Лоцман - Трублаїні Микола

Темрява панувала в чагарнику та між очеретами. Аромати трав і квітів впліталися в дух вогкого повітря, одночасно сп'яняючи і освіжаючи. Сторожко дрімали птахи в своїх гніздах, обережно, крадькома рухалися лисиці, винюхуючи здобич. Над Довгим островом зайшла ніч.

Десь край моря закричав баклан, і цей крик нагадував зойк людини, що, потопаючи, кличе на допомогу. Саме під цей крик опритомнів Федь. Він звів голову, сперся ліктем на вогку землю, намагаючись зрозуміти, що з ним сталося.

Біль у голові заважав думати, та, пересилюючи його, хлопець пригадав свою зустріч з незнайомцем. Якусь хвилину, напружуючи пам'ять, він хотів згадати, чим закінчилася ця зустріч, але не міг. Знову схилив голову на землю, відчув полегшення і, дивлячись крізь кущ на зорі, догадався, що його сильно ударено по голові. Не інакше, як це зробив той самий невідомий, якого він прийняв був за звіра. Справді, що ж це за "звір"? Безперечно, якийсь злочинець. Але чого він ховається тут, на острові? Цього Федь не розумів. Не знаючи, чи нема того напасника поблизу, він не ворушився. Лежав і прислухався.

Минав час, але ніякого підозрілого шуму хлопець не чув і вирішив залишити це місце. Спробував звестися на ноги. Спочатку став на коліна, потім, тримаючись за лозу, випростався і повільно рушив між чагарником. Ішов повільно, пробираючись до берега моря, іноді на кілька хвилин зупинявся і починав прислухатися до нічних звуків, чи не почує чогось підозрілого. І таки не марно додержувався обережності: майже під самим берегом він почув кроки і одночасно помітив вогник цигарки. Хтось ходив під піщаним навалом, наче когось вичікуючи. При світлі зір Федь не міг роздивитись, хто то такий, але по зросту догадався, що то мусить бути той самий, хто почастував його надвечір у кущах ударом по голові.

Так само непомітно хлопець одійшов від піщаного навалу, під яким ховався незнайомець, і за якусь годину добрався до свого куреня. Дверцята були причинені, хоча він добре пам'ятав, що залишив їх навстіж. У курені він нікого не знайшов, але догадався, що хтось тут був. Можливо, той самий "звір".

Вийшовши з куреня, хлопець вирішив добратися до каюка, перепливти протоку і дати знати про невідомого. Щоб угамувати біль, він намочив рушник у маленькому прісному озерці, відкіля звичайно брав воду, обв'язав голову і рушив до берега бухти.

Перехід через вузенький острів відібрав менше ніж десять хвилин. Каюк стояв на своєму місці, і в протоці панував спокій. Федь подосадував, що немає вітру, бо гребти майже десять кілометрів до прикордонної застави, яка стояла на суходолі, було забагато. Глянув на небо і знайшов сім блискучих, добре знайомих зір. Помітивши, що Віз спускає дишло до обрію, хлопець догадався, що незабаром світатиме, і заспокоївся: перед світанком обов'язково мусить дмухнути вітерець.

Каюк одійшов від острова. Про всяк випадок Федь гріб надзвичайно тихо: коли б хто навіть стояв десь близько на березі, то нічого не почув би і не помітив би човника, що віддалявся від острова. Десь далеко, мов провідна зірка, світив вогник на суходолі. Федь знав, що то ліхтар біля причалу прикордонної застави, і прямував туди.

Незабаром повітря почало прозорішати, і в тій прозорості бліднули зорі — світанок гасив їх мерехтіння. За спиною у Федя чорніло пасмо острова Довгого. Хлопець віддалявся від нього все більше і більше. Скоро він відчув, як заболіли руки; поранена голова прискорювала втому. Та ось полинув перший подих ранішнього вітру, хлопець витяг весла, розпустив парус і сів до стерна.

IV

Дмитро П'ятниця збудив лейтенанта Чубука саме тоді, —коли тому марився якийсь особливо приємний сон і коли взагалі здоровим людям найміцніше спиться,— перед самісіньким сходом сонця.

— Товаришу лейтенант, командир застави наказує з'явитися до нього негайно.

Чубук схопився з ліжка.

— Щось трапилось?

— Федько Остапчук,— пам'ятаєте його? — з острова на каюку примчав. Голова зав'язана. Мені наказано негайно підготувати мотор на катері.

— А-а...

За п'ять хвилин лейтенант Чубук стояв перед командиром. Тут же він помітив хлопчину-пастуха з перев'язаною головою.

— Вночі на острові перебував якийсь підозрілий суб'єкт,— сказав начальник застави,— беріть цього хлопця, він допоможе вам, і негайно вирушайте. Обов'язково затримайте незнайомця. Рішуче і скоро,— наказав командир, а потім додав: — По-комсомольському, як належить вам.

— Єсть, товаришу командир! — Чубук повернувся і, переступивши поріг, подався до катера.

Слідом за ним пішов Федь.

На катері вже стояли на своїх місцях моторист, стерновий, кулеметник та два матроси-бійці.

З ганку застави їх проводжав начальник; на березі біля катера заздрісно поглядав на своїх товаришів вартовий.

Зарокотав мотор, і "Стріла" помчала затокою, залишаючи за собою спінений слід. З-за рогу будиночка визирнуло ясне, мов умите росою, вранішнє сонце і, здавалося, побажало вдалої подорожі. Вдалині у морі чорніла якась смуга. То темнів острів Довгий, і туди, за вказівками юнака-пастуха, стерновий спрямував катер.

Чубук розпитував хлопця про незнайомого та про напад. Слухаючи його, лейтенант все ж не міг зрозуміти, хто то був. Якщо злочинець, то чому саме він обрав місцем для свого переховування Довгий острів? Зі слів Федя виходило, що напасник наче чогось дожидав на березі моря. Може, втеча за кордон? Але хоча тут і морський берег, проте перебратися за кордон, одному неможливо — адже до чужих берегів кілометрів з двісті. Тут могло бути щось дуже серйозне.

"Стріла" йшла швидко, мотор, торохтів гучно, і Чубук хмурився, прислухаючись до того торохтіння,— так вони могли злякати "звіра", і хтозна, в яку нору він сховається в тих чагарниках та очеретових заростях. Лейтенант наказав зменшити хід і тим самим послабити торохтіння.

П'ятниця виконав наказ, але мотор не міг працювати абсолютно тихо. Все ж катер змінив свій голос, і здаля могло здатися, що то йде звичайний рибальський моторний човен.

Уже підходили до острова. З берега, над затокою схилялися кущі, трохи далі, на луговині чорніло кілька корів, але ніде не видно було жодної людини.

Мотор стих, катер наблизився до берега і легенько вперся в нього носом. Лейтенант скочив на землю і в супроводі двох бійців пішов услід за Федьком.

Хлопець вів їх туди, де вночі востаннє бачив напасника. Лейтенант та бійці, тримаючи напоготові револьвери, пильно оглядали все навколо. Моторист, стерновий та кулеметник були готові кожну хвилину прийти до них на допомогу.

Проминули кущі і спинилися перед піщаним навалом, за яким Федь залишив незнайомця, Швидко збігши на той навал, побачили пустинний берег, на який набігали хвилі прибою, мокрий пісок, позначений слідами чиїхось ніг, і далеко в морі крапку — ніби човник, а ще далі, на самому обрії, пароплав.

Чубук підніс бінокль до очей і став уважно розглядати ту крапку. То пливла легенька гоночна байдарка. На ній сидів якийсь чоловік і, орудуючи довгим веслом, швидко віддалявся від берега. Хоча по морю йшли невеличкі хвилі мертвого зибу, проте легеньку байдарку вони сильно підкидали, і плавання на ній не можна було назвати безпечним.

Якась особлива причина, очевидно, дуже важлива, спонукала людину ризикувати життям, коли вона вирядилась у далеке плавання на такому ненадійному човникові.

Чубук задумався над тим, як його наздогнати. На зовнішньому березі острова він не бачив жодного човна. Щоб вийти катером у море, треба лише затокою пройти понад тридцять кілометрів, обгинаючи острів. Куди за той час встигне запливти чоловік на байдарці? Лейтенант подививсь у бінокль на обрій. Якийсь пароплав, сильно димлячи, йшов від обрію сюди, до них. Що то за пароплав? Чубук добре знав, що шлях пароплавів, які ходили між ближчими портами, лежав десь за обрієм, майже паралельно Довгому острову. Чому ж цей пароплав ішов сюди? Лейтенант почав догадуватись, що між курсом пароплава і байдарки є якийсь зв'язок.

— Ну, наш "звір" перетворився на дельфіна і он-он поплив,— сказав командир, звертаючись до бійців та пастуха.— Щоб наздогнати його, ми мусимо зробити гак кілометрів з сімдесят п'ять. Ну?

Він запитливо подивився на своїх супутників, наче ждучи, що вони йому порадять. Але ті мовчали, лише вирази їх облич свідчили про досаду.

Лейтенант подивився праворуч, на "Чортову пастку", що біліла спіненими бурунами на віддалі півтора кілометра і з'єднувала протоку з морем. Потім перевів погляд на хлопця і, побачивши, що той дивиться туди, догадався, про що він думає.

— Ну, товаришу Остапчук, будеш лоцманом?

Пастух звів очі на лейтенанта.

— Проведеш "Стрілу" через "Чортову пастку"?

Помовчавши секунду чи дві, наче щось зважуючи, хлопець твердо відповів:

— Проведу!

— Пішли, товариші! — скомандував лейтенант і, повернувшись, швидко рушив до затоки, де зупинився катер. Там він пояснив бійцям завдання, яке полягало в тому, щоб проскочити на "Стрілу" Крізь небезпечну протоку і наздогнати байдарку раніш, ніж вона зустрінеться з пароплавом.

Катер помчав до "Чортової пастки", але Федь попросив зменшити швидкість, бо йому важко буде орієнтуватися на бурунах. Пастуха поставили біля стернового. Він ніколи не стернував на катері, але, маючи досвід стернування на човнах, відразу освоївся з новими обов'язками і швидко та зрозуміло пояснив стерновому, куди і як правити.

В протоці шуміли й пінилися хвилі, над бурунами злітав водяний пил, вирували маленькі водокруги. Де-не-де визирали з-під води вершки гострого каміння, об яке не раз розбивалися човни сміливців, що відважувалися навмання перепливти протоку.

Лише після довгочасного спостереження за протокою та розпитування старих рибалок, які пам'ятали тих, хто вмів проходити її, але забрав той секрет з собою в могилу, Федь одважувався на першу спробу за абсолютного штилю в морі. Потім повторив ту спробу за маленького хвилювання і зрештою воскресив секрет проходу через протоку. Він вивчив фарватер, знав, де небезпека справжня, а де лише уявна, розрахував, за якої хвилі, де, куди й коли саме треба повертати човен, і готувався наприкінці літа продемонструвати своє відкриття перед рибалками, але тепер прикордонники попередили його намір.

Лейтенант Чубук довірив пастухові вести катер через "Чортову пастку" тому, що сам бачив, як той перепливав протоку на байдарці, і тому, що покладався на силу і міць "Стріли", з якою не йшли в жодне порівняння рибальські шаланди, бо для них "Чортова пастка" вважалася смертельно небезпечною.

"Стріла" наблизилася до протоки, врізалася в сильну зустрічну течію і, перемагаючи її, пішла прямо на середину, до гострого каменя, але, не дійшовши туди, звернула праворуч.