Казка на косичку - Галицька Олена

Він облаштував його заздалегідь і місце вибрав недоступне. Мріяв солодко проспати усю зиму, але навряд чи тепер йому це вдасться. Подбати про малечу допомагає Пані Лиса. Білки й їжаки встигли доставити туди свої припаси. Вітра принесла з собою залишки теплого повітря, Світла й Блискітка теж там – намагаються, як можуть, зігріти й освітити приміщення, щоб діти не сиділи весь час у темряві. Але сил в них замало, дуже вже виснажливою була битва.

– А Млин-Водолій з Рипучим Вітряком? Теж замерзли?

– Вони разом з Чаро Піччю залишилися на Дитячому Майданчику. Чаро Піч зігріває їх, допомагаючи не розсипатися від морозу. Дорослі теж рятуються там від страшного холоду. Але Ведмежий Барліг далеко, аби до нього дістатися, треба пройти повз сніжних велетнів. Бачили, як вони гналися за нами? Ще трохи, і вони б нас перетворили на шматки криги, – гірко зітхнула Зайчиха.

Розділ 5

ВОЄННА НАРАДА

Втомлена й засмучена Хатинка на Курячих Ніжках сказала: – На жаль, наразі ми нічим лиху не зарадимо. Відпочинемо й вранці будемо щось думати, – й додала твердо:

– Треба рятувати Заворожений Ліс!

Коли усі поснули, Хатинка ввімкнула комп'ютер. Необхідно зв'язатися з Івасем, розмірковувала вона. Але у хлопця проходять важливі іспити, чи правильно буде турбувати його під час екзаменів? Вона почала шукати в інтернеті хоча б якісь відомості про снігових велетнів та їхнього ватажка.

З'ясувалося , що у казках та легендах існує багато злобних та ворожих істот, які здатні руйнувати все навколо.

Чаклуни та відьми застосовують свою нечисту силу на шкоду людині. Можуть обернути кого хочеш на вовкулака, який вночі перетворюється на вовка і разом з вовчими зграями винищує худобу. Погляд Вія згубний для кожного, на кого він погляне крізь свої довгі – до землі – повіки. Злидні уособлюють різні нещастя; там, де вони оселяться, запанує крайня бідність. Лісовики можуть заморочити, збити людей з дороги. Мавки своїм привабливим виглядом і ніжним співом заводять хлопців у безвість. Місячної ночі на берег річки чи озера виходять русалки, чешуть свої довгі коси, танцюють, заманюють дівчат та юнаків у воду, щоб їх залоскотати. Нічниці відбирають сон у маленьких дітей. Жорстокі песиголовці – люди-велетні – немов вампіри смокчуть кров своїх ворогів. Але ніде не знайшлося навіть згадки про біду, яка трапилася у Завороженому Лісі.

Вранці розпочали нараду. Хатинка розповіла про свої невтішні пошуки і додала, як справжній головнокомандувач:

– Нам треба самим розробити план звільнення. У нас дуже мало відомостей про стан ворога. Необхідна розвідка.

– Боєм? – муркнув Мудрий Кіт.

– Ні, для бою ми ще не готові. По-перше, треба дістатися Дитячого Майданчика та зв'язатися з нашими друзями. По-друге, необхідно спробувати звільнити Кришталика. Тут може стати у нагоді Чаро Піч. Якщо ви, – Хатинка глянула на Зайця із Зайчихою – дістанетеся Ведмежого Барлогу, розкажіть Світлі, Вітрі й Блискитці про наші плани. Їхня допомога необхідна. По третє – дуже важливо з'ясувати, де ворог тримає Лісну. Треба викликати Всюдисущу Сороку. Вона всюди сує свій ніс. Має знати.

Хатинка на Курячих Ніжках говорила чіткими короткими фразами. Вона дуже хотіла налаштувати всіх на перемогу. Так, зараз в них небагато сил, але якщо добре помізкувати…

– Маленька Бабко Йожко, сідай, бери папір. Будемо складати план дій. Пиши: пункт перший – розвідка. Хто піде у розвідку?

– Можу я, – несподівано промуркотіла Білосніжка. Я дістануся Дитячого Майданчика, а дорогою роздивлюся, чи нема десь поруч ворогів.

– Я з тобою, – сміливо виступив вперед Мудрий Кіт.

– Ой, ні, ти чорний як сажа, тебе одразу помітять, – заперечив Заєць. – Підемо ми із Зайчихою: в нас зимові шубки білі і, як від велетнів тікати, ми вже знаємо. Дістанемося Майданчика і подамо вам якийсь знак, наприклад, Чаро Піч випустить великий стовп диму. Але як вона допоможе звільнити Кришталика?

– Чаро Піч досить тепла, щоб розтопити кригу, – коротко відповіла Хатинка на Курячих Ніжках.

Тут на даху Хатинки щось зашуміло-застрекотало. От і третій пункт плану з'явився, зраділа Маленька Бабка Йожка. Вона відчинила кватирку і впустила Всюдисущу Сороку, яка одразу ж загомоніла:

– Привіт усім, як добре, що ви тут! А в нас таке, таке!! Біда, біда!!!

– Та вже знаємо, – замість вітання Маленька Бабка Йожка простягнула їй велику миску горіхів. Всюдисуща Сорока з недовірою глянула у бік Білосніжки та Мудрого Кота, який минулого літа не раз ганяв її за різні шкоди так, що аж пір'я летіло. Обійшовши їх боком, вона нарешті вмостилася за столом.

– Що тут у вас, нарада? – підбираючи горіхи, спитала вона.

– Так. Готуємо план визволення. Ти маєш грати головну роль в цьому плані. Готова?

Сорока з подиву мало не подавилася, але виду не подала:

– Так, готова, – твердо відповіла стрекотуха.

Розділ 6

СРІБЛЯСТА ПАННА

Треба відволікти увагу ворогів, щоб розвідники могли вільно дістатися Дитячого Майданчику, мізкувала Всюдисуща Сорока:

– Покличу ґав. Разом ми такий ґвалт на іншому боці лісу влаштуємо, що сніжні велетні туди галопом прискачуть!

Маленька Бабка Йожка уявила собі велетенських сніговиків, що чвалом скачуть поміж сосен, і пирснула у долоньки. Але коли подивилася у віконце, сміятися перестала. Хатинка була у сніговій облозі. Височенні снігові кучугури обліпили її з усіх боків. Зненацька вони заворушилися – це з протилежного боку лісу донісся пташиний гомін. Велетні піднімалися, невдоволено крутилися на місці, не розуміючи, що відбувається.

– Чарівнички йдуть, зараз буде велика битва! – верещали птахи.

Чийсь пронизливий крик заглушив пташиний лемент:– Усі до мене! За мною, мої слуги!

Сіра тінь майнула повз Хатинку, віконне скло затріщало, побіліло, але Маленька Бабка Йожка встигла побачити, як сніжні велетні незграбно почали вишиковуватися. Нарешті вони, тяжко ступаючи, рушили вглиб лісу. Хатинка на Курячих Ніжках покрутилася на місці, струшуючи з себе рештки снігу, і веліла Білосніжці та Зайчисі із Зайцем приготуватися. Як тільки останній сніговик щез за деревами, розвідники вислизнули назовні.

Тепер залишалося тільки чекати. Це було важко. Хатинка щось шукала в інтернеті, Мудрий Кіт невдоволено смикав хвостом і ходив із кутка в куток. Маленька Бабка Йожка дмухала на заморожене вікно. Раптом якийсь звук привернув її увагу.

– Чуєте? Що це? Може, велетні зрозуміли, що їх обдурили, та повертаються, аби назавжди заморозити нас та засипати снігом?

– Мр-р-р-няу, тобто мр-р-ні, нашорошив вуха Мудрий Кіт. Він м'яко скочив на підвіконня та вмостився поруч з Маленькою Бабкою Йожкою. – Більше схоже на якийсь дзвіночок… наче дзвенить коняча збруя!

– Як ти конячу збрую можеш розпізнати? – здивувалася Хатинка. – Знаю, що вуха в тебе наче локатори, і чуєш ти краще за собак, але думала, що це більше їжі стосується: мишка зашерхотить, пташка запищить, або я холодильника відкрию…

Кіт крутив вухами у різні боки, шукаючи, з якої сторони йде звук, і не звернув уваги на уїдливі слова Хатинки. Нарешті Маленька Бабка Йожка теж почула легкий передзвін, і за хвилину на засніженій дорозі зʼявився елегантний фаетон з відкидним верхом, прикрашений сяючими візерунками. Білий кінь лебедем вигнув шию, нетерпляче струшуючи довгою гривою, з-під копит полетів сніжний пил, і фаетон нарешті зупинився. Ладний юнак у розіпнутому кожусі, з під-якого виднілася білим вишита вишиванка, зіскочив з передка і шанобливо розчахнув дверцята фаетона перед панною у сріблястій зимовій сукні.

– Доброго дня усім, хто в хаті! – сяючи посмішкою, постукала вона у двері. – Я – Льодяничка, а ви хто?

– Люба моя, ви знову нехтуєте правилами етикету, – невдоволено вимовив юнак. – Треба, щоб якісь спільні знайомі вам представили…

– Знаю, знаю! – засміялася панна, – щоб з кимсь познайомитися, потрібен посередник в особі спільного знайомого, – завчено заторохтіла вона. – Чоловіка представляють жінці, молодших за віком – старшим, гостей, які прийшли пізніше, тим, хто прийшов раніше… Але де ж тут знайти спільних знайомих? – озирнулася вона навколо і знову весело розсміялася. – Хіба що чарівничок зачекати, вони усіх в Лісі знають!

– Не до етикету зараз, самі познайомимося, – сумно зітхнула Хатинка. – Я – самі бачите хто, а це – Маленька Бабка Йожка. Ви, мабуть, та сама дочка Королеви Льоди, що за квітами приїздить?

– Так, я Льодяничка, а це мій наречений, Князь Паморозко. Що тут трапилося? – посерйознішала вона.

Хатинка на Курячих Ніжках коротко доповіла стан справ. Розказала про Дитячий Майданчик, про схованку в Лісі, про розвідників та сподівання на допомогу. Переказала про битву в Лісі та зневолення чарівничок.

– От тільки ми не знаємо, на яку страшну силу натрапили, – додала вона наостанок.

Льодяничка замислилася: – Здається, я знаю. Послухайте одну казку…

Розділ 7

КАЗКА ПРО ЗАМОРОЖИЩЕ

(розповідає Принцеса Льодяничка)

Далеко-далеко на півночі, у холодній засніженій країні жили собі юнак та дівчина. Жили вони в глибокій долині між двома горами, такими високими, що сонце майже ніколи туди не заглядало. Хіба що один-єдиний промінчик раз на рік рано вранці на хвилинку освітлював дівочу світлицю. Кожного року, майже з самого дня свого народження дівчина чекала того промінчика наче найліпшого друга.

Хлопець, що жив у будинку навпроти, на іншому боці долини, ніколи не бачив сонця. Може, саме тому він завжди був похмурий, інколи брутальний та злий. Але з дівчиною він товаришував із самого малечку – мабуть, тому що народилися вони майже одночасно, у той саме рік, місяць і день. А інших дітей поруч не було. Так і росли вони разом.

Дівчинка пробачала багато негідних вчинків свого друга і вважала його зневажливе ставлення до загальних правил простою хлопчачою зарозумілістю. Вона намагалася розширити його кругозір, який часто обмежувався тільки видимими речами. Їй дуже хотілося змінити світогляд хлопця, і дівчинка щиро вірила, що це можливо. Тобто, вона мріяла про чудо.

Хлопця дратували ці виховательські заходи, він постійно кепкував з намірів та засад дівчинки. Вони часто сварилися, але й дня не могли прожити одне без одного. Так йшли роки. Діти виросли і стали майже дорослі. Тепер ставлення юнака до своєї подруги змінилося. У нього дух аж забирало, коли він йшов поруч із нею, бачив її усмішку, чув ніжний голос.