Ярлик на князівство - Чемерис Валентин

Берлін далеко, а Русь… Русь ось вона, у неї під боком. Та й хто вона була в Німеччині, на своїй ніби ж батьківщині — коханкою у високопоставлених чиновників рейху? Які використавши її в постелі, могли під сіднички й ногою дати. А тут, у Московії, вона велика княгиня. А великій княгині просто… просто непристойно бути донощицею. А ще як народить князеві довгоочікуваного спадкоємця, то й назавжди увійде в руську історію, як увійшли до неї ті іноземки, на яких раніше женилися руські князі, царі, імператори…

Та й не з Німеччиною їй віднині по дорозі, а з Руссю. Хай поки що княжою, але яка неодмінно в майбутньому стане царською, а потім і імперією. І цього поступу Німеччині не зупинити — це навіть було їй збагненно. А коли так, то вона вибирає Русь, яка завтра буде великою. Георгій Побідоносець неодмінно переможе змія, бо такого, аби гад переміг цілий народ — бути не може. І вирішивши так, княгиня більше не вагалася…

Йосип Джугашвілі під номером ІV не такий і простецький, як удає з себе, була переконана принцеса Марія, а в людях вона розбиралася. Особливо, в гіршій половині того людства, в чоловіках — предметі своєї постійної пристрасті. (І як би ми жили, жінки рознещасні, якби у світі білому не було гіршої половини хомо сапієнсів, що звані чоловіками?). Це вельми руський мужичок, хоча й напівгрузин. Перед німцями любить косити — і це йому вдається блискуче, — під такого собі… м-м… руського Іванушку — дурачка. Аби приспати пильність рейху. Що, мовляв, з нього візьмеш, як він… простачок — дурачок. А Йосип і радий косити. Під все того ж дурника народного. Бо знає, що всюди вивідники гестапо, штатні і добровільні стукачі—дятли…

Насправді ж його позиція базується на одному киті: Москва колись пережила татаро — монгольське іго, переживе й тевтонське — чи яке там? Переживе, бо в них, як писав їхній Пушкін (принцеса Марія посилено і не без успіху вивчала російську мову і навіть могла в оригіналі читати Пушкіна, хоч не все ще й тямлячи): в їхньому царстві—государстві всюди панує—владарює "руський дух", тому в них і "Руссю пахне". І взагалі, "там (себто у них, руських) чудеса: там леший бродит".

Там на неведомых дорожках,

Следы невиданных зверей…

От-от. З ними, руськими, вухо треба тримати гостро і завжди бути напоготові. Тяжко збагнути чого вони хочуть. Кажуть, "от счастья счастья не ищут". А самі шукають. Позбувшись одного лиха, тут же шукають інше. У Москві, на Красну площу в жовтні з червоними прапорами, серпастими, молоткастими, все ще мітингуючи виходять. (Буцімто ветерани, а там хто вони насправді — розберися!). Але неодмінно з транспарантами "Долой". Кого — "долой"? Куди — "долой"? А ще виходять з незмінними портретами вусатого кремлівського горця в мундирі генералісимуса. (Те найвище звання він сам собі й присвоїв, бо сам себе на раді найвищих військовиків і висунув: "Є пропозиція присвоїти товаришу Сталіну звання генералісимуса. Хто проти?" — проти, звісно, не було нікого). Виходять з вимогою "навести порядок". А як ти його, на місці Йосипа ІV наведеш, як Колима і Магадан, як і вся Сибір неісходима вже давно не підвладні Москві. Московітам туди засилати своїх опозиціонерів — зась!

А ще ті, з транспарантами "Йосип Сталін, товаріщ дарагой", вимагають, аби у Кремлі знову сидів Йосип Сталін, "товаріщ дарагой". А як ти його посадиш, як він більше як піввіку старечою мумією в саркофазі мавзолею лежить. (Здається, вже закінчилося чергове перебальзамування).

Та й потім… Якщо Йосипа Сталіна садовити на московський престол, то куди ж дівати його прапра… Йосипа ІV, який сидить на тім престолі і вже має на нього законне право у вигляді ярлика? Та це ж… Це ж, була переконана княгиня Марія, спроба замаху на існуючу владу. Спроба перевороту. А Йосип замість того, аби цих крикунів закликати до порядку, в "княжу" демократію (що за гібрид дивнющий — княжа демократія?) все ще грається. А ще мріє стати Іваном Грозним! А в самого анічого грізного немає і в зародку. Як відчуває Марія, він ще й боїться. Того кінця, який спіткав його кумира на 54–му році його життя… Митрополит Філіпп набрався мужності і почав виступати з різними проповідями, у яких "обличал" самодержця — тирана: "До каких пор будешь ты проливать без вины кровь верных людей и христиан?.. Отколь солнце начало сиять на небесах, не слыхано, чтобы цари возмущали свою державу… Мы, о государь, приносим здесь бескровную жертву, а за алтарем льется кровь…"

3 наказу царя, що оскаженів од гніву на ті проповіді, собор єпископів, використовуючи ложні доноси, "низложил" митрополита, опричники витягли його з храму Божого, порвали на ньому облаченіє… Буцімто ієрея заслали в Тобольський монастир, де його і задушив Малюта Скуратов — вірний слуга царя і виконавець його найжахливіших задумок.

А що ж Іван Грозний? В одну з зимових ночей над Москвою з’явилася яскрава комета, між людом поповзли чутки, що це, мовляв, "знамение смерти". Переляканий цар велів схопить волхвів — астрологів. Але вони теж провістили йому швидкий кінець. І дату визначили: 18 березня. Перепудився не на жарт самодержець небесного знамення та віщування волхвів — кудесників. А коли настав ранок того дня і цар зостався живим, то велів повідрубувати волхвам голови за лжевіщування. Мовляв, 18 березня сьогодні, а він, слава Богу, живий — здоровий.

Тоді волхви сказали: "День ще не минув".

А під кінець того дня — 18 березня, — цар, який сидів у халаті на постелі і грав з кимось у шахи, раптом здригнувся, упав і дух свій смердючий спустив…

Ось такого "знамення смерті", якщо буде він таким жорстоким, яким був кумир його Іван Грозний, і боїться Йосип ІV, як ще раніше боявся і його далекий прапрадід. Боїться і в той же час мріє стати Грозним. Але не стане. Надто м’який. Не диктатор — хоч самій бери в свої бразди правління та з допомогою протектора наводь лад в князівстві Але ж це так нудно — займатися державними справами. Інша річ — любовними. Тут вона і тактик, і стратег відмінний. І рівної їй в цьому архіприємному ділі немає. Та й бути не може. Бо нічого кращого за любов людство так і не придумало. І не придумає, була вона певна. Сказано ж бо: людина живе любов’ю. А все інше — феодалізм, імперіалізм, соціалізм, комунізм, демократія чи що там ще — потім, потім…

Але доводилось про щось повідомляти пана рейхсканцлера, як він її, благословляючи на Москву, зобов’язав. Про те, що на баштах Кремля замість червоних зірок вже давно розпростерли крила двоголові орли? Але це всім в очі здалеку кидається і про це Берлін вже застерігали на раз гестапівські вивідники. Та й сам протектор бачить, що Йосип ІV сидить "под сенью двуглавого орла". І ті орли багато про що говорять — Москва їх недаремно відновила на кремлівських баштах.

А ось про те, що великий московський князь мріє відродити руське царство і стати першим царем всія Русі, варто було б застерегти Берлін, але..

Але прощай тоді її мрія стати царицею — Берлін може швидко замінити Йосипа ІV на якого-небудь Йосипа V — скільки там ділов! І заодно замінить її, велику княгиню, якоюсь іншою принцесою — їх нині розвелося!..

Ні, сама собі вона крила не зв’яже.

І власній мрії на горло не наступить — не дурна ж вона! Хоч і зобов’язувалася слідкувати за великим московським князем та про все — навіть про мрії—забаганки його доповідати в Берлін. Вона й доповідатиме. Але вибірково, дозовано. Про щось менш суттєвіше повідомлятиме Берлін, аби не викликати підозри, що вона перекинулась на інший бік, — а про щось і мовчатиме. Хоча б про плани Йосипа стати руським царем і відродити руське царство. Бо тоді й вона не стане царицею. Та й батьківщина її вже тут, у Московії — недарма ж вона велика московська княгиня. Тож треба підігрувати Йосипу в його далекоглядних планах стати царем, а в Берлін доносити про щось інше. Доти, доки вона не стане царицею. А там… там видно буде.

Прийнявши таке рішення, велика московська княгиня вирішила повести з Берліном подвійну гру, а самій надійніше всідатися "под сенью двуглавых орлов", які знову розпростерли крила над Кремлем.

І вона чи не вперше ніжно притулилася до теплого плеча мужа свого і тихенько щось замуркотівши, заснула легким і лагідним сном. І чула, як у руському царстві—государстві задзвонили у всі дзвони…

А Йосип ІV Джугашвілі—Грозний на білому коні виводить з-під арки Спаської вежі своє військо — у похід на землі сусідів, щоб зробити їх ісконно руськими…

"Там чудеса… — бурмотіла вона уві сні, — там леший бродит…"

І чомусь їй здавалося, що на грудях у того незбагненного їй руського лєшого не звичайний ярлик, не простий, а — на право володіння однією шостою всього земного суходолу…

"Там чудеса… там леший бродит…"

"Лєший… легший", — бурмотіла Марія, старанно повторюючи це трудне для неї руське слово, заодно пригадуючи, що вона встигла вичитати про таку невідому їй істоту слов’янської міфології…

"Легший" завжди з’являється (показується) й зникає несподівано. Наче з нічого вигулькує і в ніщо пірнає. Був і немає. А ще любить співати, але співає без слів, ляскає в долоні, регоче, плаче, кривляється, грає очима, бісики пускає, кує лихо, умишляє зле і любить з порядних людей робити дурнів. А ще перекидається в якогось мовби ж безневинного дідусика—ісусика, в подорожнього або й вовка чи філіна і тоді виє і ухкає так, що аж мороз по шкірі йде…

Завжди ходить без шапки, волосся зачісує наліво, а каптан застібує направо (по цій ознаці його можна легко впізнати), брів та вій у нього немає.

А ще всім капостить, збиває людей зі шляху, заводить їх в дрімучі хащі, лякає і ману напускає. Любить той лісовичок грати в карти з такою ж нечистю як і сам, і часто програє їй звірів, над якими він владарює.

Любить випити руської водки, живе із своїм сімейством (виявляється, він сімейний?) у дуплі старого дерева. Разом з перевертнями та іншою нечистю вважає день Воздвиження (27 серпня) своїм днем, зранку зганяє звірину в одне місце і влаштовує їй огляд. А на Єрофея (17 жовтня) особливо безчинствує та бешкетує — "дурить у лісах", колобродить, кричить, регоче так, що аж моторошно стає, ляскає в долоні, вигукуючи "Ага, ага!!!", ламає—трощикує дерева; безпричинно ганяє звірів, а тоді — набешкетувавшись за довгий день, — зникає.