Характерник - Дмитро Чорнота

Пропливши якусь відстань в повній тиші, Северин раптом почув постріл. Це стріляли з берега. Почувши розмову вартових, хтось з орди про всяк випадок таки вирішив перевірити купину, що була запущена Северином для перевірки. На постріл прибігло ще мало не з десяток цікавих. Дізнавшись в чому справа, охочі стали на березі річки і почали стріляти в купину. Для прибулих це була розвага. Проте Паливоді було не до жартів. Ще одне фальшиве маскування розділяло його і купину, що обстрілювалась. Коли наступний очеретяний острівець порівнявся з берегом, на якому стояли веселі стрілці, ті почали стріляти і по ньому і весело гиготати. Характерник зрозумів, що вони були п’яні.

Тепер уже Северин не мав ніякого сумніву. На березі стояли не татари. Тим було заборонено вживати алкоголь. І хоча цей припис дуже часто порушувався, проте робилось це віддалік від головного штабу, від мурзи, який жорстоко карав за подібне. Крім того, татари не користувались вогнепальною зброєю. Вони віддавали перевагу лукам. Ті були практично безшумними і дешевшими. Та і в майстерності використання цієї зброї їм не було рівних.

Однак, часу на подальші роздуми не було. Вже цієї секунди потрібно було щось вирішувати, оскільки маскування Северина от-от ввійде в поле зору ворога і тоді залишити прикриття непомітно буде майже неможливо. Та саме в ту мить, коли Паливода про це подумав, не березі з’явився свистун, що намагався дати наганяя вартовим. І прийшов він не один. Разом з ним був татарський мурза у супроводі власної охорони.

- Що ви тут витворяєте? – стиснувши губи прошипів свистун. - Ану бігом звідси.

Стрільці невдоволено буркочучи побрели в глиб табору.

- Твої воїни забагато собі дозволяють, - мурза поводив себе спокійно, проте було видно, що був злий та знервований. – Вони п’ють забагато меду і це не робить вам честі. Особливо тобі, Цвіркуне.

- Того більше не повториться. Обіцяю.

- Мусимо поговорити. Але спочатку обійду варту, перевірю чи добре все хоч там.

Хай йому грець, Олег Цвіркун. Це ж головний загону розвідки, що приніс відомості стосовно орди. І як зразу не впізнав. Його посвистування під час розмови було доволі упізнаване. Така особливість досягалась через відсутність одного зуба, через що під час розмови виривався характерний свист. Так розмірковував Северин, пропливаючи повз вартових. Дякувати богу, через цю метушню всі забули про ретельну перевірку річкової гладі. Северин пристав до берега поблизу того місця, де жителі табору набирали воду і здійснювали водні процедури. Заховавшись в очереті, він був убезпечений від ворожого ока і ворожого вуха, оскільки сюди час від часу хтось підходив з якоюсь водною необхідністю, чим створював характерний шум, на який ніхто з оточуючих вже не звертав уваги. На щастя, окремої сторожі тут виставлено не було. Мабуть, сподівались на постійну присутність тут когось зі своїх, оскільки табір був великий, а підхід до води лише в цьому одному місці.

Спочатку так і було. Берег практично не залишався пустинним. Завше хтось підходив змінюючи попередника. Варіантів вибратись на суходіл Паливода поки що не бачив. Тому на якийсь час вирішив залишитись на місці і поспостерігати.

Та й подумати було про що. Отже, Цвіркун зрадник. І, судячи з усього, його загін з ним. Але ж саме на його слова опирався кошовий формуючи план відбиття татарського нашестя. Проте щодо кількості загону зрадник не збрехав. В цьому Северин пересвідчився сам. Але це тільки ускладнювало ситуацію. Адже, якби той дезінформував з приводу кількості, все було б зрозуміло. А в даному випадку не зрозуміло, чи в той час Цвіркун ще не був зрадником, чи вказав істину кількість на випадок перевірки правдивості його слів іншим загоном, що діяв паралельно з його або був висланий потім. І підтвердження даних одразу викликає довіру до його загону, який дає відомості не лише про наявну кількість воїнів, а й про їх цілі на території Війська Запорізького. В разі підтвердження перших даних, інші перевіряти навряд чи хто буде. Братські відносини на Січі як у цивільних, так і військових справах мало велике значення і всіляко підтримувалось старшиною Коша вже не перше десятиліття.

Цвіркун надав дані щодо кількісного складу ворога і щодо їх намірів. І якщо перше вже було перевірене Паливодою, то друге повинно виявитись брехнею. Якщо тільки Цвіркун з загоном не були заслані до орди кошовим.

Северин просидів у воді близько години. Але табір не спішив засинати. То тут, то там сновигали вояки і не давали жодної можливості вибратись на берег. За кілька хвилин до берега хтось підійшов. Він сильно хитався і щось бурмотів собі під ніс. За цими ознаками Паливода зрозумів, що це хтось із загону Цвіркуна. Але як не придивлявся до чоловіка, упізнати його так і не зміг. Чоловік явно мав намір скупатися, проте роздягнутися було для нього великою проблемою. Він кілька разів падав, потім щось розірвав на собі і лише за декілька хвилин зміг звільнитися з набридливих лабетів. Це було просто щастя, що він був сам. Коли чоловік увійшов до води з дивними викриками щодо його любові до води, Северин обережно попрямував за ним.

Ніч була темною. Місяць тільки вряди-годи виглядав з-за хмар. Річка здавалась міфічною чорною границею між цим і тим світом. В цьому місці річка була тихою і спокійною. Проте вже за кілька десятків метрів річище звужувалось, ставало холоднішим та глибшим. Плавники невідомих міфічних істот визирали над поверхнею водного дзеркала. Б’ючись об ті плавники, вода створювала одноманітний шум, який долинав аж до цього спокійного місця. Тому прямувати за потенційним потопельником було не важко. Перепливши уявну межу, що розділяла річище навпіл, переслідуваний зупинився, озирнувся навколо і, не помітивши Северина, що до очей сховав голову, вже досить впевнено погріб до протилежного берега.