Російські казки - Автор невідомий - Народні казки
— Продай, — каже, — мені твого звіра.
— Купи! Торгувався-торгувався — і купив її купець за шість бочок золота.
Повернувся корабельник додому, побачив дурня й віддає йому три бочки золота. «Отака тьма золота! Куди мені з ним?» — подумав дурень і пішов містами й селами наділяти злиденну братію; роздав дві бочки, а за третю купив ладану, склав у чистому полі й підпалив: полинули пахощі до Бога на небеса. Раптом з’являється ангел:
— Господь наказав спитати, чого ти бажаєш?
— Не знаю, — відповів дурень.
— Ну, тоді піди в той бік; там троє чоловіків землю орють, спитай у них — вони тобі скажуть.
Дурень узяв дрючину й пішов до орачів. Приходить до першого:
— Здрастуйте, діду!
— Здрастуй, людино добра!
— Навчіть мене, що в Бога просити.
— А я звідки знаю, чого тобі треба!
Приходить до іншого, знову питає:
— Скажіть, діду, чого б мені краще попросити в Бога?
— А я звідки знаю!
Приходить до третього орача, питає в нього:
— Скажіть ви, діду!
Старий відповів:
— Якщо тобі багатство дати, ти, певно, й Бога забудеш; попроси краще дружину мудру.
Повернувся дурень до ангела.
— Ну, що тобі сказали?
— Сказали: не проси багатства, проси дружину мудру.
— Добре, — каже ангел. — Іди до тієї річки, сядь на містку і дивись у воду: повз тебе всяка риба пропливатиме — і велика й мала. Поміж тієї риби буде пліточка із золотою обручкою — ти її вхопи і кинь через себе об сиру землю.
Дурень так і зробив: прийшов до річки, сів на містку, дивиться в воду пильно. Пливе повз нього риба всяка, і велика й мала, а ось і пліточка — на неї золота обручка вдягнута. Дурень ураз ухопив її й кинув через себе об сиру землю — обернулась пліточка красною дівчиною:
— Здрастуй, любий друже!
Узялися вони за руки й пішли; ішли, ішли, стало сонце сідати — зупинилися переночувати в чистому полі. Дурень заснув міцним сном, а красна дівиця крикнула гучним голосом — вмить з’явилися дванадцять робітників.
— Збудуйте мені багатий палац під золотим дахом.
Вмить палац постав — і з дзеркалами, і з картинами. Спати лягли в чистому полі, а прокинулися в пречудових палатах. Побачив той палац під золотим дахом цар, здивувався, покликав до себе дурня і каже:
— Ще вчора було тут місце порожнє, а сьогодні палац стоїть! Певно, ти чаклун якийсь!
— Ні, ваша величносте! Все зробилося за Божим повелінням.
— Ну, якщо ти зумів за одну ніч палац збудувати, то збудуй до завтра від свого палацу до моїх хоромів міст — одна мостина срібна, а друга золота. А не збудуєш, то мій меч — тобі голова з пліч!
Пішов дурень, заплакав. Зустрічає його дружина біля дверей:
— Чого плачеш?
— Як мені не плакати! Наказав мені государ міст збудувати — одна мостина срібна, друга золота; а не буде готовий до завтра, хоче мені голову стяти.
— Нічого, серце моє! Лягай спати; ранок мудріший за вечір.
Дурень ліг і заснув. Уранці встає — уже все зроблено: міст такий, що рік дивитимешся — не надивишся! Цар покликав дурня до себе:
— Добра робота! Тепер зроби мені за одну ніч, щоб з обох боків моста росли яблуні, на тих яблунях висіли б стиглі яблучка, співали б птахи райські та нявкали котики морські; а не буде готове, то мій меч — тобі голова з пліч!
Пішов дурень, заплакав; біля дверей дружина зустрічає:
— Чого, серце, плачеш?
— Як мені не плакати! Государ наказав, щоб до завтра по обидва боки мосту яблуні росли, на тих яблунях стиглі яблучка висіли, співали б райські птахи та котики морські нявкали; а не буде зроблено — хоче стяти мені голову.
— Нічого, лягай спати; ранок мудріший за вечір.
Уранці встає дурень — уже все зроблено: яблука стигнуть, птахи співають, котики нявкають. Нарвав він яблук, поніс на тарелі государеві. Цар з’їв одне яблучко, з’їв друге й каже:
— Можна похвалити! Такої смакоти я ще ніколи не куштував! Ну, братику, коли ти такий хвацький, то сходи на той світ до мого батька покійного і запитай, де гроші сховані? А не зумієш сходити туди, пам’ятай: мій меч — тобі голова з пліч!
Знову йде дурень і плаче.
— Чого, серце моє, сльози ллєш? — питає його дружина.
— Як же мені не плакати! Посилає мене государ на той світ — спитати в його батька-покійника, де гроші сховані.
— Це ще не біда! Іди до царя й випроси собі у проводирі тих думних людей, які йому злі поради дають.
Цар дав йому двох бояр у проводирі, а дружина дістала клубочок:
— На, — каже, — куди клубочок покотиться, туди сміливо йди.
От клубочок котився, котився — і закотився просто в море: море розступилося, дорога відкрилася; дурень ступив раз і другий і опинився зі своїми проводирями на тому світі. Дивиться, а на покійному царевому батькові чорти до пекла дрова везуть й підганяють його залізними прутами.
— Стій! — закричав дурень.
Чорти підвели рогаті голови й питають:
— А чого тобі треба?
— Та мені треба двома словами перекинутися з цим покійником, на якому ви
