Тигренята - Савченко Віктор

Ех, коди б можна було відірвати форму від змісту..." — мрійлива подумав Крюбел.

Санітарка тим часом привезла ще одного малюка, цього разу дівчинку. Астарта і її взяла на руки, але вже тримала від себе на певній відстані.

— Крюбеле! — почувся суворий шефів голос. — Чому дівчинка схожа на лікарку? Я ж попереджав — ніяких матриць щодо оболонки!

— Даруйте, шефе, не зміг утриматись. Це зовсім мізерна партія препарату. Та ж, яка пішла у виробництво, діятиме за вашою програмою.

Крюбел хотів був висловитися щодо змісту й форми, але передумав.

"То й що, коли в них через десяток років виростуть хвости? — сказав би шеф. — Тільки і того, що доведеться змінити конструкцію уніформи — приплюсувати до солдатського одягу чохла на хвіст".

— ...Тільки не подумайте, шановні телеглядачі, що я пов’язую народження гарних дітей із вживанням їхніми мамами препарату Д-2. В жодному разі. Можливо, між цими двома явищами зовсім нема зв’язку. До речі, як розшифровується сама назва препарату? Аби я знала... Автори цих чудесних ліків тримають повну назву в таємниці. Може, літера Д то перша літера імені коханої дружини дослідника, яка свого часу перенесла важку вагітність. А цифра два, що могла б означати цифра два, га, Пауліно? Як ви гадаєте? — звернулась лікарка до санітарки,

— Мабуть, те, що ця дружина в нього була друга, — похмуро буркнула санітарка.

Шеф вимкнув телевізора. Під стелею засвітилися неонові труби, обливаючи стіни мерехтливим світлом. Він звівся з крісла, окинув усіх присліпкуватим поглядом.

— А ви помітили, шефе, що зуби в малюків міцні й гострі, як у тигренят, — хвалькувато мовив гирявий. Тепер у нього було густе брунатне волосся, і він щоразу стромляв у нього розчепірені пальці.

— Аби тільки через двадцять років ці тигренята нас, беззубих, не поз ‘їдали, — зауважив Фербе, який усе ще сидів у кріслі.

Крюбел зиркнув у його бік, але змовчав. "Нехай шеф піде — поговоримо. Теж радикал! Правду шеф каже: інтелігенція — дріжджі суспільства і їх слід тримати в холоді, а при потребі псувати".

Шеф залишив на столі чека, на якому стояла сума вдвічі більша, ніж на попередньому. Він сказав, що це невеликий подарунок асоціації, яку він представляє.

* * *

"А шефові вже дев’яносто. Гей, чоловіче, не допомогли тобі геронтологи. Он як поорано твій вид. Що з того, що синьоока білявка з усієї сили намагається тебе розважити: любить вона когось із твоїх вихованців. Такі, як ми, тепер не в моді", — захмеліло думав Крюбел. Він ніби й не помічав веселого буяння довкола. В кав’ярні "Кульбаба" святкували шефів ювілей. Були тут навіть шефові дружки з асоціації. З такої нагоди обслуговували не роботи, а живі кельнери, яким було не менше років, ніж самому ювілярові.

Крюбел пригадав ту лікарку, яку він прозвав Астартою і покохав на відстані. Це було тридцять років тому. Зараз Крюбелові шістдесят, а з ним сидить одна з копій Астарти — та, з дослідницької партії препарату Д-2. Він знову поглянув на шефа, на його чарівну подругу. Коли б поталанило виводити з організму відмерлі клітини, не давати їм кристалізуватись, тоді можна було б створити вічно молоду людину. Фербе цим займається зараз". Крюбел пригадав молодого колегу, що покинув їх одразу ж по тому, як вийшла перша партія препарату Д-2, і влаштувався в інститут геронтології.

— Ось чим треба займатись! — вигукнув сп’янілий фармацевт.

— Ти про що, любий? — здивувалась молода Астарта. — Чим займатись?

Саме цієї миті з вулиці долинули крики, брязнуло скло розбитої вітрини кав’ярні, — і крізь великий отвір ввалилося з десяток молодиків у військовій формі. Масивні шелепи, по-звірячому жорсткі очі. Крюбел ладен був заприсягнути, що й руки в них набагато довші — кисті теліпались десь аж нижче колін. Він намагався розгледіти, чи не стирчать у них хвости, але таких не помітив. "Нічого, років через десять виростуть", — подумав Крюбел. Іще він пригадав слова Фербе: "Аби тільки ці тигренята нас, беззубих, не поз’їдали". Тим часом один із молодиків щодуху стусонув ногою по кріслу, де сидів хтось із гостей. Зав’язалась коротка бійка, після якої половина гостей лежала з переламаними щелепами, руками й ногами. Серед тих, хто корчився на підлозі, був один з асоціації.

Шеф, стіл якого стояв дещо віддалік, спочатку дивився на все те з явною цікавістю, та коли вгледів, де зараз його колега з асоціації, заволав не своїм голосом:

— Ах ви дегенерати! Струнко!!!

Молодики на мить остовпіли, почувши владний голос, але тільки на мить. Один, із рясним ластовинням на виду, поволі підійшов до шефа і, прищуливши очі, спитав:

— Хто ти такий, пацюче? — За мить у руці в нього з’явився двадцятизарядний пістолет, на якому Крюбел помітив марку шефового зазоду.

— Я твій шеф, покручу! — ще дужче загорлав старий.

— Ти мій шеф? — Рябий зайшовся таким реготом, ніби це гуркотів танковий двигун. Трохи вгамувавшись, грубо додав: — З отакою пикою? — І враз на його щелепасте лице набіг вираз байдужої жорстокості. — Раме, давай циркуль! Ми теоретично доведемо цьому старому, що він не може бути нашим шефом, навіть коли б почепив собі штучну щелепу.

"Але ж і йолоп! — подумав Крюбел. — Послухати шефа і не вдягти військового мундира? — Він відчув, як дрібно тремтять коліна. — А жити хочеться!"

Тим часом той, що звався Рамом, понишпорив у внутрішній кишені зеленої десантної куртки і витяг спочатку гоніометра, а тоді ковзного циркуля. Рябий взяв у нього циркуля і поліз до обличчя ювіляра. А шеф, — такої реакції від дев’яносторічного діда Крюбел не чекав — щодуху стусонув Рябого ногою в пах. Той аж завив від болю. В цьому витті вловлювалися знайомі нотки людиноподібних мавп. Хтось із дружків Рябого зацідив шефові у вухо, аж той перелетів через стіл. Раптом почувся зляканий голос когось із напасників:

— Патруль! Наближається патруль!

Молодики вмить похапали зі столів спиртне і щезли в проваллі вітрини. Двоє з них ухопили за руки молоду Астарту й шефову білявку і потягли їх на вулицю. Крюбелеві здалося, що дівчата не дуже й пручалися. "А шеф живучий! Такою довбнею — хіба інакше назвеш такого кулацюгу — вчистили по щелепі, а він ще й ворушиться!"

— Крюбеле... — простогнав старий, намагаючись звестись на ноги. — А чи можна й нам уживати отого Д-2?

— Ні, шефе. Д-2 вживають тільки вагітні жінки.