ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє - Тім О’Райлі

в медичному страхуванні (можна було б позбутися багатьох проблем, запровадивши індивідуальне страхування). Компанії воліють надавати дорогі програми медичного страхування (неофіційно їх називають планами Cadillac) лише найціннішим працівникам. Найгірше, що працівників сприймають як зайві витрати, радше ніж цінні активи. Час покласти край сегрегації на привілейовані і непривілейовані класи працівників. Досить хитрощів і заощаджень. Із часом ми усвідомимо, що це не моральний, а екзистенційний вибір для економіки.

Слід усе обміркувати, поставити чітку мету і діяти, щоб запровадити належні стимули для компаній. Роботодавці мають зрозуміти, що всі працівники мають рівні права, про всіх треба дбати однаково. Непогано було б почати з програми The Good Jobs Strategy, яку розробила Зейнеп Тон. Зейнеп виокремила практики, які об’єднують такі різні компанії, як Costco і Google, де мріє працювати кожен. Хосе Альварес, викладач Гарвардської бізнес-школи і колишній виконавчий директор компанії Stop&Shop, пише: «Зейнеп Тон обґрунтовує те, що успішні лідери роблять інстинктивно, — діяльні працівники з високою зарплатою, які відчувають, що їх поважають і цінують, приносять інвесторам величезні прибутки. Тон доводить, що заниження стандартів соціальної безпеки в роздрібному секторі — не єдиний шлях до конкурентоспроможності»237. Економісти давно звертають увагу на це явище. Оплату праці, що перевищує рівень гнучкої зарплати на ринку, вони називають «ефективною». Ефективна зарплата — це підвищена платня, якою роботодавець готовий забезпечувати персонал, щоб уникати плинності кадрів і зай­вих витрат на навчання нових працівників, а також спонукати працівників більше викладатися.

У Розділах 11 і 12 ми поговоримо про причини, які спонукають роботодавців занижувати стандарти соціальної безпеки, а також з’ясуємо, чому потрібні нові правила в бізнесі. Однак, навіть за браку радикальних змін, компанії можуть здобути тактичну перевагу, вдосконалюючи алгоритми, які управляють працівниками, і створюючи умови, за яких працівники самі розподіляють робочий час, підтримують зв’язок із клієнтами та користуються іншими можливостями, що сприяють кращому обслуговуванню.

У сфері послуг за запитом регулювання зарплат за прожитковим мінімумом можна було б замінити іншими підходами, заснованими на алгоритмах та ринкових механізмах. Нові підходи сприяли б зростанню прибутків працівників. Органам державного нагляду не варто протидіяти гіг-економіці й уподібнювати інтернет-компанії організаціям ХХ століття. Натомість слід звернутися до традиційних роботодавців, які потребують низькооплачуваної робочої сили, щоб ті ділилися даними і сприяли ліквідності на ринку. Для роботи в McDonald’s та Burger King потрібні приблизно однакові навички; так само й для роботи в Starbucks і Peet’s, Walmart і Target чи у крамницях AT&T та Verizon. Звісно, для того, щоб працівники мінялися змінами чи надавали послуги за запитом у різних компаніях, що конкурують, знадобляться певні зміни в інфраструктурі управління, стажуванні й обміні даними між роботодавцями. Це цілком реально організувати, адже нині робочі графіки формують у стандартних програмах, а бухгалтерію віддають на аутсорсинг (причому роботодавці-конкуренти часто звертаються до одних кадрових агентств).

Алгоритм — це супервайзер нового покоління. Політики й чиновники повинні передусім звертати увагу на «функцію пристосування», на яку орієнтується алгоритм. Треба також стежити, які бізнес-правила виробляє алгоритм: Чи відкриваються можливості для працівників? Чи навпаки? Чи, може, алгоритми розроблені лише, щоб примножувати прибутки компаній?

У наступних двох розділах ми поговоримо про згубну «функцію пристосування», на яку орієнтуються засоби масової інформації й фінансовий сектор, та переконаємося, що через стрімкий розвиток і масштаби цифрових платформ алгоритми лише погіршують ту згубну функцію.

10. ЗМІ за доби алгоритмів

Після президентських виборів 2016-го американцям кортіло знайти цапа відбувайла, і ним став Facebook. Казали, що саме через алгоритми новинних стрічок поширилася дезінформація і трапився розкол у суспільстві.

Користувачі більше мільйона разів поділилися фейковими новинами про те, що Папа Римський Франциск нібито підтримав Дональда Трампа; Майк Пенс назвав Мішель Обаму «найвульгарнішою першою леді в нашій історії»; а Гіларі Клінтон скоро піде під суд. У мережу фейки підкидали охочі підзаробити юні македонці238. Стаття за назвою «Агента ФБР, підозрюваного в причетності до оприлюднення емейлів Гіларі, знайдено мертвим — судячи з усього, це було вбивство-самогубство» (FBI Agent Suspected in Hillary Email Leaks Found Dead in Apparent Murder-Suicide) теж була фейком, яким поділилися 500 тисяч разів. Статтю поширив ентузіаст із Південної Каліфорнії, який з 2013 року намагався довести, як легко дезінформувати населення, а потім заснував компанію на 25 співробітників і зробив собі з фейків бізнес239.

Не тільки користувачі ФБ обмінювалися побрехеньками. Новини поширювали через емейли, Twitter, YouTube, Reddit та 4chan. Сервіс Google Suggest, який автоматично добирає текст за першими літерами чи словами в пошуковому запиті, одразу розпізнавав інформацію з фейкових новин — бо ж вони були найпопулярнішими.

Та чомусь хвилю обурення спричинив саме Facebook. Може, тому, що спершу Марк Цукерберґ усе заперечував: за кілька днів після виборів в інтерв’ю на конференції Techonomy він назвав «дурістю» ідею про те, що пости на фейсбуку вплинули на результати голосування240. За словами генерального директора Facebook, фейкові пости — незначна частка контенту, який поширюється в соцмережі.

Фейкові новини — прерогатива таблоїдів. Раніше з таких новин лише кепкували. Чому ж вони стали так багато важити в нашому житті, чому визначають наше майбутнє?

Перш за все, останні президентські вибори у США показали «бульбашку фільтрів», за терміном Елі Паризера, в усій красі. Алгоритми соціальних мереж, які орієнтуються на «лайки», підкидають інформацію, схожу на ту, що подобається користувачам, підкріплюючи таким чином їхні упередження й переконання та спонукаючи однодумців підтримувати зв’язок онлайн. Видання Wall Street Journal відкрило людям очі, створивши ресурс із паралельними стрічками новин (синьою та червоною) — Blue Feed/Red Feed. Виходячи з аналітичних даних Facebook про політичні вподобання користувачів, редакція Wall Street Journal показала, які різні світи бачать читачі двох полярних гіперпартійних стрічок241. Неймовірно, як по-різному подають одну новину ультраліберали й ультраконсерватори. Мені й самому довелося пережити такий досвід: новини, якими ділилися зі мною родичі-консерватори, суттєво різнилися з прогресивними новинами, які я надсилав їм у відповідь. Ми справді живемо в різних світах. А може, то такий новий світ