Депеш Мод - Жадан Сергій

Без Васі. Я говорю —давай так: Вася лишається тут, типу на посту, розумієш? він у принципі наш і давай його теж рахувати, але зараз він на посту, Вася в цей час перевертається на інший бік і падає зі стільця. Ми підіймаємо його виснажене тіло і перекладаємо на тапчан, я з підозрою дивлюсь, що там Чапай собі настелив, а то нам ще з Васею жити в одній кімнаті, ще притягне що-небудь, ну та гаразд, думаю, і ми йдемо. Чапай нас проводить вечірнім заводом, через якісь напіврозвалені цехи, де бігають щурі і літають птахи, справжній тобі заповідник, Собака наступає на якусь металеву хріновину і та глухо дзвенить, тихо, сичить Чапай, обережно, він проводить нас ще якимись коридорами, на підлозі валяються старі газети і рваний спецодяг, потім ми проходимо під самим парканом, обережно, говорить Чапай, що таке? насторожуємось ми, не вступіть, коротко пояснює Чапай, ми обережно перебігаємо під натягнутим вздовж паркану колючим дротом і опиняємось за якоюсь чотириповерховою цегляною будівлею, покритою новим шифером. Все, каже Чапай, це партком. Полізли.

Чапай лізе перший, оскільки знає куди. Перед тим він скидає свої кеди і ховає їх у кишенях спортивних штанів, що ти робиш? кажу, це для зручності, каже Чапай, все — пішов, і він справді хапається за нижчу гілку дерева під самою стіною, рвучко підтягується, сідає на неї, потім стає і починає рухатись вгору, путьом, кричить нам звідти, що? ме розуміємо ми, я кажу — все путьом, повторює Чапай, гілка під ним тріщить і він летить просто на нас, я встигаю відскочити, а на Собаку він і не попав, ех, обтрушується Чапай, трішки не доліз, давай ти, — говорить він мені, ага, кажу, зараз, не вистачало ще звалитись із четвертого поверху на всю цю купу гівна, давай, кажу, якийсь інший вхід. Ну, добре, говорить Чапай, добре. Можна просто через двері ввійти. Вони що — не зачинені? питаюсь. В мене є ключ, пояснює Чапай, я підробив. Так для чого ж ти, ображаюсь, примушував нас лізти на це хуйове порево? Так прикольніше, — говорить Чапай і веде нас до входу. Ми перебігаємо через невеличкий майданчик, ніде справді нікого немає, але я так розумію, що охорона може з'явитися будь-коли, Чапай швидко відмикає двері, і ми пірнаємо всередину. Так, говорить Чапай, збуджено дихаючи, зараз нагору, там перечекаємо до ночі, охорона пройде — заліземо в партком. А може, в тебе і від парткому ключі є? питаюсь я з надією, може, не треба нічого ламати? Були, говорить Чапай, але ця сука замінила, я ж казав. Думаєте, для чого я вас взяв — я сам двері не виламаю. А, кажу, а я думав тому, що ми друзі. Троцькіст сраний, — шепоче Собака. Все-все, — рішуче говорить Чапай, нагору, патруль пройде, зламаємо двері і назад, наступного разу вони сюди зайдуть аж уранці.

I ми справді підіймаємось на майданчик четвертого поверху, Чапай щось там ворожить над замком, відчиняє двері, ми виходимо просто на дах і раптом бачимо:

21.00

Багато-багато помаранчевих колій на Заході, тягнуться від вокзалу, котрий темніє праворуч, і світяться під сонцем, сонце висить в районі Холодної Гори, здорово, кажу я, я б на твоєму місці тут і жив — кажу Чапаєві, а ти зачинився в своїй каптьорці і давишся там денатуратами всілякими, Чапай сконфужено крякає, але марку тримає, бачиш, показує мені ліворуч, що це? питаюсь я, розглядаючи дивовижну територію, дбайливо, хоч і дещо хаотично, заставлену залізом, машинами, бетоном, трубами, іншими смішними речами, заводи, каже Чапай, більшість із них не працює, розумієш, не працює, а раніше працювали? питаюсь я на всяк випадок, я цей район погано знаю, раніше працювали, каже Чапай, раніше все працювало, да, кажу я, і далі розглядаю кола, що поступово гаснуть і темніють, від вокзалу відповзає безкінечний товарняк, вантажений лісом, і тягнеться на південь, що там? показує Собака в напрямку товарняка, там південь, кажу я, бачиш сонце на Холодній Горі, значить там захід, а товарняк на південь іде, ближче до моря, ти був коли-небудь на морі? питаюсь я Собаки, на морі? перепитує той, ні на морі не був, я влітку на Салтів їжджу, ясно, кажу, ясно, ти на Салтів, а товарняки на море, ліс везуть, навіщо на морі ліс? питається Собака, не знаю, кажу, будуватимуть щось, що? допитується Собака, флот, — несподівано каже Чапай, трішки, щоправда, не до речі.

Собака дивиться на сонце, що вже починає розтікатись по Холодній Горі, і говорить — я, каже, коли виросту, обов'язково звідси поїду, да? питаюсь, і куди? не знаю, каже Собака, на південь, до моря, влаштуюсь на флот, просто я зараз не можу батьків кинути, розумієш, вони вже старі, маю якось за ними доглядати, але ось за пару років — обов'язково поїду, мені тут не подобається — роботи немає, бабок немає, ціни високі, ось почекаю пару років — і на південь. Ти ще ці два роки переживи, — кажу я, сідаючи на прогрітий сонцем дах.

21.30

Чапай радить тут і сидіти, тут нас ніхто не побачить, навіть якщо охоронець зайде до парткому, сюди він підійматись точно не буде, пересидимо ще кілька годин і I пустимось, по темному сюди важче було б дійти непоміченими, все продумано, каже Чапай, тряхнемо сьогодні жирних капіталістичних свиней, щоби не особливо зажирілись, експлуатуючи і без того зайобані пролетарські маси, і ми з ними погоджуємось — добре-добре, зайобані так зайобані, нам то чого, ми сидимо і мовчимо, я говорю, цікаво — де зараз Карбюратор, може він вже давно вдома, сидить і пересипає з долоні в долоню теплий попіл свого иітчима, а ми тут його шукаємо і не можемо знайти, да, тихо говорить Собака, показуючи навколо — тут його не знайдеш.

22.15

Починається дош, зранку було сонячно і тепло, повітря прогрілось, ось дах нагрівся, я вже думав все — нормальне літо почалось, а тут знову — дощ, несильний, щоправда, так — крапає собі, орошує територію, але все одно неприємно, особливо якщо ти сидиш на даху чотирьохповёрхового будинку на ворожій заводській території, оплетеній колючим дротом, не дуже весело виходить, я натягую на голову свою стару джинсову куртку і намагаюсь заснути, в когось годинник хоч е, питаюсь наостанок, по зірках зорієнтуємось, каже Чапай, мудак, говорить на його адресу Собака, привалюється до мене плечем, і ми намагаємось заснути. Час від часу я чую голоси товарняків з вокзалу, навіть оголошення чути, не з самого вокзалу, а вже з запасних колій, якісь їхні — оголошення, типу для своїх, вони один з одним, схоже, лише через матюгальник спілкуються, в них інше поняття простору і відстані, я то заглиблююсь в свій сон, то виходжу з нього, мов із тіні на сонце, провалююсь туди, як у теплий чорний сніг, чорний-чорний, але від цього все одно теплий, я думаю, що, цікаво, зараз робить Юрік, про що він думає у своєму палаці, у нього на розп'ятті Ісус був золочений, а хрестовина — зелена. Прикольно, думаю я, може, у всіх ромів Ісус — золочений, може, це якась інша віра, віра в те, що Ісус насправді золочений, у них би тоді мало бути все інакше, і ці, як їх там, пророки мали б передбачити прихід у світ такого ось хлопчика — в цілому нормального східного хлопчика, котрий фізіологічно, чи там анатомічно, нічим не відрізнявся б від своїх однокласників, крім того що він золочений, себто не металевий, не залізний і не пофарбований, а ось просто — золочений, у нього шкіра повинна була б мати якусь іншу атомну чи кліткову структуру, там би щось мало бути б із вмістом солей чи кальцію в шкірі, якісь такі хімічні штуки, треба буде спитатись у Чапая, він знається на хімії, чи можна генним способом вивести золочену шкіру, і в скільки це може обійтись державному бюджету.

23.05

Ісус не може бути золочений — говорить мені Ісус. Чому не може? дивуюсь я. Це неможливо, каже він, це не в тему. Чому ж тоді роми думають, що ти золочений? Роми, каже він, знають що я не золочений, просто вони приховують це від усіх інших. Для чого? не розумію я. Для того, аби дистанціюватись від решти, роми, — каже Ісус, — корпоративна їм не потрібне сприйняття їхньої віри іншими, розумієш? Вони спеціально створили золочений образ Ісуса, щоб усі думали, що роми вважають, що Ісус золочений. Насправді вони краще за інших знають, що я не золочений. Тому їм легше, ніж вам усім, розумієш? Розумію, кажу я, розумію. Але все-таки — чому ти не золочений?

Але Ісус не відповідає. Я лише бачу перед собою вагітну Марію і під її шкірою, в її животі, легко перевертається малий, ще не народжений Ісус, і щось мені розповідає, а оце ось врешті замовк, схоже я його розчарував, тому він просто бавиться під шкірою своєї богородиці, перевертається там, як космонавт в стані невагомості, торкаючись губами, і спиною й іншими частинами скафандра тонких податливих стінок, які його оточують, плаває собі материнською утробою, час від часу підпливаючи до поверхні і штовхаючи її зсередини, тоді його ніжка або його голівка, або антени прогинають Маріїне тіло, і з-під її грудей, чи з-під и живота, мов із гумової кульки, випинається Ісус, котрий, на відміну від мене, знає, що насправді ніякого тіла не існує — ні мого, ні Маріїного, ні його власного, і що вся ця шкіра натягнута ромами на крихкі й болючі тіла наших любовей і наших печалей просто для того, аби ніхто не знав, що насправді нас ніхто і ні в чому не обмежує, і що можна плисти куди хочеш — немає жодних стінок, немає жодних засторог, немає нічого, що могло б тебе спинити; і коли він у черговий раз деформує її шкіру, якраз під горлом, Марія весело сміється, зблискуючи гострими зубами, і я бачу, як її піднебіння освітлюється звідкись знизу м'яким золотистим блиском, і це золотисто сяйво перемішується з білим густим молоком у її легенях, тоді блиск тьмяніє і переливається, і очі в неї — зелені-зелені.

19.06.93 (субота)

01.15

— Слухай, — або пішли вже ламати двері, або валимо додому. Я вже весь мокрий. Собака он, схоже, взагалі помер.

Чапай підходить до Собаки й гидливо торкає його своїм кедом.

— Нічого він не помер, — каже. — Просто спить міцно.

Дощ і далі сиплеться, гаразд, каже Чапай, мабуть вже пора, це ти як, кажу, по зорях зорієнтувався? по яких зорях, ображається Чапай, я просто чув, як охоронець заходив, хвилин 15 тому, тож можемо йти — ми будимо Собаку, той спочатку не розуміє, де він і хто-ми такі, але поступово приходить до тями і ми спускаємося вниз.

2.25

Партком на другому.