Афонський пройдисвіт - Нечуй-Левицький

І

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу - в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б'є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви.

Той чоловік був грек Христофор Хрисанфович Копронідос. Він довго блукав по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському храмі. Ті камінці він збирав на березі Росі, Расави та інших річок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць і з ставків. Продавав він і свячене помічне зілля і жебрав на Афон. Набивши добре кишені грішми, видуреними в темних богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити багатих київських ченців...

Якось після вечерні він пристав до послушників, примостився коло їх в садку на лавці, в темній алеї, на цвинтарі і почав розпитувати, хто з ченців має багато грошей.

- Чи то пак правду кажуть, що нібито в отця Палладія дуже багацько грошей? Чи то правда, що він багатющий? - спитав він у послушника.

- Що правда, то правда, - обізвався келійник отця Палладія, - я в його вже давно служу за келійника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованців, коли й не більше.

- А з яких він: мужиків, чи з міщан, чи таки з духовних? - спитав Копронідос.

Копронідос говорив доволі чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмові примішував великоруські слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились і зросли не в Росії.

- Отець Палладій таки з духовних. Він був на селі священиком, овдовів; кажуть, що вже видав дві дочки заміж, і оце годів з п'ять живе в монастирі, - одповів келійник.

- Здається, він богобоящий та богомільний. Так молиться та б'є поклони... що мені аж кинулося в вічі... - обізвався Копронідос.

- Дуже богомільний та богобоящий. Ввечері довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, гроші лічить, чи всі дома, бо я часом чую в себе, в другій келії, як бряжчать срібні карбованці та, здається, і червінці, - сказав келійник.

- Бряжчать карбованці! - аж крикнув Копронідос, і його здорові банькаті очі аж закрутились на білках, а зіньки аж заблискали.

- Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лічить часом отой лапіга таки довгенько. Усе сидить і ледве ходить помалу, - сказав молодий проворний келійник.

- І, певно, благочестиво живе й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

- Тихий, тихий, але тиха вода греблі рве... Горілочку п'є добре; а сільські бабки та молодиці з того села, де він був попом, часто приносять йому гостинці: і сало, і масло, і печені кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

- І до отця Палладія заходить?

- Атож! Заходить і балакає приязно з ним.

- А як її звуть? - спитав Копронідос.

- Вона Хівря на ймення, - сказав келійник, - там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомісяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

- А отець Ісакій та Єремія, певно, так само мають гроші, як і Палладій? - спитав Копронідос.

- Мають, але менше, ніж отець Палладій. А скупі, скупі обидва, що й сказати не можна! Гроші мають, а ходять у старому дранті та драних, латаних чоботях, - обізвався другий келійник.

- А з яких вони? - спитав Копронідос.

- Хто їx знає. Здається, з міщан, а може, й селян, - одповів келійник.

- Я більше од ycix ченців люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в війську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста... - казав далі Копронідос.

- I цей має, - обізвався один келійник, - бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а він як почне примірять, то виварить воду кравцеві незгірше будь-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

- А не знаєте, з яких він? - спитав Копронідос.

- 3 бурсаків; його вигнали з бурси. Але він був у москалях: казав, що навіть служив унтер-офіцером. Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрі, - сказав келійник.

- Про що ж він розмовляє в келії, як часом зійдуться гості? - спитав Копронідос.

- Розказує, які штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червоні щоки та високі перси одної удовиці... Вона тут недалечко од монастиря й живе, - сказав келійник i зареготався на все горло.

"Отже ж, варто закидати мережі в цьому монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія... Чотири ціновиті осятри маю на приміті... 3 котрого б почати... - думав Копронідос. - Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з вчених... Треба б зробить початок з його..."

Копронідос сам пробував послушником в усяких монастирях у Греції та Болгарії i добре дізнався за норови й звички монастирських осятрів.

- Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? - сказав ніби сам до себе стиха Копронідос.

- Ого-го! Не крикливий! - обізвався послушник. - Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом і приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келії, то по садку.

"Ну, з цього страшно починать: не піде