ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

У книжці 2000 року «Боулінґ на самоті» (Bowling Alone) Роберт Патнем використав занепад ліг боулінґу і популярність індивідуальних турнірів як метафору до того, що відбувається з американським суспільством. За часів, коли Алексіс де Токвілль уперше проаналізував характер американців на початку ХІХ століття, громадянська активність у Сполучених Штатах була високою. Люди долучалися до діяльності місцевих органів влади, церков, профспілок, спілок взаємодопомоги, благодійних організацій, спортивних ліг та інших об’єднань. На думку Патнема, занепад активності призвів до згубних наслідків.

Перш ніж написати книжку, Патнем дослідив економічний рівень 20-ти регіональних органів влади в Італії. Він виявив взаємозв’язок між громадянською активністю і процвітанням: «У цих спільнотах виникло громадянське суспільство не тоді, коли люди розбагатіли. Історія свідчить, що все навпаки: вони розбагатіли завдяки громадянській активності»278. Соціальний капітал має для добробуту країн не менш важливе значення, ніж фінансовий.

Марк Цукерберґ дійшов такого самого висновку. «Останніми десятиліттями важлива соціальна інфраструктура місцевих громад занепадає, — зазначив він. — З огляду на результати опитувань, згідно з якими великий відсоток населення втратив надію на майбутнє, занепад позначається на суспільстві. Мабуть, соціальних причин негараздів не менше, ніж економічних. Нам бракує громади і прив’язаності до чогось, що важить більше, ніж особисті інте­реси»279.

На думку Марка, онлайн-спільноти — те, що треба, але доведеться докласти зусиль, щоб розширити межі їхнього впливу і зробити масштабнішими. Ці спільноти сприятимуть комунікації між людьми офлайн та онлайн, дадуть лідерам громадянського суспільства нові інструменти і змогу виокремлювати «впливові» групи, які позитивно впливають на життя людей офлайн та онлайн. Наприклад, групи підтримки молодих батьків або тяжкохворих. (Марґарет Леві, директор Стенфордського центру передових досліджень у галузі біхевіоризму, звернула мою увагу на нюанс: такі групи об’єднують людей, які вже мають спільну мету; проблема в тому, щоб знайти одне одного, і з цим допомагає фейсбук. А от в інших сферах ідеться про пошук спільної мети, яка єднає, а не розділяє людей).

Марк пояснив, що фейсбук, який спершу слугував платформою для спілкування з друзями і рідними, тепер має стати ще й «соціальною інфраструктурою для спільноти — підтримувати й інформувати нас, дбати про нашу безпеку, сприяти громадянській і політичній активності». Це механізм самопосилення. Для традиційних засобів масової інформації, які тримаються на рекламі, активність видається невдалою «функцією пристосування». А от коли ми прагнемо не лише підтримувати зв’язок із сім’єю та друзями, а й зміцнювати суспільство загалом, активність — саме те, на що слід орієнтуватися.

Це перспективний напрям. Якщо мережі Facebook справді до снаги сприяти позитивній активності, завдяки якій сформуються спільноти зі справжнім соціальним капіталом, а також знайти відповідну рекламну модель, що не перешкоджатиме, це буде набагато дієвіше за будь-які спроби боротьби з фейковими новинами. Розробляючи алгоритми, завжди краще дошукуватися першопричин (зрештою, як і в повсякденному житті). Люди — істоти соціальні; і племінний світогляд нинішньої згубної онлайн-культури свідчить, що час підлаштувати наші соціальні інституції до умов доби інтернету.

У нашій розмові на цю тему Марґарет Леві наголосила: «Навіть коли соцмережа забезпечує координацію й спонукає людей до колективних дій, як-от у Єгипті, цього замало для організації населення й соціальних рухів»280. Наш спільний приятель Ваель Ґонім переконався в цьому під час революції в Єгипті. «Досі лишається відкритим питання, — додала Марґарет, — що турбувало Ваеля: як вивести скоординовані й цілеспрямовані дії на рівень ефективного руху й активної спільноти, представники якої готові разом долати серйозні проблеми? Це особливо актуально, коли об’єднується група різних людей із дещо суперечливими устремліннями. Вони можуть домовитися, що треба позбутися диктатора, але що далі?»

Генрі Фаррелл, викладач політології в Університеті Джорджа Вашингтона і колумніст Washington Post, написав мені листа у відповідь на мій пост про фейкові новини. Генрі висловив важливу точку зору, що відрізнялася від моєї. На його думку, питання не в тому, як «зробити інформацію правдивою за нинішніх технологій та обмежень, а в тому, як знайти політичний компроміс між несхожими один на одного людьми, що не дійдуть згоди стосовно варіанта рішення проблеми, а в деяких випадках по-різному уявляють проблему».

Зауваження справді слушне, але, гадаю, у цьому теж допоможуть технології. Влада Тайваню провела цікавий експеримент «Віртуальний Тайвань» (Virtual Taiwan): на ресурсі pol.is громадяни могли взяти участь в обговоренні законів і норм, зокрема про нові транспортні служби, на зразок Uber.

За словами розробника pol.is Коліна Меджилла, тайванська міністерка Джеклін Цай ініціювала урядовий хакатон, заявивши: «Нам потрібна платформа для раціональної дискусії за участі всього суспільства»281.

На pol.is користувачі мають написати коментар одним реченням. Читачі не мають можливості сперечатися з дописувачами — системи відповідей на коментарі не передбачено. Кожний може тільки погодитися, не погодитися або пропустити коментар, а потім написати власний. Колін пояснює: «Завдяки тому, що немає відповідей, ми отримуємо особливі результати: думку кожного учасника, а також загальну картину про ставлення до коментарів». Людям нелегко аналізувати такі результати, зате для машин — це елементарно. «Ми всі активно користуємося цією системою, — розповів Колін. — Щоразу як ставимо рейтинг фільму чи купуємо товар, ми продукуємо дані. Ресурс pol.is застосовує машинне навчання для аналізу цих даних, так само як Netflix із фільмами. Netflix групує дані: хто любить комедії, хто любить фільми жахів, хто любить комедії і документальні стрічки, але терпіти не може хорору, хто любить хорор і комедійні фільми, та ненавидить документальні»282.

На pol.is застосовується відомий у статистиці «Метод головних компонент» (МГК), щоб групувати коментарі і людей, які на них позитивно і негативно відгукуються. Таким чином формуються групи однодумців. Усі користувачі бачать коментарі, за які проголосували окремі групи, а також коментарі, стосовно яких усі групи досяг­ли консенсусу. Коментарі, підтримані всіма або певними групами, відображаються вгорі. Такі коментарі користувачі бачать частіше, так само як на фейсбуку, та відмінність у тому, що на pol.is видно, який відсоток людей погоджується чи не погоджується з висловленою думкою.

Отож виходить зовсім