💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера

Оргія - Українка Леся

Читаємо онлайн Оргія - Українка Леся
Постривай.

(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на посгаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягнувши руку з вінцем).

Ходи сюди! Схили прегорде чоло!

Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.

Н е р і с а

(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)

Се що таке?

Евфрозіна засоромлена, зіскакує з постаменту.

А н т е й

Се Ніке увінчала
свого поета. А коли й харіта
йому додасть гранату чи троянду,
він буде обдарований усім,
чого дозволено бажати смертним.

Е в ф р о з і н а

(почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)

Троянда он цвіте...

(До Антея).

Одначе Ніке
до кухні мусить — помогти матусі, —
бо в нас сьогодні оргія правдива:
купили риби, а якраз вам тітка
дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників,
то й Меценат на оргію позаздрить!

(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея).

Н е р і с а

Чудна та Евфрозіна — все їй смішки!

А н т е й

Що ж, молода...

(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши).

Н е р і с а

Та я ж, либонь, молодша,
проте...

А н т е й

"Проте часами хмерую", —
так хтіла ти сказати?

(Сміючись, обіймає її, вона здержено приймає його пестощі).

Що тобі?
Нездужаєш чи хто тебе образив?

Н е р і с а

А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди
напам'ять вивчили оту промову.
про викуп мій, про посаг Евфрозіни,
що мати виголошує щодня.

А н т е й

Уже й щодня!

Н е р і с а

Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись
у вічі Евфрозіні.

А н т е й

Евфрозіна
тебе ні в чім не винуватить.

Н е р і с а

Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона...

А н т е й

Нерісочко! От се вже справді сором, —
підслухати, а потім ще й корити.

Н е р і с а

Підслухати! В нас не такі палати,
щоб не було з кутка в куток все чутно!

А н т е й

(трохи вражений)

Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.

Н е р і с а

(лагідніше, ніж досі)

Я не корю тебе, що ти убогий,
але яка ж дружина не бажає
своєму чоловікові достатків?

А н т е й

Ну і собі при тому.

Н е р і с а

І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася
до того, щоб весь день в ярмі ходити
так, як твоя сестра.

А н т е й

Ти ж і не ходиш.

Н е р і с а

А думаєш, мені від того легше?

А н т е й

Якби не легше, ти б сама робила.

Н е р і с а

В людей на те рабині є...

А н т е й

Нерісо,
від тебе трохи дивно сеє чути.

Н е р і с а

Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла
тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна,
всім на заваді, мов поріг високий,
то з того винен ти!

А н т е й

Ну, годі, люба...

Н е р і с а

Дозволь мені вступити до театру,
то я твою сестру озолочу
і буду матері невістка люба,
бо, певне, більше зароблю за танці,
ніж ти за спів та за науку хисту.

А н т е й

Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
і з сього справді винен я. Прости!

(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини).

Моя кохана! Скарбе мій! Не дам,
не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, —
вона не тямить, що то є правдива
святая оргія, встанова божа!

Н е р і с а

Ти був коли на оргії?

А н т е й

Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі
гетерія співців, таємна, звісно,
бо всяке ж товариство є злочин,
на римську думку.

Н е р і с а

Що ж? І дуже пишні
були в вас оргії?

А н т е й

Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах,
як-от моя...

Н е р і с а

(розчаровано)

Ах, так!..

А н т е й

У нас в кратерах
вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору,
коли вони цвіли в садках та в полі,
а як верталась в тартар Персефона,
то забирала нам усі покраси.

Н е р і с а

Хіба ж бувають оргії без квітів?

А н т е й

У нас бували, ще й які буйні!

Н е р і с а

Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули
знадвору люди?

А н т е й

Чи ж вони могли
знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало
камінні мури та запони щільні?

Н е р і с а

А ваші співи?

А н т е й

О, вони були
потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн
ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тірси,
гукали погляди: "Еvoe Bacch!"*
Хоч би сама вода була в кратерах,
ми ще б розходились додому п'яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала
на оргію таку! В святім безумстві
ти б у танку зайшлася, як менада!

* Хай живе Вакх! (Лат.) — Ред.

Н е р і с а

Бувала я на оргіях не раз.

А н т е й

Але не на таких!

Н е р і с а

Либонь, на кращих.

А н т е й

Того не може бути.

Н е р і с а

Я не знаю,
які були ті ваші, але тії,
що я на їх дитиною ходила,
були мов сни розкішні.

А н т е й

Се злочин —
на оргії такі дітей водити!
Н е рі с а
Моя матуся мусила.

А н т е й

Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко
рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню,
що ледве виросла із немовляток,
вела на те позорище.

Н е р і с а

Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела,
там ласощів я їла досхочу,
та й забавки перепадали часом,
бо гості пестили мене...

А н т е й

Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне,
ті їхні пестощі були масні
і кожне слово брудом перейнято!

Н е р і с а

Не знаю, я тоді не розуміла
ні слів масних, ні поглядів брудних,
але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали,
як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві
були немов веселки — більша й менша —
на ясній верховині. Покривала,
прозорі та барвисті, легким луком
перекидалися понад хмаринки
злотистих курев запашних. Тоді
мені здавалося, що я танцюю
на хмароньках небесних, а з землі
до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки,
не тямлячись від захвату палкого...

А н т е й

А в тих квітках ховався невидимий
холодний гад розпусти і зневаги.

Н е р і с а

Кажу ж тобі, що я того не знала!

А н т е й

Але тепер ти знаєш, чим бувають
рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б,
якби ти серед оргій тих зросла
так, як твоя матуся нещаслива,
що згинула, мов забавка розбита,
у забутті, в недузі та в погорді.

Н е р і с а

Я тямлю, що тобі я винна дяку.
Не бійся, я того не забуваю.

А н т е й

Нерісо! Чи того ж я потребую?

Н е р і с а

Ні-ні, я не повинна забувати,
що ти зробив людиною мене,
"маленьку мавпочку з Танагри".

А н т е й

Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш,
і прозвища того яне терплю,
що прикладали ті римляни грубі
до еллінської ніжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки
були важкі й незграбні протії тебе,
моєї "вітроногої" Неріси!

Н е р і с а

(задумана)

І нащо то мені?..

А н т е й

Що саме, люба?

Н е р і с а

Отая "вітроногість", як ти кажеш...
Вже я ж не танцівниця.

А н т е й

Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала
моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало — бути в нашій хаті
укритим скарбом, але дорогим,
таким, що й цезар ліпшого не має?

Н е р і с а

Укритим скарбом... Я скажу по правді,
що я щедрішою вдалась від тебе.
І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею,
тим не радію, що твоєї ліри
не чує світ широкий, тільки я
та слухачів твоїх мала громадка.
Ні! Якби сила, я б тебе сама
поставила на п'єдестал високий,
мов постать Аполлона-кітариста!
І хай би світ сповнявся тих пісень,
що ти б тоді творив на високості!

А н т е й

Ти думаєш, либонь, що і натхнення
повищати від п'єдесталу може?

Н е р і с а

Авжеж! Я певна того!

А н т е й

Ти дитина...
Але як ти так любиш п'єдестали,
то будь утішена, бо наш Федон
вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору
і дав їй п'єдестал високий досить.

Н е р і с а

А де ж він тую статую подіне?

А н т е й

Нам принесе.
Н е р іс а
Тут і лишить?

А н т е й

Запевне.
Се ж буде дружній дар нам від Федона.

(Пауза).

Ти щось примовкла, наче зажурилась.
Чого, Нерісо?

Н е р і с а

Я собі гадаю,
що скільки ще ся хата поховає
в собі укритих скарбів, мов гробниця.

А н т е й

Я не люблю таких речей у тебе.

Н е р і с а

Як буде тут камінна Терпсіхора,
то я мовчання перейму від неї.

А н т е й

Нерісо, ти сьогодні вередлива.

Н е р і с а

Як так, то я піду.

(Встає).

А н т е й

(затримує її, обнявши)

Ні-ні, кохана!

Н е р і с а

(визволяючись)

Пусти мене!

Чутно стукання у хвіртку. Он хтось прийшов до тебе.
Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і пускає Федона — молодого скульптора.

А н т е й

Здоров, Федоне!

Вітаються.

Ф е д о н

Я лиш на хвилинку,
так ніколи!

А н т е й

Чому? Роботу маєш?

Ф е д о н

Роботу поки що я вже скінчив,
та тут нові клопоти — вибираюсь
на панську оргію до Мецената!

А н т е й

(зчудований)

Тебе запрошено?

Ф е д о н

З тобою разом.

А н т е й

Жартуєш чи глузуєш?

Ф е д о н

Правду мовлю,
се ж я прийшов тобі переказати
запросини.

А н т е й

Хто ж їх тобі приніс?

Ф е д о н

Я сам одержав, бувши в Мецената.

А н т е й

Ти в Мецената був? Чого?

Ф е д о н

По справі...
І знаєш, я ніяк не сподівався,
що він такий.

А н т е й

Який?

Ф е д о н

Такий привітний,
і неподібне, що великий пан,
говорить так...

А н т е й

Та з чого ж ти дивуєш?
Що пан вельможний на поріг пускає
митця убогого? Чи, може, з того,
що і римлянин часом дещо тямить
у хисті красному?

Ф е д о н

О ні, не "дещо",
а він таки знавець великий, справжній!
Адже й тебе він перший оцінив.

А н т е й

Він перший? Але ж я давно мав школу,
як Мецената не було в Корінфі.

Ф е д о н

Що школа! Та до слави так належить,
як глиняна патера до скульптури.

А н т е й

Та вже було подібне щось до слави,
коли той пан довідався про мене.

Ф е д о н

Сказати правду, випадок сліпий
звістив про тебе: учень твій один
вступити хтів у хор панегіристів
і на зразок умілості своєї
твою епіталаму проспівав,
оту, що ти зложив на шлюб твій власний.

Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадять далі.

Ми з Меценатом надійшли на теє,
я розказав йому, хто автор співу,
і зараз же він доручив мені
тебе просить на оргію до нього,
а се не мало значить, любий друже.

А н т е й

(стримуючи досаду, викликану останніми словами Федона)

Яку ти міг до нього мати справу?

Ф е д о н

Він статую купив недавно в мене,
то я її до нього відпровадив,
щоб не ушкодили раби, несучи.

А н т е й

Яку ж ти статую йому продав?

Ф е д о н

Пробач...
Відгуки про книгу Оргія - Українка Леся (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: