Крючковар - Слісаренко Олекса

Треба було братись до захисту безсиллям та хитрощами.

— Жінка... діти малі... без шматка хліба...— Він став голосити і причитувати з такою проникливістю та чуттям, що не лишалось жодного сумніву в правдивості його слів.

Ще один удар по потилиці. Упав. Боляче прикусив язика. Підвівся.

— Іди спереду, а тікатимеш — пристрелю!

З револьвером у одній руці їхав бандит верхи, а Крючковар тюпцем біг попереду.

— Стій! — раптом наказав бандит, коли вже заїхали далеко в ліс.

Зупинився.

— Подерж коня, а я піду в кущі... Тільки гляди! — бандит помотав перед Крючковаровим носом револьвером.

Крючковар узяв коня і, коли бандит зайшов за найближчий кущ, тверда рішучість охопила його. Він просунув ногу в стремено й опинився в сідлі. Несамовито погнав коня, б'ючи ногами по ребрах...

Позаду чулась стрілянина, а через якийсь час кінь метнувся вбік і впав, придавивши Крючковарові ногу. Друга куля обдряпала щоку. І він, випроставши ногу, кинувся в кущі.

Бандит добіг до підстреленого коня, але переслідувати втікача в кущах не мав жодної охоти, а почав стріляти в той бік, куди побіг Крючковар.

Крючковар біг і почував свою перемогу.

Буйна радість наповнювала запалі груди його.

Він напився бадьорого трунку боротьби й переродився. Зникла млявість, вихована роками неважкої, але одноманітної праці. Ніколи ще він так гостро не відчував *иття, як тепер, у цих нетрях, в оточенні сосен і боліт.

Стрілянина позаду стихла, і Крючковар притишив біг. Там збоку рівчак— можна напитись.

Вітер ущух. Хмари збилися в олив'яні важкі гори і спустились нижче над лісом. Накрапав дощ.

Раптом почулися знову віддалені постріли. Один, дру. гий... "Стріляє, дурень",— ледве встигло промайнути в Крючковаровій голові, як щось вкололо нижче плеча...

Захопило дух. Рука інстинктивно вхопилась за груди. Крючковар присів на вогку хвоїну, а потім упав горічерева. Небо на мент спалахнуло рожевими загравами й згасло. Дике Полісся шуміло свої тисячолітні шуми й замітало ними, як пустельним піском, Крючковарову свідомість.