Статті, нариси - Павло Грабовський

купували на ринку; за весь п’ятилітній мій тривок у бурсі ні однієї української книжки до нас, скільки я пам’ятаю, не заходило. Зате трохи не кожен бурсак двох останніх класів мав у себе товсті зшитки, куди заносив - відки лиш траплялось - усякі українські твори: пісні, байки, вірші сатиричні тощо; були, крім того, в бурсі деякі дуже дотепні оповідачі, що навозили до нас із сіл у пам’ятку багато усного українського матеріалу; наш бурсацький хор співав переважно пісні українські і співав їх чимало; знали ми навіть співанку про мудрого Гриця, котра в уживаній редакції починалась словами: «Був Грицько мудрий родом з Коломиї, Добре він учився на філозофії...»; а проте, учивши географію, ніхто з нас і не чував, що то за Коломия, де вона і як; не чували ми ніколи і того, що русини галицькі - не що інше, як рівні ж нам українці; та цього - я певний - не тнув і наш горопашний учитель, що колись викладав бурсакам із псалтиря, а потім став подавати географію. Крім учебників, ми нічогісіньки, повторяю, не знали, жадного розвитку спільного, жадних свідомостей книжкових ніхто не мав,- аж згадувати гірко! Справі шкільній хибувало навіть первісних істинних підстав,- де вже там гадати про що інше. При таких-то безвідрадних обставинах з-проміж нас явився поет, що 13 літ від роду понаписував цілий збірник українських поем та віршів сатиричних; всі теми - от що цікаво - брав з дійсного життя, а зображав переважно з боку темного або смішного, скільки те смішне міг збагнути своїм хлоп’ячим розумінням. Одним із перших та кращих творів була поема «Бурсак», а починалася такими словами:

 

Тільки зірка стала мріти,

Бурсак почав бубоніти,

Бо боявся довго спати,

Щоб снідання не взівати...

 

В поемі цій автор зобразив у подробицях життя бурсака-бідолахи, пересипавши гумором своє невеселе оповідання; не проминув навіть бурсацької їжі, кажучи:

 

В понеділок дають юшки,

Три дні зряду все - галушки 12

Потім два дні все - лапшу,

А в неділю - кулішу...

 

Нема чого й казати, що ця поема читалась та переписувалася бурсаками, виходила за стіни школи, попадала в села, розповсюднювалась межи батьками і духовенством взагалі. Другим широким і найбільше розпростореним твором була поема, в котрій автор описує в таких же подробицях сільський ярмарок. Ось, наприклад, деякі рядки з цього опису. Виводиться мужик, що -

 

Коло возу віддихає

Та селедець уминає...

Як схотілось йому пити,-

Що ти станеш тут робити?

Нікуди йому діваться,-

З грішми треба розставаться;

Витягає дві копійки,

Купив квасу півбадійки,

Сів собі та й попиває...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

Про крам автор каже:

 

Чого тільки тут немає?

На шаг місця не гуляє:

Все заставлено лавками,

Невеличкими шинками...

. . . . . . . . . . . . . . . .

Того красного товару -

Цілкових, мо’, сот на пару..

. . . . . . . . . . . . . . . .

Дерев’яної посуди -

Карбованців на сім буде:

Ночви, сита, боклажки,

Підрешітки та діжки...

. . . . . . . . . . . . . . . .

...дьоготь ні за що́.

Аби брать було у що,

То вже б, певне, поживився -

На рік цілий не журився...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

і багацько перелічує чого іншого. А ось смертна бійка, заподіяна сіромасі-злодієві, що підчепив з голоду якусь гич у крамаря; отже, справляє - правда - огидливе вражіння, мало свідчить о поетичнім смаку автора, але, по моїй думці, указує на безперечну талановитість чи кебету в 13-літньому хлопцеві.

 

...Тут його обра́з схопили,

На долівку повалили;

Один сів йому на спину,

Бив безбожно, як скотину;

Той - у пузо кулаком;

Інший в очі каблуком;

Крів’ю з рота цебеніло;

Пупом лице посиніло.

Яломок той весь порвали,

В клоччя свиту розметали...

. . . . . . . . . . . . . . . .

Встав він тута, обтрусився,

Чуть живий звідсіль поплівся...

. . . . . . . . . . . . . . . .

На другий день, як кінчався,

Попу тільки і признався,

Чого марно умирає,

Бабу й діток покидає...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

Пам’ятаю гумористичну автобіографію, зложену 13-літнім поетом. Повідаючи, відки родом, як прізвище, він каже:

 

А зовуть мене Степан,

Невеличкий я і пан:

Тепер в бурсі находжуся,-

Бач ся - грамоти учуся,

Котру трохи понімаю,

По складах уже читаю,

Пишу - трошки, да не так,

Як писав соборний дяк...

. . . . . . . . . . . . . . . .

Рід-то мій не овсі знатний;

Батько в мене - дякон штатний;

Звуть же його - Ілія,

Такий саме, як і я...

. . . . . . . . . . . . . . . .

 

Перелічивши далі, що знає й що вжива, автор каже:

 

Чого ж іншого не знаю,-

І спектора поспитаю:

Все до капельки розкаже,

Мовби пальцем те розмаже...

 

Так і встає передо мною постать нашого «спектора», розмазуючого яку-небудь річ бурсакові.

Склав якось наш поет і кличу до товариства, щоб усіма силами бралося до науки; ціль науки, звичайно, являється ген-то не високою - матеріальна користь та значний стан,- але де б 13-літній бурсак і встиг виробити собі інший погляд? Се річ, впрочім, написана уже пізніше, коли авторові було літ 14.