Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка

- Ти як? – графиня схилилася до хлопця і взяла його закривавлене обличчя за підборіддя. – На ось, візьми!

- Дякую, міледі... - він прийняв її хустку, але не став прикладати її до розбитого обличчя, а тільки ще більше почервонів.

- Здається, з ним усе гаразд, – промовив ченець, відступаючи убік. Він зробив свою справу, але чомусь не йшов і Шарлотта мимоволі звернула на нього увагу. 

Хоча вона ніколи не була занадто побожньою, серце її відгукувалось на добрі вчинки, а жебракам та мандрівним пустельникам хотілося завжди хотілося допомогти. Вона звернула на ченця ласкавий погляд. 

- Ви вчинили дуже благородно, я знаю, такі бійки вважаються у селян нормальними, не кожен захоче втрутитися... – графиня дістала з гаманця кілька монет, але паломник наче чогось чекав, перш ніж простягнути руку для милостині. 

Ох вже ця рука! Навіть уві сні Шарлотта впізнала б вузьку долоню з лініями, які розглядала під час нескінченно довгих вечорів та часто притуляла до вуст. На мить їй здалося, що на пальці досі залишається перстень з чорним каменем, але це було просто божевілля! Вона стрепенулась і глянула незнайомцю в обличчя - з-під каптура на неї дивилися пронизливі блакитні очі. Минула мить – і паломник зник так само несподівано, як з'явився, залишивши її гадати: було це марення, чи циганка сказала правду, від якої захолола кров.