Зона - Куліш Микола

Що ж поробиш! Я міщанин. Я не з заліза і вогню. Попроси дужого, міцного...

Ніна напружено і мовчки дивиться на нього.

І все ж таки я не міщанин! Драми не зніму! Не бійся!

Н і н а. Я й не боюсь! Що ти маєш сказати?

Радобужний (читає листа). "Милий! Дужий! Міцний! Невже і ви, комуніст із заліза і вогню, з чистою ро-бітницькою кров'ю, такий же міщанин, як мій чоловік та інші? Невже й ви не здатний сміливо переступити за межу міщанської моралі і створити дійсну вільну любов? Я так вірила і вірю вам, милий, єдино бажаний первоцвіте мій... Ніна..." Ти писала?

Ніна. Я...

Радобужний. Кому? Ні на. Кому? (Дивиться на нього і на> лист). Хіба не знаєш?

Ра д обу ж ний. Скажи, кому?

Н ін а. Не тобі. 1 гР а д о б у ж н и й. Я знаю, що не мені.

Ніна. Скажи... Хто тобі дав цього листа?

Радобужний. Він!

Ніна. Він? (Випитує очима). Хто... він?

Радобужний. Він! Дужий і міцний твій!.. Первоцвіт! . .

Ніна. Як так, то чому ж питаєш, кому я писала? (Йде у спальню).

Радобужний. Стривай!.. Мабуть, твій міцний і дужий превелика роззява, що загубив листа... Хтось знайшов і надіслав поштою... Скажи, кому, і я сам оддам.

Ніна (вириває Листа). Це моя... особиста справа!

Радобужний. Вибач... Вона трошки й мене чіпає!.. Не бійсь, я драми не зніму.

Н і н а. Я й не боюсь!

Радобужний. Невже це ти написала?

Ніна. Я!

Р а Хо б у ж и и й! Ніно! Невже це ти серйозно?

Ніна (іронічно). Ні... Це д так... шуткуючи.

Р а до б у ж н и-й (Зірвавшись із голосу). Скажи, кому цей лист?

Ніна. Радобужний! Не губи розумуй

Радобужний. Невже ти... крадіжма?.: Яке ти маєш право писати отак?

Ніна. Право? Ти хотів, щоб я дозволу просила? ,

Радобужни й. Я хотів би, щоб ти поважала мене і... Просто одверто сказала — кому лист?..

Ніна. Вибач! Я йду одягатись!.. (Вийшла у спальню).

Радобужний. Ніно! (Йде за нею).

Ніна. Вибач! (Зачйккє двері й запирає):",

Радобужни Ховаєшся? Одчини! (Грюкає)." Одчини… (одступає). Коли так... гаразд...Таню Костюм!

Т а н я з костюмом.

Радобужний. Не цей! Скільки я вам казав, що коли я йду на завод, то щоб давали кепку, блузу...

Таня йде.

Не треба! Пізно! (Одягається). Таня. Чай зараз буде!..

Р а д о б у ж н и й. Не треба! (Одягнувшись^ бере порт-фель і йде). К^чорту!..

10

Н і на

Ніна (у телефон). Дайте, будь ласка, 7-53... 7-53 (До Тані). Тацю! Теплої води на вмивання,! "Зараз!

Іаня йде.

Алло... Це я... Так! Трапилась пригода... Мій лист до вас... Слухайте! Зараз приходьте, приїздіть негайно!.. Його нема! (Біжить у спальню). Таню! Води!

Таня несе воду.

11 '

Входить із кухні Кучка з ціпком і горщиком, із цней Шайба і

Клим.

Шайба. Дозвольте увійти? Кучка. Хто це?

Шайба. Тут товариш Радобужний живе? Кучка. Тут. А ви ж хто?

Шайба (до Клима). Заходьте, товаришу землячок! Натрапили!

Клим. Здрастуйте в хату!

Шайба. Оце я товаришонька одного завіві.лЛюдина, можна сказати, протокольно прибилася пішки з села і ніяк доступитися не може.

К у ч к а (тремтить). А которий? Которий із села?.. Сідайте! Звідки? Не бачу, я темний на очі...

К л и м. Це я поневіряюсь отут з обчеськими справами! Третій день отак...

Кучка. Сідайте! (Намацує Клима). Давно не бачив свого чоловіка...

Ш а й б а. А ви, мабуть, родич товаришу Радобужному?

Кучка. Батько йому! Четвертий рік, як узяв мене до себе... Я теж із села... Хліб колись робив...

Шайба (штовхає Клима). Попросимо папашу, а папаша синові скаже...

Кучка (до Шайби). І ви з села?

III а й б а. Ні! Я так собі, можна сказати, протокольно і більш з об'єктивного боку...

Клим. Хлопочуть, спасибі їм...

III а й б а. Я, папашо, безробітний, тутешній... П'ятий год отак... Нема роботи, то я склавши руки не сиджу... Де яка установа, де який клуб або аерохем чи там черга людей яка, я й собі заскочу... Приміром, у нас такі установи, що й без діла можна ходити...

Клим. І без діла, і за ділом — однаково!

Шайба. Приміром, тобі про зовнішню політику ко-торий з товаришів і акурат за Антанту розкаже, там за Леніна Ілліча говориться народові, що дуже за ним побивається, а суті, точки щодо повчення Ленінового не розуміє... Ну й поплачеш, трапляється, за ленінізмою, бо Ленін — він справді Ленін, і більш тобі нікоторої гайки... Одне слово, жаль бере об'єктивно і протокольно, що помер такий чоловічок!

К у ч к а. То це ж ви?

Ill а й б а. Бачу, товариш землячок із села, можна сказати, одірвався бази і заплутався у бюрократизмі. Бо дракони сидять! Хоч і рубають їм голови, а замість зрубаної десять виростає...

Клим. Школу обчество будує і вже стіни поставили, а на дерево не стягнемось...

Шайба. Справа така, що протокольно вона в бюрократизмі, як квітка, засохне. Треба допомогти, папашо!..

Клим. В економії Пісоцького...

Кучка. Знаю я цю економію!.. Хліб там колись родив... Жито...

Шайба. В економії отій дерево і цегла...

Клим. Дурно лежать... Розтаскують...

III а й б а. І треба, щоб об'єктивно синок ваш це дерево на школу дав, бо він завідатель цих економій...

Кучка. Я скажу...

Клим. Просимо! Усім селом... І план у нас, ось я вам зараз...

Шайба. Ми ще вчора були у вашого синка в установі... Норовистий він. Не дозволяє...

Кучка. Не послухає він і мене...

К л и м. Як не послухає?.. Ви ж батько?

Кучка. Ніколи він мене не слухав... Скажу що — сміється... На село мені... Важко отут...

Шайба. А ви з ним по-сурйозномуі Скажіть, що, мовляв, діло сурйозне, і більш нікоторої гайки!..

Клим. То який же з вас батько, що він неслухняний у вас?

Кучка. Хіба сліпого послухає хто? Просив: одвези на село, щоб хоч вітрець подихнув на мене... Затомився!.. Вірите: вітру не чую!.. Десь шумить угорі...

Шайба. Ні, так не можна!.. Ви йому сурйозно, розумієте? Протокольно!.. Школа, скажіть, стоїть, дерево лежить, а людина б'є ноги за 75 верстов...

12

Входить Брус: — Добридень. Чи вдома Антип?

Кучка. А... Товариш Петя! Немає вдома! Ось до мене земляки прийшли. Із села, Петю. Б р у с. А Ніна Костівна?

13

Ніна, згодом Таня. Ніна (до Бруса). Прийшов? У мене до вас... справа одна... (До Шайби й Клима). Ви до товариша Радобуж-ного?

Шайба. В точку попалиі Землячки ваші, можна сказати...

Ніна. Які землячки?

Кучка. Чоловік із села... До Антипа...

Н і н а. Товариша Радобужного немаї Прийдіть завтра. Краще в установу.

Шайба. Були там!

Ніна. Таню! Я просила запирати сінешні двері! Учора в сестри примус украдено...

Шайба (до Клима). Ходімо, товаришу землячок... А вас, папашо, просимо...

Клим (до Кучки). Замовте слово. Прощавайте!..

Кучка. Я зараз... Я вийду з вами! Ось я (шукає горщика).

Шайба. Посудинку шукаєте? Ось вона (подає).

Кучка. Спасибі!.. Ну, як же там хліб?.. Чув, що жита добрі?.. Зелені та густі, кажуть... (Шайба, Клим і Кучка йдуть).

Ніна (до Такі). Чому ви не винесли за Оверком Петровичем?

Таня. Не дають. Кажуть, помру, і хай тоді мене вже виносять.

Ніна. Зараз же приберіть ліжко, повимітайте, помийте підлогу!

Таня пішла.

(До Бруса). Ну? Брус. Що трапилось?

Ніна. Перш за все, як попав оцей лист до Антипа? (Дає листа).

Брус. Не знаю... Либонь, як гаманця в установі витягав... він і випав...

Ніна. Я так і знала... Господи!.. Гава ви.

Брус. Біс його знає, як це трапилось... А як він попав до Антипа?

Ніна. От тобі й маєш! Та я вас за це питаю? Брус (розгублено). Не знаю.

Ніна (нервово сміється). Ще раз скажу — гава. Пригадуєте, зимою за городом ми бачили гаву?.. Отакий тепер у вас вигляд...

Брус. І він знає, що цей лист до мене?.. Я конверта порвав... Здається, в листі ім'я мого немає...

Ніна. Ха-ха-ха! Я так і знала!.. Не бійтесь. Вас ще не одкрито. Невже ви?.. (Підходить ближче). Милий. А мене відкрито, і я не боюся.

Брус (глухо, нервово): Не боюсь і я. Давно б уже сковирнув з дороги кого хочеш, та Антипа... Ти розумієш— не можу! Товариш! Разом у тюрмі сиділи... Не боюсь, а не можу... На душі буза і в голові буза...

Ніна. Сьогодні він допитувався. Ах, Брусе! Милий. Це ж ви замкнули мені уста ключиком кохання і носите його при собі.

Б р у с. От не знаю, що робити... За все життя вперше не знаю, що робити. Плутається... Буза.

Ніна. Буза?.. Пригадайте, я казала: як тільки радість покине вас — покиньте і ви мене... Щоб не було, як ви кажете, бузи... Ну?

Брус. Що?

Ніна. Розійдемося? Я не хочу бузи... І так багато цієї бузи в житті.

14

Кучка:

— Півні десь співають... І немов на дощ збирається. Не добереш в городі.

Брус. Півні? Так, Оверку Петровичу... Це правда. Півні...

Кучка. А сьогодні, товаришу Петю, жито мені снилося. Вам, городським, мабуть, воно ніколи не сниться? Брус. Не траплялось...

Кучка. Таке густе та високе, немов аж дзвенить. (Мацає, щоб сісти). Оце земляки приходили...

Ніна. Оверку Петровичу! Ви чай пили?

Кучка. Ні... Та й не хочу...

Н і н а. То однесіть вашу посуду...

Кучка. Вибачте... Забув, що в руках...

Брус. Скажіть... Як у вас на селі, коли, приміром, товариш, сусіда, який покохає жінку свого товариша?

Кучка. Жінку? Було раз таке за мого віку!.. Було. Сокирою порубав жінку.

Брус. Хто порубав?

Ніна. Коханець? Так? (Легенько торкається Бруса). Кучка. Чоловік жінку.

Брус. То чому жінку, а не товариша? (Тисне Ніні плече).

Кучка. Дітей у їх не було... З жиру... З баби почалося і на бабі скоїлося... (Йде, Брус одчиняє йому двері). Спасибі, Петю... Я сам...

Пауза. Ніна нервово здригається.

Ніна. Ну? Милий?..

Брус. Я ось... скажу. Силу таку маю, що все оце... любов оцю, як дзеркало молотком!.. На скалочки!..

Ніна (з глибоким видихом). А-а!.. Так ти? (Переборовши себе). То бийте, милий! Краще розбийте!

Брус. Не можу.

Н і н а. Ви ж кажете — маєте силу? Брус. Маю і... не можу.

Ніна. Розбийте! На скалочки! Це буде краще! Оце й буде по-новому: не можна вільно — не треба зовсім!.. Гордо й прекрасно.

Брус. Не можу. Побачу отак тебе... Запах лише згадаю... (Хапає її за руки). Я маю право! Всім скажу, що це не буза... Коли ж тепер побачимося? Га? Нінушко?

Ніна. Сьогодні на вечірці. Ти ж маєш запрошення? Брус. Як?

Ніна. Щоб прийшов. Чуєш? Б р у с. А він? Антип? Лист?

Н і н а. Як не прийдеш, Антип догадається, що лист цей тобі. Розумієш, гаво ти моя?

Брус. Ой, чому ти його жінка?

Ніна. Власність? Так? Визнаєш власність?

Брус. Ет... к такій мамі! Скажу! Завтра увечері бюро, і там я... скажу привселюдно... (Цілує її). Отак блявкну з простоти... дайош, Антипе, жінку! От... (Цілує). Ех, баба ти! Запашна.