Характерник - Дмитро Чорнота

- То ж як? - Лесеві було цікаво.

- Засновник першої Запорозької Січі на Дніпрі Дмитро Вишневецький зібрав якось своїх козаків і повів їх воювати Османську Імперію в цих краях. Та не все складається так, як думаєш. Отримавши поразку, козаки відступили і стали неподалік. Поки вони там перебували, Вишневецький заснував там містечко. А коли він звідти пішов, багато запорожців вирішили залишитись. Врешті, в тому місті утворилась столиця донського козацтва Черкаськ. Це якщо коротко. Та є і інші версії. Тут, як то кажуть, кожен ковдру на себе натягує. Москалі стверджують, що українського сліду у появі донців і близько немає. В кожного своя правда.

Вони саме підіймалися на черговий пагорб, коли побачили на ньому п’ятьох комонних, що стояли один біля одного в ряд. Паливода впізнав в них місцевих козаків.

- Стійте, - вигукнув один з незнайомців, коли Северин з Лесем під’їхали ближче.

Хлопці мовчки зупинились.

- Ви хто такі і що тут робите? – запитав все той же незнайомець.

- З Запорозької Січі ми, - повільно сказав Северин і замовк.

- Що ж вам тут потрібно? – розмовляв поки що тільки один з п’яти.

- Маємо справу до вашого отамана.

- До якого такого отамана? – той, що говорив підозріло примружився.

Паливода помітив той погляд.

- Коли я був тут минулого разу, за отамана був Гаман Володимир.

- Все вірно, - швидко заговорив інший незнайомець, - був такий. Та нині його місце зайняв інший. А Володьку не так давно з гілки зняли, де він годував круків.

Лесь поводився спокійно. Йому нічого не говорило назване ім’я. Паливода ж, навпаки, лиш зусиллям волі зумів зберегти холоднокровний вигляд. Гаман був його давнім товаришем. Не те, щоб вони були дуже близькими, але в спільних походах двох січових товариств перетинались ще як Володимир не був донським отаманом. Славний хлопець. З запорожцями завжди дружив і не відмовляв в допомозі, коли те було в його силах. Січовики відповідали взаємністю бо дуже поважали Гамана і вважали його українцем хоча б через прізвище, справедливо вважаючи, що «гаман» від слова гаманець, а російською був би Кошель від «кошелек». Саме з Гаманом мав розмову Паливода в свій минулий візит, коли вони домовились про взаємодопомогу, а повернувшись на Запорожжя, дізнався, що донці ідуть на допомогу татарам. Тепер для Северина ситуація ставала більш зрозумілою. Якісь змови та інтриги плелися за спиною Гамана, які переросли в бунт і призвели до смерті останнього.

Паливода розумів, що ситуація загрозлива. Володимир був другом запорожців і не дуже охоче йшов на домовленості з царем. Тепер він мертвий. Значить, той хто зайняв його місце, скоріше за все, царський ставленик і прихильності до західних сусідів чекати навряд чи варто. Всі ці думки блискавично пронеслись в голові Северина. Та виду він не подав, наче і не усвідомлював будь-якої небезпеки.

- Хто ж тепер отаман славного донського козацтва? – улесливо промовив Паливода.

Тепер уже і Лесь напружився і засовався в сідлі. Він бачив, що його наставник фальшивить, а це не було йому притаманне. Це означало, що ситуація делікатна.

- Сергій Колокольников.

- Не маю честі знати.

- Ще б пак, - зареготав той, що заговорив першим. – Він вашого брата на дух не переносить. Кажуть, жоден запорожець не залишався поруч з ним живим довше, ніж встигав перехреститись.

Северин знав багатьох з донських побратимів і зараз жалкував через те, що жоден зі знайомців не опинився перед ним. Аби ж тут був хтось, з ким можна було б поговорити відверто. Тоді ситуація була б зрозуміла. Сказали б, мовляв, хлопці, не вештайтесь тут бо дружбі кінець і вас тут нічого окрім проблем не чекає. Або ж навпаки, все нормально, ходіть за нами, медом пригостимо. А так все в підвішеному стані. Ці п’ятеро нічого конкретного не кажуть. Лиш натяки та зверхність. У таких прямо не спитаєш, щиро не побалакаєш.

Думки летіли блискавично, але час все-таки йшов і потрібно було щось вирішувати. П’ятеро сиділи спокійно, руки тримали на вузді, а не напоготові біля зброї. Значить, почувалися впевнено і загрози не відчували. Двома пістолями можна одночасно знешкодити двох і ще одного рубанути шаблею чи метнути кинджал. Але можна не встигнути. Бити в першу чергу потрібно тих трьох, в яких коні кращі. Від двох інших запорожці втечуть бо мають кращих коней. В тих двох, правда, є пістолі. Якщо трьох одразу звалити, то, залишившись два на два, можна і не втікати. Але в такому разі перших трьох потрібно бити напевно бо поранений воїн все ж таки воїн. Крім того, зважаючи на їхній спокій, можна припустити, що вони тут не самі. Решта загону десь неподалік. Однак, не так вже і близько. Паливода озирнувся. Дерева видно було лиш десь на горизонті, а найближчий пагорб за яким могла сховатись підтримка, досить далеко. Та за той час поки вони тут розмовляють, загін міг непомітно, пересуваючись поміж пагорбів, оточити гостей.

- Ну, особисті смаки на те і особисті, щоб тримати їх при собі, - вже не так люб’язно заговорив Паливода. – Особливо перебуваючи на такій посаді. Впевнений, що отаман Колокольников розуміє, що посли від кошового отамана гідні дипломатичного відношення.

П’ятеро переглянулись.

- Посли? А підтвердити сказане якось можете?