Історія Русів - Драч Іван
Знаємо також і факт, що бібліотека колишнього "Императорского общества истории й древностей российских" при Московському університеті мала копію з 1824 року, звалася вона також "История Руссов, или Малой России". Збереглася також звістка, що в 1853 році український письменник та вчений Олександр Кониський у дідича Іскри на Золотонощині бачив копію "Історії русів" на папері з водяним знаком 1809 року3.
Цих фактів цілком досить, щоб довести: "Історія русів" копіювалася вже у другому десятилітті XIX століття, отже, рукопис, знайдений у м. Гриневі, міг зовсім не бути автографом; твір копіювався і в 30-х роках, але саме факт відкриття рукопису 1828 року надав йому значення сенсації, навіть моди. Другий висновок: коли гринівський список не був автографом, то й усі гіпотези навколо нього, що постали потім (ми про них розкажемо), безпідставні, тобто можемо тільки припускати, що він писався рукою автора. Цікаво відзначити ще й те, що до 1828 року "Історія русів", очевидно, поширювалася в позанаукових колах, принаймні до 1822 року,— про це свідчить факт, що вона не була відома Д. Бантишу-Каменському під час першої публікації його "Історії Малоросії"; зате в другому виданні 1830 року (цензурний дозвіл цього видання позначено 1829 роком) вказується як на одне із джерел, тобто Д. Бантишу-Каменському "Історія русів" стала відома тільки після відкриття в Гриневі.
І справді, саме після цього відкриття фіксуємо велике поширення твору серед публіки, численні переписи його почали ширитися саме після 1828 року. М. Максимович свідчить, що в 30-му році "Історія русів" була вже "в ходу в численних списках"4, а А. Майков у "Журнале Министерства народного просвещения" (№ 5, 1893) вказав, що сам М. Максимович вперше покористувався фактами "Історії русів" у статті з приводу "Полтави" О. Пушкіна, надрукованій в "Атеиеї" в 1829 році. На гадку А. Майкова, з "Історією русів"
О. Пушкіна познайомив саме М. Максимович. Уривки з "Історії русів" з’являються в "Запорожской старине" І. Срезневського 1834 року. Тут уміщено "Повість Кониського про хід смерті Наливайка", "Повість Кониського про
а
хід Брестського собору", "Сказання про гетьмана Гулака". Загалом "Історія русів" у цей час вплинула на багатьох письменників, про це оповімо далі, тут же нас цікавить сам факт масового поширення твору.
Друга таємниця книжки — час її написання. Василь Горленко вважав, що її написано між 1822 і 1828 роками5, хоч вищеподані факти про поширення "Історії русів" в другому десятилітті XIX століття перекреслюють цей здогад — то, зрештою, крайня межа, до якої відсувають написання твору дослідники. Друга крайня межа — 1769 рік, ця дата береться з самого тексту "Історії русів", бо твір закінчувався так: "На початку 1769 року призначено військам військовий похід і відкрилася справжня з турками війна, котра як закінчиться, Бог відає" (с. 257)3. Але таке датування дослідники вважають облудним, вжитим з конспіративною метою, щоб сховати автора. Зокрема заперечив її А. Єршов6; він вказав, що в творі цитується праця Д. Вагнера, надрукована в 1775 році; безсумнівно, користувався автор "Коротким літописом Малої Росії", який видав В. Рубан у 1777 році. На сторінці 257 йдеться про знищення "Рум’янцевського опису" — це могло статися в час глухівської пожежі 1784 року, інша частина опису була знищена в 1776—1778 роках. Згадується в "Історії русів" Тмутара-канський камінь, а його знайдено 1792 року. На сторінці 252 автор пише, що царювання Катерини Другої "довготривало продовжувалося" — так могла писати людина в кінці 80-х — на початку 90-х років XVIII століття. А. Яковлів у статті "До питання про автора "Истории Руссов"7 додає ще такі зауваги: на с. III натякається на розділ Польщі — перший був 1772 року — третій 1795-го. Згадується в "Історії русів" акт секуляризації монастирів — це сталося 1786 року. В двох місцях автор ужив слово "революція" — це могло статися після Французької революції 1789— 1794 років, так само слово "патріот" (с. 122). Ці дані відносять написання "Історії русів" до 90-х років XVIII століття, що найвірогідніше, хоч деякі дослідники кладуть цю дату на початок XIX століття. Визначити дату конче важливо, бо, по-перше, нам треба знати, якого часу сама пам’ятка, по-друге, погляди якої групи суспільства вона відбивала, а потрете, це має кардинальне значення при розшуках автора. Коли твір написано у XVIII столітті, то відпадає гіпотеза В. Горленка про авторство
В. Политики4 чи інших дослідників, які твердили, що Г. Политика почав, а В. Политика твір закінчив; а коли прийняти дату 1769 рік, то від авторства треба відкинути і О. Безбородька, якому було тоді 22 роки.
Ми прийшли впритул до ще однієї, чи не найбільшої, таємниці "Історії русів" — хто її написав? Автор мав підстави ховати своє ім’я і зробив ряд конспіративних заходів, притому так вдало, що його таємницю, можна сказати, не розгадано й досі, хоч це питання розв’язувалося не одним серйозним дослідником. Воно складне, тож спробуємо в ньому розібратися.
Авторство Георгія Кониського, українського освітнього та культурного й церковного діяча, поета, автора поетики, драми, філософа, було поставлено на найдавніших, хоч і не на всіх, списках "Історії русів". Чи це зробив сам автор для конспірації, чи переписувальники, можемо тільки здогадуватися. Зрештою, про те, що книга не належить перу Г. Кониського (хоч той історичні твори писав, зокрема "Историческое известие о Белорусской епархии> — видав В. Рубан в "Любопытном месяцеслове" 1776 р.), скоро переконалися всі історики, особливо коли познайомилися з його справжніми творами. В передмові до "Історії русів", до речі, тільки й сказано, що історію Кониський передав своєму учневі Григорію Политиці, велася вона начебто як літопис при кафедральному Могилівському монастирі "вправними людьми, що з’ясували потрібні свідоцтва з ученими мужами Київської академії і з усякими знаменитими монастирями". В. Горленко бачить у цих словах, і небезпідставно, звичайну містифікацію, за якою хоче заховатися автор. Додамо до того, що це писала людина, яка, напевне, навчалась у Київській академії, бо тут не тільки містифіковано джерела літопису, а й дотримано одну із вимог до історіографи, яка викладалась у Київській академії в курсі риторичного мистецтва, тобто автор мав обов’язково шукати для свого твору підкріплення в авторитетів для надання творові рис достовірності8. Отже, загалом текст "Історії русів" не дає ніяких підстав вважати Г. Кониського автором, він тільки передав Г. Политиці готовий твір. До речі, це саме фіксується в передмові до "Короткого літопису", виданого В. Рубаном. Проте очевидно, що він не "Історію русів" передавав Г. Политиці, а тільки "Короткий літопис", який в свою чергу став одним із джерел "Історії русів", що доведено вченими безсумнівно. Через це можемо гадати, що авторство Г. Кониського було поставлено у заголовку не автором, а таки переписувальниками. Заперечив цілком авторство Г. Кониського вже М. Максимович (стаття "Про козаків придніпровських"), вказавши те, про що згадано вище: тобто що Г. Кониський передав Г. Политиці "Короткий літопис". Цей літопис був доповнений додатками, що їх написав О. Безбородько. Заперечив М. Максимович і авторство Г. Политики і прийшов до висновку: "Мені здається, що "Історія русів" складена невідомим для нас автором, який сховав своє ім’я за двома українськими знаменитостями, аби сказати в передмові, що історія, яка пройшла крізь ці уми, мусить бути певною"9. Отже, питання про авторство Г. Кониського було досить швидко закрите, й наука це прийняла.
Складніше питання з Г. Политикою, бо той справді працював над якоюсь історією України, про що свідчить лист Н. Кондоїді до Григорія Политики: "Про історію вашу без усякого винятку повідомлятиму в надії, що ся
пращі ваша в ножному добророзумному росіянинові збуджуватиме чудове задоволення і відмітну до Вас пошану"10. Але Г. Политина не закінчив роботи, як про це свідчив його син, а тільки її накреслив. Василь Горленко вважає, що "Історію русів" написав таки син Григорія — Василь Политика, що видно з його листування із А. Чепою, бо той таки збирав факти з української історії і написав чи збирався писати власну історію, про що прямо заявляє: "Накреслення якої було його (батька.— В. ПІ.) і нарешті стало моїм предметом". Це писано в листі 1809 року. В. Горленко вважав, що "Історія русів" була закінчена, як ми вже згадували, в 20-х роках
XIX століття, хоч ми не маємо жодних фантів, що історія, яку хотів писати батько, а написав син Политика, таки справді існувала. Зрештою, в архіві та паперах обох Политик не знайдено жодної написаної чи початої історії, хіба рукописи записок на історичні теми. А. Яковлів докладно проаналізував суспільні та історичні погляди Г. та В. Политик і автора "Історії русів" і, як на мою думку, перекошіиво довів, що ці погляди не були ідентичні, а ще докладніше це показав М. Возняк у монографії "Псевдо-Конись-кий і псевдо-Полетика", яку ми вже цитували. Проте цієї гіпотези дотримувалися такі авторитети, як О. Лазаревський чи В. Іконников, а в нашому часі її розвиває Я. Дзира (див. примітки до цього видання, с. 316 .— Ред.).
І тут виникає чи не найсерйозніша гіпотеза: про авторство Олександра Безбородька. Вперше думку про це висловив М. Слабченко", подавши такі аргументи: рукописа знайдено в маєтку Безбородька, автор "Історії русів" дослівно переписував фрагменти із "Короткого літопису", виданого В. Ру-баном у 1777 році і дописаного таки О. Безбородьком. Останній листувався з О. Кониським і брав участь у війні 1769 року з турками. Цю гіпотезу підтримав професор П. Клепацький'2. На доказ авторства О. Безбородька він подав листа того до батька від 1 серпня 1776 року з Петербурга, в якому син просить батька прислати матеріали до історії України та "історії малоросійські літописні".
