Заробок на свята - Маковей Осип

"Забули, мабуть, взяти,— подумала,— треба до двору віднести". Взяла заяця і пішла на горбок. Дивиться — а тут знов кров по снігу і сліди людські. В ній аж єї власна кров застигла. Іде слідом за кров'ю, подибує сернюка. Сама не знає, що се такого, схиляєсь до сернюка, аж бачить: а за корчами лежить і Сенько, коло него на снігу кров, а лице закрите свитою.

— Господи! — крикнула Марина і повалилась на землю.

Холодний вітер повіяв над нею, она по кількох хвилях прийшла до себе, припала до Сенька, підняла єго... може, живий?., глянула в лице, а на нім кров обкипіла, ціле тіло замерзло... "То він вже неживий! — скрикнула жінка в нестямі.— Отеє заробив ти на свята! Люде добрі, рятуйте!" — заголосила Марина і вдруге повалилася на землю. Тілько і голосу чути було з неї. Ніхто єї не чув, ніхто не прийшов на поміч, лиш в лісі глухо та сумно зашуміло.

Зірки зійшли були вже давно. Люде сіли до вечері. Ціле село повеселішало, колядники співали, з вікон у кождій хаті било ясне світло, лиш одну Сенькову хату залягла темрява. Та й в хаті старої Копачихи було невесело, стара ходила по селу та надармо відпитувала доньки та зятя.

На перший день різдва вертав оден парубок з коршми на Вибадівці через Бедрилівку, бо туди коротша дорога. Він то добачив за корчами на горбику над яром двоє неживих людей та, наляканий, прибіг до села і дав знати. Зійшлись люде громадою та розпізнали Сенька та єго жінку. Потолкували всіляко. Чи дали знати до міста, чи ні, про те байдуже. На Стефана поховали Сенька і Марину в одній могилі, котру й зараз покрив свіжий сніг. В пустій їх хаті плакали гірко старий Копач та єго жінка.