Повія - Панас Мирний

— Пішов, їй-богу, пішов.

— Брешеш!

— От хай мене бог поб'є! — махнула рукою та так, що аж рогожка посунулася з голови і упала додолу.

Вона стояла саме коло ліхтарні. Світ упав прямо на неї і освітив безносе, дощем змочене лице, покарбовані губи, розкуйдану голову.

— Оце ще мені оця халабуда! — скрикнула вона і, піднявши рогожку, знову накрила голову.

— Ходімо, кажу.

— Куди?

— А он у шинку світиться.

І мовчки обидві пішли через вулицю. То були Христя із Мариною, котру Довбня з п'яних очей витребував собі у губернію.