Трицарство - Липа Іван

Царь морський не раз виринаючи над вечір із моря бачив на березі купку дівчат, а між ними чарівну царівну. Одного разу, коли царівна купалася, він ухопив її та й поніс у свої морські покої. Одружився з нею і жили вони добре і мали троє синів. Сини росли вкупці і були так дружні, що ніколи не розлучалися.

Ще хлопцями виринуть бувало на поверх моря та й збивають хвилю, розхитують кораблі, кидають ними по морю, а як дуже розгуляються, то бють їх об скелі й топлять. Тоді нишпорять по них, роздивляються на все, що там єсть, цікавляться всім, що з землі, а потім ще й матір розпитують. І так полюбили землю й усі її принади, що почали в матері проситися, аби пустила їх туди жити. Мати довго вмовляла їх, лякала тим, що на землі вони жити не зможуть, бо родилися в воді, що там вони зараз же помруть. Поки хлопці були невеликі, ще слухалися, а як стали юнаками, то вже вдержати їх у морі не можно було.

Попливла мати в друге море до своєї старої свекрухи, теж морської цариці, що все знала, усе вміла. Розповіла їй своє горе, а та й каже :

— На землі — не те, що в нас, у морі: Там люде жадібні і жорстокі. Я поредбачаю будуччину й от скажу тобі: Твої сини вийдуть з води на землю й великі нещастя принесуть вони людям, між якими житимуть. А що найголовне — вони стануть ворогами й будуть битися, поки один з них не подолає тих двох. Та не вдержиш уже ти їх ніяк у морі й що б вони на землі не вмерли, прийми від мене ці три перли, дай кожньому проковтнути по одній і тоді вони зможуть жити й без води.

Коли мати повернулася, сини ще дуще почали проситися. Вона вже їх не вдержувала, а лиш дала кожньому проковтнути перлину, одягла їх у найкращу одіж, дала найліпшу зброю і сама вивела їх на беріг.

Щоб вони на землі не зустрічалися, щоб не вбили один одного, вона гх порізнила.

Старшого повела через Чорне Море на беріг, що виходив на широкі степи.

Середульного — через Синє Море на беріг, що засіявся ©зерами.

Найменшого — через Біле Море на беріг, що поріс пустими лісами.

Вискочив на беріг старший брат І пішов од моря степом.

Вискочив середульний і пішов між великими й малими озерами.

А найменший зник у темних та пустих лісах.

Іде перший царевич степом, іде й бачить : стоїть великий царський палац, а проти нього на палях стремлять сто голів. Та його це не лякає й він уступає в середину. Тут у покоях зустрічає його прекрасна чарівниця й питає:

— По волі, чи по неволі ? Він одповідає:

--По волі.

— Коли по волі, то хто ти й звідки ?

— Я роду царського, а прийшов звідти, де все живе мовчить, а все мертве шумує. Там мовчки всі родяться, мовчки й помирають. Підданців у мене міліони і хоч вони мають крила та не літають, хоч не мають ніг, а ні одна людина не дожене їх. Царство моє посяжне, та я в день один можу його облетіти й бачити всі тайни, дива й розкоші. Та воно перестало мене тішити, через те я й прийшов сюди.

Чарівниця вислухала та й каже:

— Мудра мова. Тепер же слухай мене: Тисячу год тому назад я їхала по морю на кораблі з своїм чоловіком, половецьким ханом. Схопилася буря, розбила нам корабель. Мене хвиля винесла на цей беріг, де тепер я царюю, а хан утоп і корона його царська зосталася десь на дні моря.

З того часу душа хана і сама не має спокою і мене мучить денно і нічно й держить тут на землі й доти обом нам не буде покою, поки я не дістану з дня моря корону, не надіну її на голову своєму нареченому, поки не запишається тут на престолі якийсь царь у його, ханській короні. Кожний лицарь, що приходить до мене, має завдання знайти в морі ханську корону і як того не виконає за три дні, то слуги мої рубають йому голову і настромлюють на палю. От і тобі кажу: дістань корону й станеш моїм мужем і будеш тут царем, а ні, твоя голова на палі буде стоперша.

Вийшов царевич од чарівниці й попростував до моря. Там почав кликати матір. Вона почула голос свого сина й виринула з моря. Каже їй син:

— Мамо! зустрів я прекрасну царицю, яку я покохав і з я-кою хочу побратися. Тільки ж треба мені достати з дна моря корону половецького хана, що вже тисячу год лежить там. Ту корону моя чарівна цариця надіне мені на голову й я стану царем над усім її народом.

Зараз морська цариця послала всіх своїх слуг, прекрасних мелюзин, шукати по морю половецьку корону. Довго вони шукали, а таки знайшли межи скель високих на останках корабля. Принесла мати на беріг і дала синові.

Пішов син до чарівниці і показав їй корону. Вона так зраділа, що аж заплакала від щастя, а потім взяла в руки й сама наділа царевичу на голову й сказала:

— Будь же тут царем!

І коли вона це сказала, в туж мить з грюком самі двері й вікна скрізь розчинилися, схопився в покоях вихор, сама цариця враз обернулася в чорний порох, що крутився як чорна хмара й уносився вихром із будинку ген у просторінь... І була та хмара подібна до двух людей, чоловіка й жінки, що взявшись за руки, летіли в веселому танку через небозвід, аж поки не сховались за обрієм...

Здивований, розглублений царевич стояв серед покою, а коли схаменувся, то побачив, що на нему корона й що всі слуги й народ йому вклонюються, витають його...

Середульний брат пішов поміж озерами. Іде, йде й от, бачить — стоїть великий царський палац, а проти його на палях стремлять двіста голов. Та його це не лякає й він уступає в середину. У покоях зустрічає його прекрасна цариця й питає:

— По волі, чи по неволі ? Він одповідає:

— По волі.

— Коли так, то хто ти й звідки ?

— Я роду царського, а прийшов я із того царства, де ніхто

з людей не буває по своїй охоті, хоч воно богате й велике.' Хочеш, принесу тобі перли й самоцвіти, хочеш — золота й срібла незлічені багацтва, дивовижних скарбів повний палац.

— Ні, того мені не треба, а ось слухай, що казатиму: Так коло тисячі год тому назад я віддавалася за царя. І надів він на палець мені свій царський перстень із печаткою і сказав: поки перстень буде на твоїй руці, поти в нас буде й щастя й гаразд. Як же здійму його, або загублю, то впадуть на обох нас муки великі.

Якось ми їхали в гостину в друге царство й коли тут проїздили, я пішла купатися на якесь озеро. Як вернулася до дому, то побачила, що царь умер. І тут же помітила, що загубила перстень. З того часу я й живу в цьому краї і дух царя держить мене на землі, не дає спокою йдоти мучитиме, поки я не достану перстень із дна озера. Коли ти знайдеш його за три дні, надіну я його на твою руку й станеш ти тут царем. Як же ні — буде твоя голова на палі двісті перша.

Вийшов царевич із палацу й пішов до моря. Почав кликати матір. Вона почула голос свого сина і виринула з моря.

— Мамо! — каже син — зустрів я прекрасну царицю, яку я покохав і хочу взяти за дружину. Для того треба знайти десь у озерах царський перстень із печаткою, що лежить там коло тисячі год. Вона надіне мені той перстень на палець і стану я царем.

Мати пірнула в море і веліла слугам своїм, прекрасним ме-люзинам наказати русалкам, щоб вони нагнали через ріки в озера всякої риби, щоб пошукати царський перстень з печаткою. Хоч і довго всі шукали, а таки знайшли десь у намулі, принесли морській цариці, а та віддала синові.

Вертається він із перстенем.

Цариця, як тільки глянула, так і пізнала його. Зраділа так, що* аж засміялася від щастя. Потім наділа йому на палець і сказала:

— Будь же тут царем!

Сама ж в мент один розсипалася дрібним порохом й улетіла за обрій чорною хмарою.

Найменший брат пішов лісом темним. Іде й бачить: стоїть царський палац, а проти його стремлять на палях триста голов. Це його не злякало. Іде в середину, а там його зустрічає прекрасна царівна й питає :

— По волі, чи по неволі?

Каже їй:

— По волі.

— Коли так, то слухай, що казатиму: Давно, давно, хоч нескоро ще й буде тисячу років, як покохав мене страшний, нікчемний дід, ухопив мене з мого царства й заніс сюди в ліси темні. Тут мучить мене, не дає спокою ні в день, ні в ночі. Нічим його вбити не можно, бо смерть свою запакував у яйці, яке сховав у глибоку криницю за морем, за океаном. Коли за три дні принесеш мені яйце, тоді я визволюся від свого мучителя, а ти станеш тут царем. Як же ні — твоя голова буде на палі триста перша.

Пішов царевич до моря, став кликати матір. Вона почула голос свого сина й виринула з моря. Каже їй син:

— Зустрів я, мамо, прекрасну царицю й коли її визволю від. мучителя, то візьму за дружину. Для цього треба добути мені яйце з криниці, що за морем, за океаном.

Пірнула мати в море, дала наказ мелюзинам, а ці звеліли русалкам принести яйце з колодязя, що за морем, за океаном.

Попливли русалки річками й там угледіли стару качку з малими качатами. Похапали всіх малих, а стара й просить:

— Не губіть моїх діток, а краще скажіть, чого Вам треба.

— Вернемо тобі діти, як ти принесеш нам яйце з криниці, що за морем, за океаном.

Полетіла качка. Довго її не було, а все ж принесла яйце. Мати дала його синові, а той поніс цариці.

Тут саме прилетів і мучитель. Вона підняла в гору те яйце й показала йому. Він остовпів... Одразу спав із лиця і стояв як присуджений на смерть. Цариця ж злісно сміялася, держала яйце високо перед ним, неначе хотіла роздавити, потілі ударила ним об землю... З розбитого яйця вилетіла мала пташина, злісно запищала, упялася гострими кігтями мучителеві в карк і потягла його на той світ...

У той же мент і цариця зникла, — розлетілася чорним порохом.

Почав менший брат царювати між цим лісовим народом. Об'ї-

хав усе царство,.у