Пересадка серця - Нестайко Всеволод

П’єса на дві дії

Колчанов Олексій Григорович — художник.

Колчанова Тамара Іванівна — доктор наук, професор.

Юрко — їхній син, десятикласник.

Алла — продавець галантерейного магазину.

Кудрицький Борис Миколайович — художник, друг Колчанова.

Надія Коваленко.

Фєдір.

Лікар.

Міліціонер.

ДІЯ ПЕРША

Ще до того, як піднімається завіса, з динаміка лине тиха пісня під гітару:

Ходить по світу

Старенький дивак

Годинникар Тік-Так,

Добрі хвилини шукає,

В торбу червону складає.

Тік-так… Тік-так…

Тік-так… Тік-так…

Старий дивак…

З чорною торбою

Ходить Кошій,

Злі підбирає хвилини

Мерщій

В кожної він людини

Злі підбирає хвилини,

Ще підбирає

Змарнований час

У нас, у нас,

У нас…

Тими хвилинами він живе.

Тому і Безсмертний…

Піднімається завіса.

Квартира Колчанових. Ліворуч — вітальня, праворуч — спальня. З вітальні двері у передпокій та на кухню. Юрко сидить у спальні на підвіконні, маленьким люстерком пускає сонячних зайчиків кудись на вулицю. У вітальні Колчанова говорить по телефону.

Колчанова. Таню? Це я… Тамара Іванівна… Значить, так… Обдзвоніть, будь ласка, членів кафедри: попередьте, що завтра кафедра буде не о третій, а о четвертій. Мене викликає на другу Катерина Сергіївна в міністерство. Я просто не встигну. І запросіть сьогодні після занять кураторів груп… Так… так… На кафедру. У мене третя пара в білому корпусі. У чотириста восьмій, я можу трохи затриматися, хай не розходяться… Ні-ні… Зараз не буду. Зараз я в управління, тоді в ректорат, потім на хвилинку забіжу додому, потім… Хто? Михайлюк? Нічого, почекає. Хай приходить вчасно. До вівторка у мене жодної вільної хвилини. Я консультую дипломників по вівторках. Хай тоді й приходить. Ну, гаразд… До побачення!.. (Кладе трубку.) Юрко!

Юрко. Ау!

Колчанова (заходить у спальню). Ну, чим ти тут займаєшся?.. Знову до школи не пішов.

Юрко. Ну, я ж тобі казав. Болить. Отуто. Протягло десь, мабуть…

Колчанова. Протягло!.. Дивись, щоб тебе не протягло повз інститут… Якщо атестат буде нижчий чотирьох з половиною, я вже нічого для тебе зробити не зможу. При всьому бажанні. Дивись!

Юрко (зітхає). Дивлюсь, Тамаро Іванівно…

Колчанова. Не називай мене Тамарою Іванівною. Скільки разів я тобі говорила!

Юрко. Вибач, мамусю! Більше не буду! (Цілує її).

Колчанова. Сідай зараз же за англійську! (Притуляє губи до його скроні.) Температура нормальна. Нічого!

Юрко (зітхає). Добре., сяду…

Колчанова. Я йду. Захочеш їсти, розігрій собі… Там у холодильнику битки… Почистиш… Ох, у нас же зовсім немає картоплі… Я не встигла купити. Треба було б вийти… Але, якщо тебе хтось побачить, буде незручно: до школи не пішов, а… Відвариш собі вермішелі… А якщо зайде батько, скажеш, щоб купив картоплі. Гроші у серванті. І хай забере білизну з пральні. Ну, бувай!.. (Виходить.)

Юрко. Бувай… (деякий час нервово ходить по квартирі, дивиться на годинник, потім підходить до телефону, знімає трубку, набирає номер). А… Альо… А… Аллу з парфюмерного… будь ласка… Це… це з дому… Дуже треба… дуже… будь ласка!.. (Пауза.) Алла?.. Привіт!.. Це я!.. Юрко!.. Ага!.. А я тобі зайчиків пускав, пускав тільки що. Ти навіть не… Слухай!. Знаєш… приходь зараз до мене. А?.. У вас же перерва зараз почнеться… А в мене нікого… ну… ну, ти ж учора казала… Ну, прийди, ну… Будь ласка!.. Ну, я тебе дуже прошу… Та ні! Ніхто не прийде! Ти що!. Мати щойно пішла. Батько у майстерні. Він удень ніколи додому не приходить… Пообідаємо разом… Битки є… І закуска знайдеться — шпроти, сайра, лосось. Якби ти не на роботі, можна було б і… Але… На півгодинки… Ну… ну, будь ласка… Я тебе дуже прошу!.. Прийдеш?.. Серйозно!! Ну давай!.. Швиденько!.. П’ятий поверх, сімнадцята квартира. Сімнадцята… Ага! Давай! Чекаю! (Кладе трубку, починає метушитися по квартирі, відкриває сервант, дістає тарілки, ножі, виделки, щось у нього падає, він невміло й квапливо накриває на стіл; несподівано дзвонить телефон, Юрко знімає трубку.) Альо… Ні, Тамари Іванівни немає. Буде пізно увечері. Будь ласка!.. (Кладе трубку, продовжує метушитися, накривати на стіл, знову дзвонить телефон, він знову знімає трубку.) Альо!.. Її немає!.. Будь ласка! (Кладе трубку, продовжує готуватися до приходу гості, біжить на кухню, повертається; знову дзвонить телефон, Юрко нервово хапає трубку) Альо!.. Немає її! Немає!.. Не знаю! Будь ласка! (Висмикує телефонний шнур з розетки.) Все! Нікого немає вдома!.. (Закінчує накривати на стіл, вмикає магнітофон.)

У передпокої дзвінок. Юрко біжить туди. Повертається разом з Аллою.

Алла. О-о!.. Як у вас тепер!.. Ні-чо-го!.. Я в тебе взагалі, по-моєму, тільки раз була… у третьому класі, здається, ще на Рєпіна…

Юрко. Та що там… Здрастуй!.. Здрастуй, сонечко!.. (Поривчасто обіймає її, намагається поцілувати.)

Алла (уникає обіймів). Та почекай!.. (З цікавістю оглядає квартиру.) О!.. Яка ваза!.. Звідки?

Юрко. З Чехословаччини.

Алла. Капітально!.. В нас у продажу таких не було. А чарочки… на довгих ніжках?..

Юрко. Угорські.

Алла. Дуж-же!.. Теж у нас не продавалися… Скільки імпорту! Виключно!.. Це що — твій татунчик за рубіж вискакує?

Юрко. Та ні.

Алла. Він же художник.

Юрко. Ну й що… Алло! (Знову нетерпляче обіймає її.)

Алла. Та почекай ти!

Юрко. Ну, ти ж сама вчора у парку сказала, що якби…

Алла. Ну й що!.. А то піду.

Юрко. Та я ні… Просто…

Алла (підходить до портрета, який висить так, що глядачеві не видно, що на ньому намальовано). О!.. Це він намалював?

Юрко. Ага.

Алла. А хто це?

Юрко. Тамара Іванівна… Мати…

Алла. Дуж-же! Мені подобається. Він її, мабуть, здорово любить. Так намалював.

Юрко. Аякже! Вона у нас… Будь здоров! Голова сім’ї!

Алла. А він? Він же, мабуть, талановитий… Так намалював…

Юрко. Та… талановитий… Але… закомплексований (махає рукою). Шукає щось… І не може знайти. Нікого в майстерню свою не пускає… Десять років пише якесь полотно… А гроші… Тільки й того, що дитячу художню студію у Палаці піонерів веде. На сто двадцять кербе…

Алла. Хіппар, значить… Наш Толик, магазин який оформляв, зелений зовсім, а гребе будь здоров. Художникам це ж запросто…

Юрко. Та… Давай краще закусимо… Якби тобі не на роботу, можна було б і трохи… той…

Алла. Почекай… Я ще спальню подивлюсь. Можна?.. У вас такий шермон!.. А я… Люблю красиві речі… У мене — естетичний смак. (Підходить до шафи.) Можна відчинити? На хвилиночку…

Юрко. Відчиняй.

Алла (відчиняє шафу). О-оу!.. У тебе мамуля правді… в порядку… Ти диви!.. Ні-чо-го! (Перебирає сукні.)

Юрко. Алло!.. (Прохально.) Ну, я ж… Ну, ти ж… Алло!

Алла (продовжує перебирати сукні). Ух, яке плаття!.. У-у-у!.. Та почекай!.. Слухай, можна, я поміряю?.. На хвилиночку тільки. Я таке на одній чувисі бачила… Можна?

Юрко. Давай! Чого там…

Алла. Тільки одвернись. Ну!

Юрко. Будь ласка… (Неохоче одвертається.)

Алла. Хвилиночку… Зараз… (Знімає своє плаття, вішає на дверцята шафи, починає надягати плаття Колчанової.)

У передпокої смикаються двері, дзвонить дзвінок і одночасно чути голос Колчанова: "Гей! Хто там?.. Юрко!.. Тамаро!.."

Юрко (перелякано пошепки). Ой! Батя!

Алла. Ох!.. От бачиш… (Намагається швидко переодягтися, спохвату плутається, не може попасти в рукава.) Ну!.. Ну!.. От бачиш!..

Юрко (метушиться). Нічого! Нічого! Там ланцюжок… С… сховайся! Сховайся поки що!.. Я його випроваджу!.. Зараз! (Підштовхує Аллу до шафи.)

Алла. Ну… оце вскочила!.. Ану тебе! (Лізе в шафу.)

Юрко. Тільки на хвилинку! Тільки на хвилинку! Я його зараз випроваджу. (Замикає шафу на ключ, ключ ховає в кишеню, навшпиньках біжить у вітальню, швидко, намагаючись не дзвякнути, ховає все зі столу в бар, потім біжить у передпокій, звідти чути його голос: "Зараз! Зараз! Що за паніка!")

Входять Юрко і Колчанов.

Колчанов. Відколи це ти почав замикатися на ланцюжок?

Юрко. Та… якийсь тип підозрілий швендяє тут по квартирах.

Колчанов. А… чому ти взагалі дома? Не пішов до школи? Мами нема?

Юрко. Нема. А в мене завтра контрольна. Спеціально лишився, щоб підготуватися. Так треба заважати? Хочете, щоб був хороший атестат, а самі… Ну, що таке? Що?

Колчанов. Вибач. Я на хвилинку…

Юрко. До речі, мама сказала, щоб ти купив картоплі і забрав білизну з пральні.

Колчанов. На жаль… зараз…

Юрко. Вона буде гніватися. Ти ж знаєш… Ну, збігай на хвилинку. Просто зараз. Я б сам, але… в мене горло… і контрольна…

Колчанов. Ні. Мені треба терміново подзвонити. Я тихенько. Із спальні. (Бере телефон, він на довгому шнурі — помічає, що телефон роз’єднано.) О, ти…

Юрко. Ага! Щоб не заважали (вмикає телефон, іде слідом за батьком у спальню). Тобі потрібні ці неприємності. Ну збігай!.. Ти ж знаєш, вона не любить, коли… Подзвониш через десять хвилин…

Колчанов (зупиняється на порозі спальні). Вибач. Але в мене важлива… ділова розмова. Ти собі займайся. Я тихо.

Юрко (спалахує). Я не збирався підслуховувати! (Рвучко зачиняє двері спальні, нервово ходить по вітальні, збільшує гучність звуку магнітофона.)

Колчанов (довго набирає номер — видно, міжміський, по коду). Алло!.. Лікарня?.. Здрастуйте. Скажіть… будь ласка… як здоров’я Коваленко Надії… П’ята палата? Так… Це… це її знайомий… Так… так… той самий, що приїздив… так… Колчанов… Що?.. Що?.. А як… син?.. Що?.. Так… так… Тоді я зараз виїду… Зараз же… До побачення. (Кладе трубку, знову набирає номер, причому кілька разів, мабуть, зайнято, нарешті додзвонюється.) Довідкове? Скажіть, коли найближча електричка на Вінницю?.. Дякую. (Кладе трубку, підходить до шафи, хоче відчинити, ключа немає, махає рукою, іде у вітальню.) Юрко! Я мушу терміново виїхати у… у справі..

Юрко. Знову?.. Їдь… Якщо мусиш… Мені що… Будь ласка. Мамі пояснюй, мені не треба…

Колчанов. Мамі скажеш… скажеш, що я… взяв з господарчих… п’ятнадцять карбованців… (Бере гроші в серванті.)

Юрко (пхикає). Давай! Чого там..

Колчанов (ніяково). Я через пару днів віддам… коли приїду… ну… ну, бувай здоров.

Юрко. А… коли приїдеш? Що мамі сказати?

Колчанов. Ну… через пару днів… напевне. Му, бувай! (Швидко виходить.)

Юрко іде слідом за ним у передпокій, потім швидко повертається, біжить у спальню, відмикає шафу, звідти вилазить Алла.

Алла. Ну-у, знаєш!.. Фу-у!.. Ледь не задихнулася!.. Такого в мене ще не було!.. Ну!.. Як у кіно!.. Розповім — дівки луснуть від реготу. Ой!.. Ха-ха-ха!.. (Сміється.)

Юрко. Ну, пробач!.. Ну, так вийшло!..