Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич

у гості до угорського короля, «сам їхав поруч із королем за звичаєм руським: кінь під ним був напрочуд гарний, сідло з паленого золота, стріли й шабля прикрашені золотом та іншими оздобами, аж дивно було, кожух із оловира грецького, обшитий золотим плоским мереживом і чоботи з зеленого сап’яну». Воїни, які супроводжували князя, були зодягнені в «ярики», їх коні — в личинах і шкіряних коярах, «від полків його йшла велика світлість, від блискучої зброї». Розглядаючи цю дружину, місцевий народ дивувався, а король Бела сказав: «Менше варта мені й тисяча срібла, ніж те, що ти приїхав руським звичаєм своїх батьків» [Іпат., с. 540–541.]. Серед коштовностей, які належали Володимиру Васильковичу, згадуються золоті і срібні пояси князів, намиста княгинь — золоті з дорогим камінням, срібні і золоті тарілки і кубки, тканини оксамитні і шовкові, мереживо та ін. [Іпат., с. 601, 604, 609, 610.]. Дружинник Михайло Скула навіть в час воєнного походу мав на собі три золоті ланцюги [Іпат., с. 490.].

Мстислав Данилович обдарував Конрада мазовецького дорогим одягом та гарними кіньми з майстерно виробленими сідлами [Іпат., с. 598.]. Одяг князів та воїнів XIV ст. зображений на печатках останніх галицько–володимирських князів [Болеслав–Юрий II, табл. 1, 5, 7.].

Літопис передає деякі сцени з феодального побуту. Принагідно дано опис рицарських вправ: в Галичі Василько Романович вийшов із будинку, де відбувалася княжа рада, «добув свій меч, граючись з королевим слугою, інший вхопив щит, граючись...»; перед боєм під Ярославом Ростислав Михайлович «влаштував ігру під містом», зустрівся з Варшем, та під ним упав кінь, і він вивихнув собі плече [Іпат., с. 508, 532.].

В літописі описано похорон Володимира Васильковича з обрядовими голосіннями[213] [Іпат., с. 604–605.].

Тогочасна література тісно пов’язана з народною творчістю. Літописи принагідно згадують різні народні твори, як переказ про початок Галича і Галичину могилу, поетичне оповідання про хана Отрока та зілля «євшан», пісні про Романа, пісню, складену в пам’ять перемоги Данила і Василька, різні приказки та приповідки. Польський хроніст Длугош наводить героїчну пісню на честь Мстислава Мстиславича[214]. Є звістка про народних співців, як «словутний співець» Митуса з Перемишля, який через гордість не хотів служити князеві Данилові, або половецький «гудець» Ор [Іпат., с. 480, 528.]. Ці випадкові згадки про різні жанри народної словесності вказують на незвичайне багатство народної творчості, яка дійшла до нас лише у невеликих фрагментах. Народна творчість мала значний вплив на розвиток літератури.

Головною пам’яткою літератури західних земель того часу є Галицько–Волинський літопис. Як показують нові дослідження, літопис пройшов п’ять редакцій [Генсьорський А. І. Значення форм минулого часу в Галицько–Волинському літопису. — К., 1957; Генсьорський А. І. Галицько–Волинський літопис: Процес складання, редакції і редактори. — К., 1958; Генсьорський А. І. Галицько–Волинський літопис: Лекс. фразеол. та стиліст. особливості. — К., 1961.]. Але в цілому він є продуктом однієї літописної школи. Від інших літописів, того часу Галицько–Волинський літопис відрізняється тим, що його редактори не виходили з хронологічного переліку подій, а намагалися піднятися на вищий рівень суцільного прагматичного оповідання. Літопис у перших редакціях не мав ніяких дат, років, а події сполучено фразами: «В той же час», «після того», «як минув деякий час», «в ті ж роки» та ін. Зразком літописцям служили грецькі хронографи. Доведено, що в Галицько–Волинському літописі було використано незбережений до нашого часу збірник, до складу якого входили візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартоли, також твори Йосифа Флавія, Олександрія, Пчела та ін. [Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи. — Известия отделения русского языка и словесности, 1926, т. 31, с 93–126.]. Літописець брав собі за зразок цих «премудрих хронографів» і, наслідуючи їх, так визначав свої завдання: «Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє» [Іпат., с. 544, 554.].

Літописці включали у своє оповідання різні літературні джерела, наводили деякі документи, користувалися народними переказами, піснями, дружинним епосом, народними приказками [Іпат., с. 492, 509, 540]. Галицько–Волинський літопис, у перших редакціях, відзначається своєрідною літературною манерою (дієприкметники у третьому відмінку, як «времени минувшу»), риторичними фразами, цитатами із хронографів, наслідуванням біблійного стилю.

Літопис писався на княжих дворах і його основна тенденція — прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Втім, різні редактори відбивали точку зору різних князів: перший автор присвячував головну увагу діяльності Данила, пізніші літописці наголошували на значенні волинської династії, особливо князя Володимира Васильковича.

Галицько–Волинський літопис не був єдиною пам’яткою тогочасного літописання. Редактори літопису використали ряд окремих літописних записок, які складалися в різних містах — у Володимирі, Пінську, Галичі, Холмі, Любомлі та ін., ввели в літопис окремі «повісті», як оповідання про бій над Калкою.

У складанні літературних творів брали участь також численні переписувачі–копіїсти, які переписували книги [Колесса О. Лаврівські пергамінові листки. — ЗНТШ, т. 53, с. 5–18; Колесса О. Південно–Волинське Городище і городиські рукописні пам’ятки XII–XVI ст. — Прага, 1923, с. 1–5; Свєнціцький І. Новосадський Апостол. — ЗНТШ, т. 105, с. 3–15.], зокрема збірник поучень Єфрема Сирина, списаний Йовом «за царства благовірного царя Володимира, сина Василька, внука Романа» [Срезневский И. Сведения и заметки о малоизвестных памятках. — Сборник отделения русского языка и словесности. Спб., 1867, т. 1, кн. 6, с. 36–50.].

На західних землях було поширене знання іноземних мов. Вище духовенство частково було грецького походження, і галицькі єпископи мали печатки з грецькими написами. На поширення латинської мови вказують листи латинською мовою як князів, так і володимирських міщан [Болєслав–Юрий II, с. 149–157.]. В мові Галицько–Волинського літопису звертають увагу окремі слова, запозичені із угорської, німецької, литовської мов, що свідчать про деякі впливи цих мов на західних землях.

На західних землях існувало кілька видатних культурних центрів. Найперше місце займав Володимир. Культурне життя зосереджувалось тут насамперед на княжому дворі. Князі сприяли розвиткові архітектури міста: Мстислав Ізяславич поставив великий собор, в часи Данила розбудовано укріплення міста, розвитку культури надавав особливої уваги Володимир Василькович, одночасно будівничий і любитель письменства. На княжому дворі писався володимирський «літописець» — частина Галицько–Волинського літопису. Володимир був одним з центрів рицарської поезії, як це видно із згадок про пісні, присвячені Романові, Данилові та ін. З князями співдіяло володимирське духовенство [Іпат., с. 491–492, 593, 596, 604, 608.].

Другим видатним культурним центром був Галич. Тут також всебічного розвитку набула архітектура (собор, церква св. Пантелеймона та ін.). На початку XIII ст. тут жив «премудрий книжник» Тимофій, походженням з Києва, непримиренний ворог угорських загарбників [Іпат., с. 483.]. Пам’яткою літератури Галича залишаються Галицько–Волинський літопис та Галицьке євангеліє.

У Перемишлі в