Лоліта - Володимир Набоков
9.
Тяганина з розлученням змусила мене вiдкласти вiдплиття, i мряка ще однiєї Свiтової Вiйни вже облягла земну кулю, коли, пiсля нудної зими в Португалiї, де я перенiс запалення легенiв, я нарештi досяг берегiв Америки.
В Новому Йорку я охоче прийняв пропоновану долею легку службу: вона полягала головним чином у вигадуваннi та редагуваннi парфумерних оголошень. Я радо вiтав її поверховий характер i псевдолiтературне забарвлення й займався нею абияк, коли заманеться. З iншого боку, новий, воєнних часiв унiверситет в Новому Йорку намовляв мене дописати мою порiвняльну iсторiю французької лiтератури. Перший том забрав менi десь два роки працi, причому я чи не щодня працював бiльш нiж п'ятнадцять годин. Позираючи на цей перiод, я бачу його ретельно подiленим на просторе свiтло й вузьку тiнь: свiтло належить до втiшних пошукувань у чертогах бiблiо ек; тiнь — до страждальних жадань, до безсоння — словом до того, про що я достатньо вже поговорив. Обiзнаний зi мною читач легко уявить собi, як старанно, через спекотну пилюку, я виглядав — нажаль, здаля всякий раз — нiмфеток, що бавились у Центральному Парку, i як менi огиднi були декоративнi, дезодорованi секретарки й конторницi, якими один з жартунiв з нашого iнтересу так силився мене знадити. Опустимо це все.
Згубний розпад душевних сил привiв мене в санаторiю на пiвтора роки; я вернув до працi — й невдовзi знов занепав.
Одужання могло обiцяти бадьоре життя на вiльному просторi. Любий мiй лiкар, чарiвний цинiк з короткою темною борiдкою, познайомив мене зi своїм братом, котрий лагодився вести експедицiю в приполярнi областi Канади. Я був до неї залучений як "спостерiгач психiчних реакцiй". Час вiд часу я подiляв (втiм, не дуже успiшно) iз двома молодими ботанiками й старим теслею пухлявi принади одної з наших знавчинь з харчування, докторки Анiти Джонсон — котру невдовзi вислали собi геть лiтаком, про що згадую з задоволенням. Мету експедицiї я уявляв собi не дуже ясно. З уваги на численних метеорологiв, якi брали участь у нiй, спало б на думку, що ми простежуємо до свого барлога (десь вочевидь на островi Принца Уельського) блукаючий та хитливий пiвнiчний магнiтний полюс. Одна з груп заснувала з допомогою канадцiв метеорологiчну станцiю на П'єровiй Стрiлцi в Мельвильському Зундi. Iнша, також заблудла група збирала планктон. Третя вивчала зв'язок мiж туберкульозом i тундрою.
Берт, фiльмовий фотограф, дуже непевний в собi хлопчак, з яким мене змушували деякий час посилено трудитись фiзично (вiн, як i я мав психiчнi негаразди) запевняв, що "великi люди" з нашої експедицiї, справжнi її керiвники, котрих ми нiколи не бачили, мали за мету перевiрити вплив клiматичного потеплiння на хутро полярного лиса.
Ми жили в складених будах серед до-кембрiйського гранiтного свiту. В нас була сила припасiв — комплект Reader's Digest, мiшалка для морозива, хiмiчнi клозети, ковпаки з кольорового паперу, щоб справляти Рiздво. Я на подив добре подужав, попри неймовiрну порожнечу й нудоту життя. Оточений похмурою рослиннiстю арктики — дрiбним верболозом, лишайником — пронизаний i, як вважаю, прочищений вiтросвистям, я сидiв був на круглому каменi, пiд цiлковито прозорим небом (крiзь яке однак не просвiтлювало нiчого поважного) й вiдчував себе напрочуд вiдчуженим вiд свого я. Вгодованi, лиснiючi маленькi ескiмоски з личками морських свинок, риб'ячим запахом i воронячою чорнявою прямого волосся, збуджували мене навiть менше, нiж Джонсон.
Нiмфетки не водяться в арктичних областях.
Я дозволив бiльш тямущим людям аналiзувати дрейфування криг, друмлiни, гремлiни, кремлiни та деякий час силився нотувати те, що простодушно брав за "психiчнi реакцiї" (я помiтив, наприклад, що при пiвнiчному сонцi сновидiння бувають яскраво забарвленi, що пiдтвердив мiй друг фотограф). Крiм того, я мусив допитувати рiзних своїх товаришiв про численнi предмети, якi є: ностальгiя, побоювання невiдомих звiрiв, гастрономiчнi й статевi марення, улюбленi розваги, вподобанi радiопрограми, змiни в свiтоглядi тощо. Усiм це набридло аж так, що я кинув — й тiльки в кiнцi моєї двадцятимiсячної "приполярної каторги" (як жартома висловився один з ботанiкiв) накатав геть вигаданий та дуже кольористий рапорт; зацiкавлений читач знайде його надрукованим у Annals of Adult Psychophysics вiд 1945 чи 1946 року, а також у випуску Arctic Explorations, що присвячений нашiй експедицiї — яка, додам на завершення, аж нiяк не стосувалась мiдних покладiв на Островi Вiкторiї й подiбних дрiбниць, як менi надалi вдалося дiзнатись вiд мого благодушного лiкаря, адже справжня мета експедицiї була, як то кажуть "таємного" кшталту, а тому дозволю собi тiльки додати, що якою б не була мета, її було цiлком довершено.
Читач дiзнається з жалем, що незабаром по моїм поверненнi в цивiлiзований свiт менi випало знову боротися з затьмаренням розуму (якщо тiльки це жорстоке визначення є прийнятним для меланхолiї та вiдчуття нестерпного млоєння). Остаточним одужанням я зобов'язаний вiдкриттю, яке я зробив пiд час лiкування в дуже дорогiй санаторiї. Я вiдкрив невичерпне джерело здорової втiхи у тому, щоб розiгрувати психiатрiв, хитро потураючи їм, не даючи їм помiтити, що знаєш усi їхнi професiйнi куншти, вигадуючи їм на догоду вiщi сни в суто класичному стилi (якi змушували їх самих, визискувачiв снiв, бачити сни i прокидатися з криком), дратуючи їх фальшивими спогадами про нiбито пiдглянутi "одвiчнi сцени" батькiвського спожильства й не дозволяючи навiть вiддалено домислювати правдиве лихо їх пацiєнта. Давши хабара сестрi, я отримав доступ до архiвiв лiкарнi й там знайшов, не без смiху, фiшки, що прозивали мене "потенцiйним гомосексуалiстом" та "абсолютним iмпотентом". Ця забава менi так подобалась та дiяла на мене так сприятливо, що я зостав зайвий мiсяць пiсля одужання (при цьому чудово спав та їв з апетитом школярки). А по цьому я ще докинув тиждень лише заради того, щоб мати задоволення позмагатися з могутнiм професором з "перемiщених осiб", чи Дi Пi (вiд "Дементiї Прекокс"), вельми знаним, котрий був вiдомий тим, що вмiв примусити хворого повiрити, що той був свiдком власного зачаття.
10.
По виходi з лiкарнi, я вирiшив дошукати собi сiльце в Новiй Англiї, або якесь-таке сонне мiстечко (iльми, бiла церква), де я провiв би лiтературне лiто, живучи з короба
