Лоліта - Володимир Набоков
Недiля. Вона мiнлива, вона примхлива, вона кiстяста, вона сповнена терпкої грацiї шпаркого пiдлiтка. Вона нестерпно приваблива з голови до нiг (вiддаю всю Нову Англiю за перо популярної романiстки!) починаючи з готового банта й заколок у волоссi й закiнчуючи невеликим шрамом на нижнiй частинi стрункої литки (де її копнув роликовим ковзаном хлопчина з Пiскi), саме над межею бiлої вовняної шкарпетки. Вона щойно вiдправилася з мамцею до Гамiльтонiв — святкування дня народження подруги, мабуть. Паперова сукня в клiтину з широкою спiдницею. Грудки, здається, вже добре сформувались. Як ти поспiшаєш, моя принадо! Понедiлок. Дощовий ранок. "Ces matins gris si doux...!" На менi бiла пiжама з лiловим вiзерунком на спинi. Я схожий на одного з тих опуклих павукiв перлястого кольору, яких бачиш у старих садах. Сидить у центрi павутиння й помалу смикає ту чи iншу нитку. Моє ж мереживо простягається крiзь цiлий будинок, а сам я сиджу в крiслi, нiби хитрий чарiвник, i прислухаюсь. Де Ло? У себе? Нишком смикаю шовковинку. Нi, вона вийшла звiдти; я щойно чув уривчастий трiск туалетного ролика, що обертався; та закинуте мною слухове волоконце не простежило крокiв з ванної назад до своєї кiмнати. Можливо, вона все ще чистить зуби (єдине гiгiєнiчне дiяння, яке Лолiта виконує з правдивою ревнiстю). Нi. Дверi ванної щойно гримнули; отже, треба понишпорити далi по дому в пошуках дивної здобичi. А ну ж бо пущу шовкову нитку на нижнiй поверх. В такий спосiб допевняюсь, що її нема на кухнi, що вона, наприклад, не зачиняє з грюкотом дверцята рефрижератора, не шипить на ненависну матiр (котра, гадаю, насолоджується третьою з ранку вуркiтливою, стримано-веселою розмовою по телефону). Що ж, будьмо далi нащупувати й сподiватись. Як промiнь, впливаю у вiтальню й знаходжу, що радiо мовчить (мiж тим як мамця досi ще розмовляє з мiсiс Чатфiльд чи мiсiс Гамiльтон, дуже приглушено, всмiхаючись, рожевiючи, прикриваючи долонею вiльної руки слухавку, вiдкидаючи й натякаючи, що не зовсiм заперечує забавнi чутки про квартиранта, ах, даруйте, i все це шепчучи так щиросердно, як нiколи не робить вона, ця карбована панi, в звичайнiй розмовi). Отже, моєї нiмфетки просто немає вдома! Спурхнула. Райдужна тканина виявилась лишень сiрим за давнiстю павутинням, оселя порожня, оселя мертва. Раптом — крiзь напiввiдчиненi дверi тонесенький смiх Лолiти: "Не кажiть мамi, що я з'їла весь ваш бекон". Та коли я вискакую на майданчик, її вже нема. Лолiто, де ти? Таця з моєю ранковою кавою, дбайливо приготованою господинею, ще чекає, щоб я її внiс з порога в моє лiжко, i дивиться на мене, беззубо ощирившись. Лоло! Лолiто! Вiвторок. Знову хмари зашкодили пiкнiковi на — недосяжному — озерi. Чи це лиходiє Рок? Учора я примiряв перед дзеркалом нову пару купальних трусикiв.
Середа. Сьогоднi Гейзиха в таiйорi, в черевиках на низьких пiдборах об'явила про намiр їхати в мiсто купити дарунки для приятельки подруги й запросила мене приєднатись, тому що я, мовляв, так добре знаюсь на тканинах i парфумах. "Оберiть вашу улюблену спокусу", проворкотiла вона. Як мiг ухилитись Гумберт, який був володарем парфумерної фiрми? Вона впроторила мене в безвихiдь — мiж переднiм ґанком i автомобiлем. "Покваптесь!", крикнула вона, коли я став ретельно складати своє велике тiло, щоб влiзти в авто (ще тодi вiдчайдушно вигадуючи, як би врятуватись). Вона вже завела мотор i пристойними для дами словами почала проклинати вантажiвку, яка задкувала i розверталась, i котра щойно привезла ледащiй бабцi навпроти новеньке крiсло на колесах; та ось рiзкий голосок моєї Лолiти пролунав з вiкна вiтальнi: "Гей ви! Куди ви? Я теж їду!" — "Не слухайте!", звизгнула Гейзиха (причому невмисно зупинила мотор). А втiм, на бiду моєї прекрасної автомедонки, Ло вже смикала дужку дверки, щоб улiзти з мого боку. "Це нечувано", — почала Гейзиха, та Ло вже втиснулась, аж затремтiвши вiд задоволення: "Посуньте-но ваш зад", звернулась вона до мене. "Ло!" скрикнула Гейзиха (скосивши на мене очi в надiї, що я прожену нечему). "Ло-барахло", вiдказала Ло (вже не вперше), зiрвавшись назад, як i я зiрвався через те, що автомобiль ринувся вперед. "Вкрай неприпустимо", сказала Гейзиха, буремно переходячи на другу швидкiсть, "щоб так нахабнiло дiвча. Й було б таким нав'язливим. Адже воно добре знає, що зайве. Й до того потребує ванни".
Суглобами пальцiв моя правиця линула до синiх ковбойських штанiв дiвчиська. Вона була босонiж, нiгтi на ногах берегли слiди вишневого лаку, й упоперек одного з них, на великому пальцi, тягнулася стяга пластиру. Боже мiй, чого б я не дав, щоб тутож, негайно, припасти вустами до цих тонкокостих, довгопалих, мавпячих нiг! Раптом її рука ковзнула в мою, й без вiдома нашої дуеньї я всю дорогу до крамницi тримав i гладив, i тискав цю лапку. Крильця носа в нашої марленоподiбної шоферки лиснявiли, втративши й спаливши свою порцiю пудри, й вона, без упину, вела вишуканий монолог з приводу мiського руху, i в профiль посмiхаючись, i в профiль приндячись, i в профiль блимаючи фарбованими вiями; я же молився — нажаль, безуспiшно — щоб ми нiколи не доїхали.
Менi вже нема чого додати, крiм того, що, по-перше, зiбравшись додому, велика Гейзиха звелiла маленькiй сiсти позаду, а по-друге, що вона вирiшила залишити обранi мною парфуми для мочок своїх власних витончених вух.
Четвер. Ми сплачуємо бурею й градом за тропiчний початок мiсяця. В одному з томiв Енциклопедiї для Юнацтва я знайшов карту Сполучених Штатiв i аркуш тонкого паперу з початим дитячою рукою абрисом цiєї карти; а на зворотному боцi, проти нескiнченних окреслень Флориди, виявилась мiмеографiчна копiя класного списку в Рамздельськiй гiмназiї. Цей лiричний витвiр я вже знаю напам'ять.
Анджель, Грацiя Аустин, Флойд Байрон, Маргарита Бiель, Джек Бiель, Мерi Бук, Данiїл Вiльямс, Ральф Вiндмюллер, Луїза Гавель, Мабель Гамiльтон, Роза Гейз, Долорес Ґрац, Розалiна Грiн, Луцинда Гудейль,
