Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка
- Ви вже бачили її величність? - Катріна мужньо підтримувала розмову в належному руслі, поки вони йшли сходами, а потім - одним із коридорів.
- Поки що ні, але мені потрібно встигнути переговорити з юристом. Це дещо, що стосується вашого майбутнього маєтку в Дамп'єрі, - він наголосив на слові «вашого», і губи мимоволі сіпнулися, надавши обличчю глузливого виразу. - Як бачите, я готовий на все, щоб подбати про добробут близьких людей.
- Як це розуміти? - вона зупинилася.
- Я бажаю вам щастя. Обом! - він переривчасто зітхнув і прискорив крок.
У тоні Едвіна і в його погляді ковзало неприховане презирство до дружини, але Філіппу, як не дивно, він не бажав жодних лих. Під час короткої поїздки, коли їм довелося зіткнутися з небезпекою для життя, дещо він для себе прояснив. У них виявилося куди більше спільного, ніж могло здатися спочатку. В обох була причина гніватися, але скоріше не один на одного, а на людей, через яких їх розлучили в дитинстві. Якби в Едвіна був інший спосіб отримати свободу і відшкодувати збитки братові, він би вважав за краще обійтися без закулісних ігор, але вистава вже почалася, і відступати було пізно.
Катріна дивилася на чоловіка і помічала в його вчинках ще одну деталь. Він не знаходив собі місця від нетерпіння і непомітно озирався, явно вишукуючи знайоме обличчя серед придворних.
- Ви чекаєте ще когось, дорогий чоловіче? Якщо так, мене проводить лакей, приділіть увагу вашим справам!
- Тільки після того, як ви з Флоренцією безнапасно влаштуєтеся на місці!
Спектакль треба було довести до кінця, як він і обіцяв Алехандро. Цю важку ношу незабаром вдалося скинути - Катріна залишилася опікуватися дитиною і переодягнутися, а Едвін справді попрямував на зустріч, про яку розповів дружині. Герцог мав обговорити деякі фінансові питання, і на нього вже чекав один із придворних юристів, а за столом сидів секретар.
Обмінявшись привітаннями, вони відразу перейшли до справи, вивчаючи кожен пункт договору. Едвін слухав неуважно, його думки були занадто далеко звідси. Якоїсь миті двері за спиною відчинилися, а легкі кроки змусили перервати бесіду й озирнутися. Герцог, який уже опустив перо в чорнильницю і готовий поставити підпис, завмер на місці. Його обличчя спалахнуло, рука здригнулася, залишаючи чорнильні плями на документі, а губи прошепотіли якісь нерозбірливі слова.
- Прошу мене вибачити... - Шарлотта застигла на місці, здивовано дивлячись на принца. - Я, напевно, переплутала час...
Вона залилася фарбою, схопилася за дверну дужку і вибігла з приймальної зали. Усе сталося за якусь частку секунди, Едвін навіть не міг сказати, чи реальною була ця зустріч.
- Ваша світлість, - кашлянув юрист, - прошу вас засвідчити своїм підписом!
- Так, звісно... - він зробив недбалий розчерк, випустив перо і кинувся до виходу слідом за Шарлоттою.
На якийсь час у кімнаті повисла тиша, а потім нечутно відчинилися двері, що ведуть у сусідні покої. Ельфріга вийшла, змусивши присутніх піднятися і пропустити її до столу.
- Ви перевірили підпис? - голос був спокійним, але тон - таким, що не терпить заперечень.
- Так, ваша величність. Жодних сумнівів, це рука герцога Боуді, - придворний юрист простягнув папери, щоб королева на власні очі могла звірити віжмітки на двох різних документах.
- Ви маєте рацію, я отримала потрібні докази. Готуйтеся, ми виїжджаємо в абатство на церемонію!
Ельфріга залишилася задоволена. Усе пройшло якнайкраще: зі свого укриття вона могла подивитися на брата, почути його голос і переконатися в тому, що «випадкова» зустріч зачепила його за живе. Жоден двійник не встиг би так швидко вдягнути маску, отже, її ввели в оману, і шпигуна в домі матері час міняти на іншого. З цими думками, трохи заспокоєна, Ельфріга віддала останні перед від'їздом розпорядження. Ще година - і вона виконає свій сестринський обов'язок, а заодно видалить від себе ще одну небезпеку втратити трон.
Її величність мало турбували почуття брата. Яким б закоханим дурнем він не був, ніхто не ризикнув би скасовувати намічену поїздку. Свого часу Едвін з’явився святково одягненим, приєднався до дружини та зайняв своє місце в кареті. Дорогою до абатства не трапилося нічого знаменного і скоро гості під'їхали до пишної будівлі, де вже було все підготовлено для церемонії. Великий зал справляв враження. Вони ніби пірнули в інший вимір: вітражі з сюжетами зі святого писання, стеля, що губиться у висоті та повітря, насичене ладаном. Килими під ногами та оксамитові сидіння на лавах із червоного дерева заглушали звук кроків і хода здавалася примарною.
Катріна йшла поруч із чоловіком, усім своїм виглядом демонструючи приналежність до королівського роду. Одягнена в червону із позолотою сукню та горностаєву накидку, вона була чудова. Єдине, що викликало у герцогині досаду – у вбрання не вистачало однієї маленької деталі – діамантового хреста, подарованого Йоханною. Вона досі не могла забути, кому дістався це знак особливої милості...
Ось і тепер королеви-матері не було на церемонії, вона далася взнаки хворою і обіцяла приїхати до сина після хрещення онуки. Замість себе Йоханна надіслала повіреного, він повинен був вручити подарунки, і Катріна скосила очі, щоб ще раз поглянути на цього гостя. Щось у ньому було дуже знайоме, хоч вони ніколи не зустрічалися раніше. Саме тепер віконт трохи повернув голову, і вона перехопила погляд уважних очей. Таких самих блакитних... Серце в її грудях підстрибнуло. Хворіла королева-мати чи ні, але на церемонії була присутня найближча для Едвіна людина або їй змінював зір...
Це відкриття, безперечно, зайняло б усю її увагу, але хода якраз закінчилася, і гості розсілися по лавах, щоб прослухати коротку проповідь прелата. Треба було дотримуватися побожного вигляду, а не розглядати того, кого вона прийняла за батька Едвіна, і Катріна села, шанобливо схиливши голову. Поруч на руках у няньки спала Флоренца. Ось ще один приклад — точна копія свого батька, тільки сліпий не помітить схожості! Залишалося сподіватися, що Модесто ніколи більше не з'явиться у їхньому житті...
