Переяславська ніч - Костомаров Микола

Переяславська ніч
Микола Костомаров
Трагедія

Тако свободився народ руський
з-під iгa лядського єгипетського.
Ой у нашій у славній Україні
Бували колись престрашнії злигодні,
бездольні години.
Ніхто вкраїнців не рятував,
Ніхто за їх Богові молите не посилав,
Тільки Бог святий наших не забував…
Отже й пройшли, і зійшли злії незгодини:
Немає нікого, щоб нас подоліли!

Переяславський староста.
Анастасій, священик.
Семен Герцик.
Петро Корженко.
Опанас, його племінник.
Чужестранець.
Жид Аврам.
Зацвіліховський, офіцер польський.
Марина, сестра Лисенкова.
Козаки.
Переяславці.
Польські жовніри.
Хор.
Діється в 1649 році в городі Переяславі під Великдень.

Сцена 1
Микола Костомаров
Петро, чужестранець.
Петро
Чи се б то й правда, так, як ти казав?
Чужестранець
Чи Дніпр у вас так широко розлився,
Що чутка з тої сторони доходить,
Як із Московщини?.. Все Задніпров’я,
Мов грім його ударив, запалало.
З лугів, з ярів виходять гайдамаки;
Вівчар міня на спис свою гирлигу;
Забув плугатар ниву – лемеші,
Серпи ідуть на військовеє діло;
Старі на конях їздять, і жінки,
І діти поробились козаками.
Щодня біжать до гетьмана кравчини,
Страшенне військо стало. Лях і жид
Не мають місця голови сховати.
В Покуті, по Подолі, по Волині
Всі городи повизволялись: скрізь
Побили старостів, повипихали
Жовнірів, замки оддались із сили,
В церквах ніде служить нема поміхи,
І скрізь, скидаючи кровавую одежу,
Йдуть козаки до церкви дякувати Богу.
Петро
Не дурно кажуть: сподівайсь на Бога!
Він милосерд; хоча і покарає,
А все-таки змилується уп’ять.
Чужестранець
Хіба об сім у вас нема і вісті?
Петро
Та що тобі сказати, чоловіче!
І рад був в царство, та гріхів багацько!
Що зможе бідний город… Як свіріпи
У просі, так у їм ляхів.
Які були ще дужчі і завзятші,
Ті порозходились, або й побиті;
Зостались тільки діти, немощнії,
Жінки та зрадники. Знайшлись би, може,
Що й стать на ворогів були б охочі,
Так проклятущі все в нас одняли.
Ані шаблюки, ні рушниці, ані грошей…
Що діяти? Гаразд, де сила є!
Чужестранець
(показує на груди)
Тут наша сила!
(Показує на небо).
Там надія наша!
Я чоловік бувалий; много бачив;
Багацько й сам одбув і бід, і лиха:
Бач, ока правого нема, і права
Рука відрублена, і тут, у грудях,
Дві кулі вліплено…
Хоч золотом всього мене обвісь,
Воно не буде того кошту мати,
Як оці рани; через їх я мушу
Усякому вкраїнцеві сказати:
Дивись і знай, що й я служив родині;
І ти, мій брате, так служить їй мусиш!
От і тобі, добродію, скажу я:
Ви, бачу, всі жалкуєтесь на лихо,
А вислобонитись – нема в вас сили.
Коли б хто оступавсь за вас, так так!
Тоді б ви добре зачимчикували!
Нехай чужі на смерть за вас ідуть,
А ви кричатимете: ото слава!
Нема ляхів, вже ми усіх побили!..
Наш пан Хмельницький ма велику силу
І помогти всім городам радніш;
Але він тільки посилає поміч
До тих, котрі самі попіднімались.
От, бач, в Каньові; се вже я сам бачив.
Петро
А розкажи, як діялось в Каньові.
Чужестранець
А от як: бач, в суботу се було,
На масниці. Усі ляхи й жиди,
Понапивавшись, звечора гасали,
А ніччю, п’яні, де хто впав, там ліг.
Опівночі задзвонено у дзвін;
Скрізь запалав огонь; шумить, бражчить;
"Смерть ворогам", – луною віддалося!
Ляхи, котрі при розумі були ще,
Почувши чвару, та мерщій збиратись;
Звістили старосту, – той, проклятущий,
І в городі не був: весь день гуляв
В монастирі, відкіль він, супостат,
Прогнав ченців і паплюг позаводив.
Поки прочумались, аж зирк – вже трупом
Повнісінькії улиці набиті;
Ізбіглось військо; поки вшикувались,
Нарихтували самопали і гармати, –
Обвидніло. І почалася валка!
Години не пройшло – вже руським гибель
Зовсім припала. Староста у город –
І висилає каштеляна: "Ке, скажи їм,
Що я на всіх їх ласку покладаю;
Нехай лиш скоряться". Той тільки вийшов
Не вспів роззявить рота, так і гепнув!
– Коли вмирать, так помремо! – усі
Ув один голос закричали. – Ріжте,
Канайте нас – ізгинем козаками! –
Скажений староста велів за сеє
Губити всіх, все різати й губити:
Старих, малих – ні жодної душі
Щоб не зосталось. На такі закази
Піднялося кровавеє ігрище;
Зачадівся зо всіх кутків Каньов,
І сніг од крові танув, як од сонця.
Аж до півдня їх різали без шани;
І всяк, кому приходилась черга,
Закриє тільки очі, скаже: "Боже!
Твоя єсть воля!" – з тим і вік кінчає…
Як тут Господь зласкавився над їми:
Де не візьмись кравчина гайдамаків
З Лисенком – геп! і оступили город!
Ляхи, почувши, кинули різню
І поспішали боронити замка.
А руські, одлигнувши, попридбали
Оружжя – та зсередини на їх…
Мик-мик, мик-мик, а вже Лисенко
Й у замок скочив. Сучі вороги
І ухи попускали. А Лисенко
Як подививсь, який справляли бенкет
Вони над руськими, гукнув своїм,
Щоб всіх ляхів, жидів і уніатів,
Всіх до останку ізгубити. "Се, –
Казав, – їм буде дяка за невинних".
Із половини прощоного дня,
Весь понеділок, до вівторка вранці,
Давали недовіркам добру шану:
На Тясмині аж горку нагатили
Жидівським трупом, ввечері, і вранці,
І вніч, і вдень все різали; сім тисяч
Католиків пропало, як собак;
Жінок, дітей, і винних і безвинних, –
Всіх ізгубили…
В вівторок нікого було вже бити;
У монастир по старосту послали:
З своїми, все мосцівими, панами
Приїхав він, залитий у кайдани.
Увечері усіх панів спекли,
А старості злупили шкуру. Так
Помстилися над ворогами наші!
У середу усі церкви відперли
І правили молебень Богу в дяку.
Петро
Гаразд так лучилось. Бач, козаки
Наскочили, а то б усі пропали
Ані за віщо. Так-от, брате, й нам.
Що зробим ми, хоч і піднімемося?
Поб’ють, як ту траву; у нашім краї
Од козаків не діждешся підмоги.
Чужестранець
Нащо вам їх? Ви самі козаки.
Хіба чого каньовці сподівались?
Кому неволя замоторошніє,
Тому все рівно – жити чи умерти,
Той смерті сам жада. Ні, пане-брате!
Або вже ви ляхами поробились,
Або ляхи не зобижають вас.
Петро
І де-то вже не зобижають, брате!
Якби ти бачив – вчора, о срамота!
Як уніатський біскуп до костьолу їхав
На літанію, а його колясу
Везли дванадцять чоловік із руських,
А жид був візником! Он погляди,
Сьомиця біла – завтра Великдень,
А ми не знаєм свята, і в церквах
Всі дні служения не було: прокляті
Жиди не упускають в божу церкву;
На одкупі святеє держать. Добре,
Як завтра скинемось чим заплатити,
То прийдеться і празника не знати.
Чужестранець
І се у вас ніхто й не ворухнувся?
Петро
Дві чвари, брате, в нас було за рік.
Та що ж з того? Ляхи зараз узнали;
Переловили, пов’язали, повели
До старости – там їм була погибель.
Надіялись було ми на одного, –
Того уже нема!..
Чужестранець
На кого ж?
Петро
От на того Лисенка, що казав ти.
Бо він, коли ти знаєш, чоловіче,
Із нашого Переяслава. Років
З п’ять є тому, як він нас одцурався.
Він був козак і не злюбив кормиги,
Коли на нас Господь наслав недолю,
Так він не стерпів, позбирав декого,
Та й учинив проти ляхів тривогу.
Але було не з силою. Ляхи
У сто разів були од наших дужчі.
Поки вони зібрались, аж Лисенко
І всі його козацькі товариші
Якраз у глибці в пана опинились.
От староста і призива до себе
Лисенка і допитуватись взявся;
А той, як з їм балакав, та як хватить
Пістоль у його, та як свисне в груди –
Та у вікно; юрба ляхів за їм –
Кричать, гукають, – він собі байдуже;
Та набіжав до Альти на провалля,
Та в Альту; тут за їм, мов та крупа,
Посипалися кулі. Бог поміг,
Ні жодная його не зачепила,
І переплинув він собі щасливо
Аж на той берег. З тій пори вже ми
Не бачили його. Ляхи шукали,
Півчварта ста червоних намагались
Тому, хто приведе його, та дарма.
Оце ж як чутка пронеслась у нас,
Що він воює та ляхів псує,
Так поговорював у нас народ,
Що, може, він, як не забув своїх,
То, може, й прийде вислобонить нас.
Ех, братику! Надіялись було ми,
Та й те надіяння уже пропало.
Чужестранець
А чом?
Петро
Хіба не чув про ту причину,
Що з їм була: сердега воював,
Та вже довоювався. Вишневецький
Піймав його в Немирові, казали.
Не знаю; кажуть, може, і брехня…
Та вже б тобі про сеє знати лучче.
Чужестранець
Та чув і я… носилась чутка всюди.
Дзвонять.
Петро
Ну, слава Богу!
(Здіймає шличок і хреститься).
Се, мабуть, панотець наш Анастасій
Вблагав жидів; дозволили служити.
І то, сердешний, вчора цілий день
Ходив збирати гроші по дворах;
Так суча жидова за кожну службу
По півдесятка злотих дубить. Ох,
Тепер-то… може, й завтра на Великдень
Достанеться ще Богу помолитись.
Як спом’яну я прошлі давні роки,
Аж серце рветься. То була година!
Було, сподобить нас Господь діждати
Великодня, то аж неначе світ
Повеселіша; все так приязно,
Так радісно; як прийде світлий день,
Кожнісінький і горе позабуде;
Ніхто тобі смутненько не погляне;
І всі од серця дякують все Богу.
А що тепер! О Боже милосердий!
Навіщо так дітей своїх караєш!
(Здихає).
________________________________________
Примітки
Все Задніпров’я, мов грім його ударив, запалало… – йдеться про початок народно-визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського панування; але, скориставшись хибними джерелами, Костомаров вважав початком війни 1649 p., а не 1648-й, як то було насправді.
От, бач, в Каньові… – на початку визвольної війни Канів визволено військами Б. Хмельницького, тут створено Канівський полк, який вже у вересні 1648 р. взяв участь у битві під Пилявцями.
…кравчина гайдамаків з Лисенком… – Лисенко – один з керівників гайдамацьких загонів; "Другой загон в Украине, отличавшийся свирепостью, был под предводительством Лисенка – Вовгури (вероятно, прозванного так за свой жестокий характер) и назывался вовгуревцами […] Поляки так их боялись, что если, бывало, скажут: "вовгуревцы идут", то это было ужаснее целого войска козацкого. Сначала они выказали себя в Северской земле, потом, соединившись с киевским загоном Харченка, взяли Канев…" [Богдан Хмельницкий. Историческая монография Николая Костомарова. – Спб, 1884. – Т. 1. – С. 321.]. Страчений Я. Вишневецьким, коли здався в полон під Берестечком (1651).
як уніатський біскуп до костьолу їхав… везли дванадцять чоловік із руських… – "Духовенство римское, разъезжавшее с триумфом по Малой России для надсмотра и понуждания к униатству, вожено было от церкви до церкви людьми, запряженными в их длинные повозки по двенадцати и более человек в цуг" [История русов или Малой России. Сочинения Георгия Конисского.