Свіжі відгуки
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Оргія - Українка Леся
Читаємо онлайн Оргія - Українка Леся
драматична поема
ДІЯЧІ
А н т е й — співець.
Г е р м і о н а — мати його.
Е в ф р о з і н а — сестра його.
Н е р і с а — жінка його.
Х і л о н — ученик його.
Ф е д о н — скульптор.
М е ц е н а т — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.
П р е ф е к т.
П р о к у р а т о р.
Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.
Діється в Корінфі під римським пануванням.
І
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей.
Герміона, стара мати Антеева, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.
Г е р м і о н а
(не встаючи)
Хто там?
Г о л о с
(за хвірткою)
Се я, Хілон Алкмеонід.
Г е р м і о н а
(гукає в напрямі других дверей)
Антею, вийди! Ученкк до тебе!
(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало).
А н т е й
(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)
Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.
Всі учні розійшлися.
Х і л о н
(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)
Вибачай...
але... я, власне, не прийшов учитись...
А н т е й
(привітно)
Будь гостем.
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти).
Чом не сядеш?
Х і л о н
Маю справу...
А н т е й
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
Х і л о н
Воно-то ні... але... пробач... я мушу
подякувать сьогодні за науку...
Я більше не прийду.
А н т е й
Чому?
Хілон мовчить.
Та правда,
мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив
тобі наукою. Що ж, не соромся, —
соромитись приходиться мені.
Х і л о н
(щиро)
Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную
науку ту, мов святощі містерій!
А н т е й
Тоді не розумію...
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі).
Догадався!
(Видно, що й йому трохи ніяково).
Хілоне, слухай... Я пождати можу,
поки скінчиш усю мою науку...
Та я волів би і зовсім не брати
від тебе грошей, як тобі то трудно...
Х і л о н
Учителю, та ти ж не багатир.
А н т е й
Хілоне, я скажу тобі по правді,
хоч ти ще молодий такеє слухать,
але інакше трудно довести...
Бач, спів, музика й слово — мій зарібок,
та хист мій я таки ціную вище,
ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив
і не навчу — се ж тільки бог здолає, —
отож коли я вчу людей звичайних,
недіткнутих рукою Аполлона,
то — я навчаю їх малої втіхи
перебирати струни доладненько
та вимовляти думку виразніше,
вони ж мені дають дещицю грошей,
і так ми в обрахунку. Як же бог
мені пошле обранця молодого,
щоб я йому служив своїм здобутком,
і бачу я, що кожна мертва форма,
яку я викладаю перед ним,
присвоївшись йому, вмить оживає,
і геній молодий в прадавній формі
шумує та іскриться самоцвітом,
як молоде вино в старім кришталі, —
тоді я вже заплачений. Ні, більше, —
я наче почуваюсь до вини,
що я нездатен так йому служити,
як би хотів. Тепер ти розумієш?
Х і л о н
Учителю...
(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі).
А н т е й
Коли тепер твій геній
вже переріс ті форми й ту науку,
якими я владаю, що ж, мій хлопче, —
покинь мене, я сам тобі те раджу.
Та тільки — заклинаю Аполлономі! —
не кидай ще науки. Їдь в Афіни,
там, певне, знайдеться іще таке,
чого ми тут не маємо в Корінфі.
А потім, покінчивши різні школи,
учися ще, знаходь собі науку
в книжках, і в людях, і по цілім світі,
але ніколи не кажи до себе:
"Я вже скінчив науку".
Х і л о н
Ся порада,
учителю, осмілює мене.
Признаюся тобі: я не покину
науки, віддалившися від тебе,
бо я вступлю до школи...
(Знов мовкне).
А н т е й
До якої?
Х і л о н
До тої, що врядив тут Меценат.
А н т е й
Латинської?!
Х і л о н
Ну, все ж тепер латинське..
А н т е й
Як? Я, і ти, і наша рідна мова
латинськими вже стали?
Х і л о н
Розумів я,
властиво, римське, та змилив у слові.
А н т е й
Як ти від мене досі не навчився
не помилятись так, то в новій школі
ще більше буде помилок таких.
Але не знаю, що ти там придбаєш,
крім помилок. В поезії латинській
і я ж тобі, здається, показав
усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі
тобі могли подати щось нового,
бо я їх знаю. Думаю, що ти
вже міг би їх учити.
Х і л о н
Сам я певен,
що там учителі ні в чім не можуть
зрівнятися а тобою. Все ж я мушу
до їх піти.
А н т е й
Що змушує тебе?
Х і л о н
Учителю, зоставшись при тобі,
я став би долею тобі подібний.
А н т е й
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я останній між співцями?
Х і л о н
Не між співцями, ні...
А н т е й
Але між людьми?
Х і л о н
Я не кажу — останній, але ж правда,
що ти в громаді не займаєш місця,
належного твоєму талану.
А н т е й
А ти ж якого маєш запобігти,
коли скінчиш ту школу Мецената?
Х і л о н
Я можу стати ритором в тій школі,
а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре
ведеться вихованцям Мецената,
бо рід його там досі має силу,
як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем,
вступити можу в хор панегіристів
самого Мецената.
А н т е й
(схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш
у хор панегіристів? Тую зграю
запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів,
позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий ученик!..
Пауза.
Х і л о н
Учителю, прийми ж мою подяку...
(Подає Антееві гроші, добувши з калитки).
А н т е й
(відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить.
Г е р м і о н а
Даремне ти, Антею,
не взяв від нього грошей. В нього батько
сто раз від нас багатший. Сяк чи так,
а се ж твоя заслуженина.
А н т е й
Мамо!
Нічого я не заслужив, крім ганьби!
Г е р м і о н а
Немає за що ганити тебе,
хіба за те, що ти свій заробіток
пускаєш так на вітер. Справді, сину,
ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити піде пайки дармової
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Г е р м і о н а
На все їх воля...
Запевне, так хотілось Афродіті,
щоб я замість багатої невістки
дочку рабині-танцівниці мала
прийняти в дім...
А н т е й
Ще не кінець докорам?
Г е р м і о н а
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу
всю спадщину по батьку й добру пайку
свого зарібку?
А н т е й
Вже ж не Афродіту
винуй у тому. Всі боги Еллади
мені веліли викупить з неволі
малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство
твоя дочка, моя сестра...
Г е р м і о н а
Ох,сину,
до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися,
але на посаг нашій Евфрозін!
навряд чи стягнемось. А чим же доля
старої дівки краща, ніж рабині?
А н т е й
Сестра моя й без посагу цінніша
від всіх багацьких дочок.
Г е р м і о н а
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка,
по всіх усюдах. Завжди в гінекеї
та все в роботі. А хоч би й пішла
куди на свято, то в її уборах
ніхто і не подивиться на неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось,
а Евфрозіні то немає й стрічки.
Е в ф р о з і н а
(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір)
Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується).
Як, мамочко, заправить голуб'ята?
Я вже зварила їх.
Г е р м і о н а
(встає)
Не руш, не руш,
я їх сама заправлю — ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату).
Е в ф р о з і н а
(підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай — то вже стареча звичка.
А н т е й
(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Е в ф р о з і н а
(здивована)
З якої речі?
А н т е й
Вступити хоче в хор панегіристів.
Е в ф р о з і н а
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою).
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
А н т е й
А таланом
всіх переважив, мовби на наругу!
Е в ф р о з і н а
Мені здається, той Аполлодор,
що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає,
не тільки розумом. Я наслухала,
як він проказував із "Антігони"
Гемонову промову — далебі,
я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й
(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антітона!
Здається, я б Хілонові пробачив,
якби він вчинок свій зробив для того,
щоб вивести з біди таку сестру.
Е в ф р о з і н а
Зате вже я сестрі тій не простила б!
А н т е й
О, ти б не прийняла ні сеї жертви,
ні іншої. Але, моя сестричко,
якщо я хтів би стати багачем,
то тільки задля тебе.
Е в ф р о з і н а
І даремне,
бо я того не хочу
(Сміється).
Мама зараз
мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би міг я
тебе від злиднів вибавить...
Е в ф р о з і н а
Від злиднів?
А де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу,
то се завдячую тобі самій.
Е в ф р о з і н а
І мамі ж, і Нерісі.
А н т е й
Ні, ти знаєш...
Матуся відробила вже своє...
Що ж до Неріси...
Е в ф р о з і н а
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке,
що і медовий місяць в ньому зайвий?
А н т е й
Мені мов сором тішитися щастям,
як здумаю, що ти за нього платиш
тяжкою працею... Ми маєм щастя,
а ти що маєш тут у рідній хаті?
Е в ф р о з і н а
Я маю брата. І нехай довіку
я дівуватиму — я не позаздрю
ані жінкам, ні матерям щасливим,
бо їх любов лиш їх родині служить,
моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею,
уся надія наша.
А н т е й
Евфрозіно,
як можна всю надію покладати
в комусь одному?
Е в ф р о з і н а
Аполлон один
з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя.
А поки Аполлон є на Парнасі,
то й музи будуть з ним.
А н т е й
(з усміхом)
Я не безславний,
хоч ти одна мені даєш тріумфи,
бо ти для мене Ніке!
Е в ф р о з і н а
Ніке мусить
свою роботу знати.
ДІЯЧІ
А н т е й — співець.
Г е р м і о н а — мати його.
Е в ф р о з і н а — сестра його.
Н е р і с а — жінка його.
Х і л о н — ученик його.
Ф е д о н — скульптор.
М е ц е н а т — багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.
П р е ф е к т.
П р о к у р а т о р.
Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.
Діється в Корінфі під римським пануванням.
І
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей.
Герміона, стара мати Антеева, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.
Г е р м і о н а
(не встаючи)
Хто там?
Г о л о с
(за хвірткою)
Се я, Хілон Алкмеонід.
Г е р м і о н а
(гукає в напрямі других дверей)
Антею, вийди! Ученкк до тебе!
(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало).
А н т е й
(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)
Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.
Всі учні розійшлися.
Х і л о н
(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)
Вибачай...
але... я, власне, не прийшов учитись...
А н т е й
(привітно)
Будь гостем.
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти).
Чом не сядеш?
Х і л о н
Маю справу...
А н т е й
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
Х і л о н
Воно-то ні... але... пробач... я мушу
подякувать сьогодні за науку...
Я більше не прийду.
А н т е й
Чому?
Хілон мовчить.
Та правда,
мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив
тобі наукою. Що ж, не соромся, —
соромитись приходиться мені.
Х і л о н
(щиро)
Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную
науку ту, мов святощі містерій!
А н т е й
Тоді не розумію...
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі).
Догадався!
(Видно, що й йому трохи ніяково).
Хілоне, слухай... Я пождати можу,
поки скінчиш усю мою науку...
Та я волів би і зовсім не брати
від тебе грошей, як тобі то трудно...
Х і л о н
Учителю, та ти ж не багатир.
А н т е й
Хілоне, я скажу тобі по правді,
хоч ти ще молодий такеє слухать,
але інакше трудно довести...
Бач, спів, музика й слово — мій зарібок,
та хист мій я таки ціную вище,
ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив
і не навчу — се ж тільки бог здолає, —
отож коли я вчу людей звичайних,
недіткнутих рукою Аполлона,
то — я навчаю їх малої втіхи
перебирати струни доладненько
та вимовляти думку виразніше,
вони ж мені дають дещицю грошей,
і так ми в обрахунку. Як же бог
мені пошле обранця молодого,
щоб я йому служив своїм здобутком,
і бачу я, що кожна мертва форма,
яку я викладаю перед ним,
присвоївшись йому, вмить оживає,
і геній молодий в прадавній формі
шумує та іскриться самоцвітом,
як молоде вино в старім кришталі, —
тоді я вже заплачений. Ні, більше, —
я наче почуваюсь до вини,
що я нездатен так йому служити,
як би хотів. Тепер ти розумієш?
Х і л о н
Учителю...
(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі).
А н т е й
Коли тепер твій геній
вже переріс ті форми й ту науку,
якими я владаю, що ж, мій хлопче, —
покинь мене, я сам тобі те раджу.
Та тільки — заклинаю Аполлономі! —
не кидай ще науки. Їдь в Афіни,
там, певне, знайдеться іще таке,
чого ми тут не маємо в Корінфі.
А потім, покінчивши різні школи,
учися ще, знаходь собі науку
в книжках, і в людях, і по цілім світі,
але ніколи не кажи до себе:
"Я вже скінчив науку".
Х і л о н
Ся порада,
учителю, осмілює мене.
Признаюся тобі: я не покину
науки, віддалившися від тебе,
бо я вступлю до школи...
(Знов мовкне).
А н т е й
До якої?
Х і л о н
До тої, що врядив тут Меценат.
А н т е й
Латинської?!
Х і л о н
Ну, все ж тепер латинське..
А н т е й
Як? Я, і ти, і наша рідна мова
латинськими вже стали?
Х і л о н
Розумів я,
властиво, римське, та змилив у слові.
А н т е й
Як ти від мене досі не навчився
не помилятись так, то в новій школі
ще більше буде помилок таких.
Але не знаю, що ти там придбаєш,
крім помилок. В поезії латинській
і я ж тобі, здається, показав
усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі
тобі могли подати щось нового,
бо я їх знаю. Думаю, що ти
вже міг би їх учити.
Х і л о н
Сам я певен,
що там учителі ні в чім не можуть
зрівнятися а тобою. Все ж я мушу
до їх піти.
А н т е й
Що змушує тебе?
Х і л о н
Учителю, зоставшись при тобі,
я став би долею тобі подібний.
А н т е й
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я останній між співцями?
Х і л о н
Не між співцями, ні...
А н т е й
Але між людьми?
Х і л о н
Я не кажу — останній, але ж правда,
що ти в громаді не займаєш місця,
належного твоєму талану.
А н т е й
А ти ж якого маєш запобігти,
коли скінчиш ту школу Мецената?
Х і л о н
Я можу стати ритором в тій школі,
а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре
ведеться вихованцям Мецената,
бо рід його там досі має силу,
як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем,
вступити можу в хор панегіристів
самого Мецената.
А н т е й
(схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш
у хор панегіристів? Тую зграю
запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів,
позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий ученик!..
Пауза.
Х і л о н
Учителю, прийми ж мою подяку...
(Подає Антееві гроші, добувши з калитки).
А н т е й
(відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить.
Г е р м і о н а
Даремне ти, Антею,
не взяв від нього грошей. В нього батько
сто раз від нас багатший. Сяк чи так,
а се ж твоя заслуженина.
А н т е й
Мамо!
Нічого я не заслужив, крім ганьби!
Г е р м і о н а
Немає за що ганити тебе,
хіба за те, що ти свій заробіток
пускаєш так на вітер. Справді, сину,
ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити піде пайки дармової
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Г е р м і о н а
На все їх воля...
Запевне, так хотілось Афродіті,
щоб я замість багатої невістки
дочку рабині-танцівниці мала
прийняти в дім...
А н т е й
Ще не кінець докорам?
Г е р м і о н а
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу
всю спадщину по батьку й добру пайку
свого зарібку?
А н т е й
Вже ж не Афродіту
винуй у тому. Всі боги Еллади
мені веліли викупить з неволі
малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство
твоя дочка, моя сестра...
Г е р м і о н а
Ох,сину,
до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися,
але на посаг нашій Евфрозін!
навряд чи стягнемось. А чим же доля
старої дівки краща, ніж рабині?
А н т е й
Сестра моя й без посагу цінніша
від всіх багацьких дочок.
Г е р м і о н а
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка,
по всіх усюдах. Завжди в гінекеї
та все в роботі. А хоч би й пішла
куди на свято, то в її уборах
ніхто і не подивиться на неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось,
а Евфрозіні то немає й стрічки.
Е в ф р о з і н а
(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір)
Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується).
Як, мамочко, заправить голуб'ята?
Я вже зварила їх.
Г е р м і о н а
(встає)
Не руш, не руш,
я їх сама заправлю — ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату).
Е в ф р о з і н а
(підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай — то вже стареча звичка.
А н т е й
(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Е в ф р о з і н а
(здивована)
З якої речі?
А н т е й
Вступити хоче в хор панегіристів.
Е в ф р о з і н а
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою).
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
А н т е й
А таланом
всіх переважив, мовби на наругу!
Е в ф р о з і н а
Мені здається, той Аполлодор,
що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає,
не тільки розумом. Я наслухала,
як він проказував із "Антігони"
Гемонову промову — далебі,
я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й
(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене Антітона!
Здається, я б Хілонові пробачив,
якби він вчинок свій зробив для того,
щоб вивести з біди таку сестру.
Е в ф р о з і н а
Зате вже я сестрі тій не простила б!
А н т е й
О, ти б не прийняла ні сеї жертви,
ні іншої. Але, моя сестричко,
якщо я хтів би стати багачем,
то тільки задля тебе.
Е в ф р о з і н а
І даремне,
бо я того не хочу
(Сміється).
Мама зараз
мені б за гроші жениха купила,
і, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би міг я
тебе від злиднів вибавить...
Е в ф р о з і н а
Від злиднів?
А де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу,
то се завдячую тобі самій.
Е в ф р о з і н а
І мамі ж, і Нерісі.
А н т е й
Ні, ти знаєш...
Матуся відробила вже своє...
Що ж до Неріси...
Е в ф р о з і н а
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке,
що і медовий місяць в ньому зайвий?
А н т е й
Мені мов сором тішитися щастям,
як здумаю, що ти за нього платиш
тяжкою працею... Ми маєм щастя,
а ти що маєш тут у рідній хаті?
Е в ф р о з і н а
Я маю брата. І нехай довіку
я дівуватиму — я не позаздрю
ані жінкам, ні матерям щасливим,
бо їх любов лиш їх родині служить,
моя ж — Елладі всій. В тобі, Антею,
уся надія наша.
А н т е й
Евфрозіно,
як можна всю надію покладати
в комусь одному?
Е в ф р о з і н а
Аполлон один
з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя.
А поки Аполлон є на Парнасі,
то й музи будуть з ним.
А н т е й
(з усміхом)
Я не безславний,
хоч ти одна мені даєш тріумфи,
бо ти для мене Ніке!
Е в ф р о з і н а
Ніке мусить
свою роботу знати.
Відгуки про книгу Оргія - Українка Леся (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: