Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис

Шевченко); "Мої безталанні діти" (О. Стороженко).

Танець і танок

Багатьом здається, що слова "танок" і "танець" означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афішах: "Виступає ансамбль пісні й танку". Але це не так. Слово "танок" означає "різновид танцю", воно відповідає російському "хоровод": "У місті Немирові дівок танок ходить, молодая Бондарівна всіх передом водить" "Українські пісні" М. Максимовича); "Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок" (Леся Українка).

Танець – це "ритмічні рухи під музику або спів": "Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!" (Т. Шевченко); "А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить" (Панас Мирний).

У розстрочку чи на виплат?

У крамницях часто читаємо таке оповіщення: "У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку". Або інколи ще й так: "Товар продається з розстроченням". Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" ("Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить". – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": "Дурно не треба, можна на виплат" (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: "купити готовий одяг на виплат", "продається на виплат".

Фарба, барва, краска

Щодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: "Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають", "Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь". У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": "Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами" (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" ("Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі". – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" ("Рай земний, едем барвисто–пишний". – П. Куліш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: "Віконниці помальовані ясно–синьою фарбою" (І. Нечуй–Левицький); "В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій" (Леся Українка); "На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами" (М. Коцюбинський).

Крім слів "барва" й "фарба", є в українській мові й слово "краска": "Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському" (А. Кримський).

Шлях, дорога, путь, путівець, спосіб

У нас дуже вподобали слово "шлях", ставлячи його іноді там, де воно зовсім не до речі, й забуваючи про інші підхожі слова – "дорога", "путь" тощо. "Я не знаю шляху до вашої квартири", – чуємо з уст; "Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькій гірській стежці"; "Він минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе", – читаємо в сучасних оповіданнях; "А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?" – читаємо в газеті. Мимоволі постає питання: невже наша мова – така бідна, що доводиться користуватись одним словом у фразах із різним значенням або з різним відтінком значення? ..Звернімось до української класичної літератури й фольклору: "В похід у дорогу славні компанійці до схід сонця рушали" (Т. Шевченко); "Олекса Безик їздив у містечко, але з дороги вернувся" (М. Коцюбинський); "Позаростали дороги, де ходили панські ноги" (з живих уст); "Через гору шлях–доріженька, ой, широкая та пробитая, слізоньками перемитая" (народна пісня).

Як бачимо, класична література й фольклор не цуралися слова "дорога" й широко користувались ним, бо словом "шлях" називають проїзну, широку дорогу, відповідно до російського "тракт": "Ой три шляхи широкії докупи зійшлися, на чужину з України брати розійшлися" (Т. Шевченко). Уживають слово "шлях" і в переносному розумінні, близькому до поняття "широка, далека дорога": "На шляху поступу ми – лиш каменярі" (І. Франко).

Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово "путь" жіночого роду або "дорога": "Далекая путь, хвилини не ждуть" (Леся Українка); "Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд" (переклад із російської); "В далеку дорогу піду" (Б. Грінченко).

Невелика дорога між селами зветься "путівець": "Путівцем над річкою… тихою ступою чвалала руда конячка" (О. Довженко).

Не пряма дорога, а кружна зветься "манівець": "Хто манівцями простує, той удома не ночує" (прислів'я).

Дорогу нагору називають "узвіз": "До стін Китай–городка почавсь крутий узвіз" (П. Усенко).

Відповідно до російського "торная (укатанная) дорога" українською мовою кажуть "битий шлях", "бита дорога": "Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі" (народна пісня).

Російському вислову "таким путём" відповідає український "таким способом" (або "таким чином"): "Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами" (М. Коцюбинський); "Таким чином я добув вищу освіту" (з живих уст).

До речі, останнім часом став дуже поширюватися в до нас західноукраїнський вислів "у такий спосіб", що подекуди витискує вислів "таким способом": "Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину". Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову "таким способом", що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: "Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину".

На російський вислів "туда ему и дорога!" українською мовою кажуть: "так йому й треба!", "катюзі по заслузі!", "своїм шляхом пішов!"

Не треба обмежувати свою мову одним–однісіньким словом "шлях", коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або – "не знаю дороги", або "не знаю, як пройти до вашої квартири", "намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці", "обмацуючи путь поперед себе", "А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?".

ПРИКМЕТНИКИ

Ступенювання якісних прикметників

Вищий ступінь якісних прикметників творять, як відомо, додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфікса " — іш — " або " — ш — ": "червоний" – "червоніший", "довгий" – "довший"; найвищий ступінь порівняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса "най — ": "червоніший" – "найчервоніший", "довший" – найдовший.

Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова "більш": "витриманий" – "більш витриманий", – і найвищого ступеня, складеного з слова "найбільш" і звичайного ступеня: "найбільш витриманий".

Хоч ці форми ступенювання прикметників – проста й складена – є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: "Їй–бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була" (з живих уст); "І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, – люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі" (С. Васильченко).

Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: "Цей спосіб – більш зручний для практичного застосування", – читаємо в журналі; "Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю", – читаємо в газеті; "Найбільш цікавим був виступ акробатів", – чуємо в доповіді; "Передова частина української інтеліґенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною", – бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по–українському: "спосіб зручніший", "найпередовіші райони", "найцікавішим був виступ акробатів", "зробити українську літературу дійовішою й активнішою".

Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: "випробувати" – "випробуваний" – "більш (найбільш) випробуваний". Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а – прикметник із прикметником: "Він – більш хитрий, як розумний". У такому разі слово більш відповідає російському скорее: "Он – скорее хитрый, чем умный". Допоміжне слово "найбільш" часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: "Це є найбільш характерні ознаки нашого часу".

Слово "самий" як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: "Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней" (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово "самий" із подібним щодо звукового складу словом "самий", яке означає "один тільки": "Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю" (І. Нечуй–Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: "У нашій області – самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою".

Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки "що — " або "як — ": "Він – щонайстаріший над усіма" (Г. Квітка–Основ'яненко); "Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану" (І. Ле).

Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників "від", "за", "над", "проти" з відповідними відмінками або сполучників "як", "ніж": "Страх – більший від переполоху" (М. Номис); "Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали" (М.