Російські казки - Автор невідомий - Народні казки
— Богу дякувати, дідусю, забив її на смерть.
— От і добре! Тепер лягай спати.
Солдат ліг і заснув міцним сном.
Увечері будить його дід:
— Вставай, онучку!
Він устав.
— Ну, а як же тепер? Адже купецька дочка померла, то її батько по тебе прийде — кликатиме тебе до себе псалтир читати над небіжчицею.
— А що, дідусю, іти чи ні?
— Підеш — не житимеш, і не підеш — не житимеш! Та краще йди…
— А як трапиться що, куди мені подітися?
— Слухай, онучку! Коли підеш до купця, буде він тебе вином частувати — ти не пий багато, випий скільки треба. Після того поведе він тебе до тієї кімнати, де його дочка в труні лежить, і замкне тебе на замок; будеш ти псалтир читати з вечора до опівночі, а опівночі зненацька подме сильний вітер, труна загойдається, віко додолу впаде… Ось коли ці страсті почнуться, ти мерщій лізь на піч, забийся в куток і читай потихеньку молитви; там вона тебе не знайде!
Через півгодини приїжджає купець і просить солдата:
— Ой, солдатику! А в мене ж дочка померла, почитай над нею псалтир.
Солдат узяв псалтир і поїхав до купецького дому. Купець йому раденький, зразу його за стіл посадив і почав вином поїти. Солдат випив, скільки йому треба, а більше не п’є, відмовляється. Купець узяв його за руку, повів до тієї кімнати, де покійниця лежала.
— Ну, — каже, — читай псалтир!
Сам пішов геть, а двері на замок замкнув.
Нічого не вдієш, узявся солдат за псалтир, читав-читав, аж раптом опівночі повіяв вітер, труна загойдалася, віко злетіло; солдат чимдуж на піч, забився в куток, перехрестився і почав шептати молитви. Відьма вискочила з труни і давай в усі боки метатися — то туди, то сюди! Понабігало до неї нечистої сили тьма-тьмуща — повна хата!
— Що ти шукаєш?
— Солдата: ось щойно читав, та пропав!
Чорти кинулися нишпорити; шукали, шукали, всі закапелки облазили, почали на піч заглядати… тут на солдатове щастя півні заспівали: вмить усі чорти пропали, а відьма на підлозі простяглася. Солдат зліз із печі, поклав її в труну, накрив щільно віком і знову за псалтир.
На світанку приходить господар, відімкнув двері:
— Здрастуй, солдате!
— Здоров’я бажаю, пане купець!
— Чи благо ніч минула?
— Слава Богу!
— На тобі п’ятдесят рублів; приходь, друже, ще нічку почитай!
— Гаразд, прийду!
Повернувся солдат додому, ліг на лаві і спав до вечора; прокинувся й каже:
— Дідусю! Купець велів приходити другу ніч псалтир читати; йти чи ні?
— Підеш — не житимеш, і не підеш — те саме! Та ліпше йди: вина багато не пий — випий скільки треба; а як вітер подме, труна загойдається — мерщій лізь у піч! Там тебе ніхто не найде!
Солдат зібрався й пішов до купця; той посадив його за стіл і почав вином поїти; потому повів до небіжчиці й замкнув двері на замок.
Солдат читав-читав, читав-читав; настала північ — подув вітер, труна загойдалася, віко додолу впало; він щодуху в піч… Відьма скочила й почала метатися; набігло до неї чортівні — повна хата!
— Що шукаєш?
— Солдата. Та ось зараз читав, та з-перед очей пропав! Знайти не можу…
Чорти кинулися на піч.
— Ось, — кажуть, — те місце, де він учора сидів!
— Місце тут, та його нема!
Туди-сюди… Раптом півні заспівали — чорти пощезли, відьма на підлогу впала.
Солдат перепочив трохи, виліз із печі, поклав купецьку дочку в труну й почав псалтир читати. Дивиться — вже світає, господар іде:
— Здрастуй, солдате!
— Здоров’я бажаю, пане купець!
— Чи благо ніч минула?
— Слава Богу!
— Ну, ходімо!
Вивів його з тієї кімнати, дав сто рублів грошей і каже:
— Приходь, коли твоя ласка, почитай і третю ніч; я тебе не зобиджу.
— Гаразд, прийду!
Повернувся солдат додому.
— Ну, онучку, що Бог дав?
— Нічого, дідусю! Купець велів ще приходити. Іти чи ні?
— Підеш — не житимеш, і не підеш — не житимеш! Та ліпше йди.
— А як що трапиться, куди мені сховатися?
— От що, онучку: купи собі сковороду і заховай так, щоб купець не бачив; а як прийдеш до купця, буде він тебе вином дуже силувати; ти дивись багато не пий, випий, скільки зможеш. Опівночі, тільки-но зашумить вітер і труна загойдається, ти мерщій лізь на комин і накрийся сковородою; там тебе ніхто не знайде!
Солдат виспався, купив собі сковороду, сховав її під шинель і ввечері пішов до купця додому. Купець посадив його за стіл і почав вином поїти; всіляко його припрошує, улещує.
— Ні, — каже солдат, — годі; я своє випив, більше не буду.
— Ну, як не хочеш пити, то йди псалтир читати.
Солдат читав-читав, читав-читав — настала північ, повіяв вітер, труна загойдалася, віко додолу впало. Солдат заліз на комин, накрився сковородою, перехрестився й чекає — що воно буде?
Відьма скочила, стала всюди метатися; набігло до неї чортів тьма-тьмуща — повнісінька хата! Кинулися шукати солдата, зазирнули в піч.
— Ось, — кажуть, — місце, де він учора сидів!
— Місце є, та його нема!
Туди-сюди — ніде не видно!
Аж лізе через поріг старий-престарий чорт:
— Що ви шукаєте?
— Солдата; щойно читав, та й з-перед очей пропав!
— От ви сліпці! А на комині хто
