ви стоїте сього!

Сцена 3
Микола Костомаров
Анастасій з плащаницею, за ним народ.
Анастасій
Нащо, кажу, ви біжите за мною?
Гріх дарма лихо накликать на себе.
Гей, братці, розійдіться, розступіться…
Подумають, що чвару затяли.
Кажу вам, розійдіться: ви нічого
Тут помочі не вдієте, собі
Пеню тільки з дурниці вчините.
Народ
(кричить)
Як можна! Як се можна? Плащаницю
Святую! Як? Жидівськими руками?
Ми гроші заплатили; ми насильно
Закажем, щоб молитись нас пустили!!
Анастасій
Святеє діло – боронити віру,
Родину і закон свій. Бо которі
Те уробляють, ті пред вічним Богом
Велику честь і славу залучають.
І ви б так добре, діти, учинили,
Коли б при іншім се було случаї.
Бо хто без всякой помочі іде
На смерть, хоч будь воно й за праве діло,
Той душу й вік свій загубляє дурно
І сам собі погибель заподіє.
Отак, бач, вам: що зробить ваша кучка?
І вас пов’яжуть і поб’ють, і другим
Наробите ще горя: дозиратись
І більш втісняти стануть; і тоді
Не те, щоб Бог прийняв усердя ваше,
А ще за тих, кого в напасть введете,
Пред Богом одповіт дасте. За кого
Оце ви піднялися? За мене?
Та я од сього умиваю руки!
Коли вже Бог священика свого
Не рятував, чого ж ви заходились?
За церков, за Христа? – Господь небесний,
Коли б йому було угодно теє,
Без вашой помочі їх покарав би:
Огненні ріки ниспустив би він
На ворогів своїх, коли б схотів.
Бог милосердий. Його милосердю
Кінця нема. Він ворогів своїх
Прощає й милує. Смертельний гріх
Занапащати душу дурно. Відступіться.
Я боронить святую церков мушу,
Бо я її послужник. Хай потягнуть
Мене в темницю, хай катують, мучать:
Не перший мученик од їх я буду;
А ви ідіть собі, молітесь Богу;
Терпіте, плачте, вп’ять-таки молітесь
І вп’ять терпіть, бо й Бог терпів наш.
От лик святий; із їм я умирати
Готуюсь: іменем його – ідіте!
Чого ж ви ще хиляєтесь? Розходьтесь!
Воістину скажу вам: хто не піде,
Той буде супротивник Богу й церкві.
Народ
Та як же ми тебе покинем?
Анастасій
Хто вам сказав, що я
Боюся смерті? Ні. За віру вмерти –
Моя потреба перша. Вам же, діти,
Не подобає погибати. Діти!
Прошу вас, будьте ласкові, уважте
Мені, священику свому! Ради Христа
І матері його пречистій і святих,
Ради Великодня, що наступає…
Розходьтесь, діти… Що ви стоїте?
Ідіть же! – Проклят той, хто з вас посміє
Не слухати мого глаголу!!
Народ почина розходитись.
Добре!
Скажу вам: добре, сто разів скажу.
Неначе камінь спав з душі у мене!
Тепер я весело піду на смерть!
Благословить вас Бог, отець небесний!
Моліться, діти! Він, отець наш милий,
Змилується над дітьми.
Петро
Скажи, будь ласкав, що це за новина?
Дивлюсь, і слухаю, й не втяв нічого.
Дзвонили к службі: панотець з народом
На ринці опинились! Чи нова
Пеня настигла?
Анастасій
Не дуже-то й нова.
Зібрав був грошей я і заплатив
Жиду Овраму за святую службу,
З умовою такою, щоб сьогодні
І завтра не було запрету. Він
Оддав ключі; ударили у дзвін;
Ізбігся люд; я службу був почав
І, так як то закон повеліває
Христові страсті споминать сьогодні,
Взяв плащаницю з олтаря й несу…
Як тут у двері жид і закричав:
"За плащаницю треба особливе
Платити". Я йому й кажу: "Змилуйся;
Я вже оддав тобі. Чого ж ти пнешся?
Ти ворог божий, жид, не слід тобі
Ходить сюди, як служиться". А він
Схватив із рук у мене плащаницю
Й давай її ірвати та тріпати…
Народ не стерпів, збив його із ніг,
Він закричав, побіг із церкви й прямо
До старости – жалітися на нас.
________________________________________
Примітки
Анастасій з плащаницею… – у велику п’ятницю (останню перед Великоднем) священна плащаниця (полотнище із зображенням тіла Ісуса Христа по знятті його з хреста) урочисто виноситься з алтаря на середину храму для поклоніння віруючих і залишається там до Великодньої півночі.

Сцена 4
Микола Костомаров
Зацвіліховський з жовнірами й жид Оврам прибігають.
Зацвіліховський
А ось де він, мурмило довгогривий!
Оврам
Так, він, вельможний пане! Він, розбійник!
Він, бунтовник! Се утікать хотів!
Зацвіліховський
Не утече, кабан. Гей, хлопці, швидче!
Гей, оступіть лишень його шаблями!
Ось ми йому дамо, як утікати!
Анастасій
Не думав я й не думаю втікати.
Оврам
Ні, ні… Вельможний пане, ні! Він бреше.
Анастасій
Язик жидівський бреше. Що ви привели
По одного ватагу цілу?
Зацвіліховський
В тюрму тебе узяти, вражий руський.
Анастасій
Озьміть. І коли б ви малу дитину
Прислали взять мене, я все б сказав:
Озьміть!
Зацвіліховський
Ач, дьяволове руське серце!
І не змінивсь в лиці.
Анастасій
Чого ж змінятись?
Ви думаєте, страху завдали,
Як вас сюди ватага приплелася;
А що казав Христос наш, як жиди
Прийшли по його? – "Легіони б цілі
Небесних анголів явились зразу,
Коли б я захотів". – Тим я скажу вам,
Що проти вашого заліза в мене
Є оборона й поміч ще кріпчіша.
П’ять слов сказать, і де б взялася поміч…
І вся б ватага ваша порозбіглась.
Зацвіліховський
А що він каже се, сей хлоп, шизматик?
Анастасій
Те я кажу, що лишні оці шаблі;
Вони б мені нічого не зробили,
Коли б я сам не покоривсь.
Зацвіліховський
Мовчи!
Анастасій
Мовчатиму.
Зацвіліховський
(Оврамові).
Кажи ти, що він діяв?
Оврам
Аякже, пане! Чвару піднімав!
Ісправді чвару. – Заплатив він гроші
За службу… Але в їх є полотенце,
Що на сей день розстелють серед церкви,
Та поспівають трохи, та усі
І лізуть цілувати. Він же грошей
Не дав за се, та ухопив, та й хоче
Нести посеред церкви розіслати…
А я стою біля порога й бачу…
І тільки він на голову нап’яв.
А я у церкву. "Гроші, – кажу, – гроші!"
А сучий піп не те щоб покоритись –
Ще лаятись, а люд увесь на мене,
Та так, що трохи не забили, пане.
От справді, пане, трохи не забили!!
Анастасій
Ти брешеш, жиду!
Оврам
Ні, то він все бреше;
А я так от як правду говорю!
Він з церкви вкрав його: спитайте лиш!
Зацвіліховський
Украв? А? А?
Анастасій мовчить.
Мовчить, так кориться. Ну, де ж сховав?
Анастасій мовчить.
Кажи, де дів те полотенце?
Анастасій мовчить.
Кажи!
(Б’є його по щоці).
Анастасій
(підставляє щоку)
Бий удруге.
Зацвіліховський б’є.
Чужестранець
(підходить)
Стривайте. Чи не гріх се таки вам
Так ізнущатись? За що ви б’єтеся?
Мерзенному жиду, бач, захотілось
Поглумувати з христьянина! Ти, Оврам,
Чи як тебе зовуть, жидівська пика!
Скільки тобі за плащаницю грошей?
Оврам
Та вже дасте хоча десяток злотих.
Чужестранець
(кида йому гроші)
Возьми хоч двадцять, сучий син, падлюка!
Та й убирайся ік чортам у пекло.
Оврам
Ще й лається!
(Тихо).
Так, справді двадцять злотих.
Зацвіліховський
Що ти за чоловік!
Чужестранець
Я прохожалий.
Зацвіліховський
Се гарно. Гей, сюди лиш, хлопці!
Озьміть лишень оцього мацапуру!
Чужестранець
За що?
Зацвіліховський
За те, що ти мені здаєшся бісом.
Як подивитись на тебе, так тільки
Тобі йти по дворах шматків прохати;
Сліпий, кривий, обшарпаний з одежі,
А гроші, як полову, розсипає!
Чужестранець
(підходить до нього й показує йому тихо щось похоже на лист паперу)
Не комизись.