Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
Хоча Бульба захоплено характеризує п’яного запорожця, мимоволі виникає питання: а чи не підсміюється тут автор і з Бульби, і з січовиків? Далебі, висловлювати захват щодо брудного п’яниці, який спить після пиятики мертвим сном, — щонайменше дивно. Звісно, можна сказати, що цим самим запорожець демонстрував своє презирство до матеріальних цінностей, та й взагалі до світу. Але демонстрація ця якась карикатурна.
Водночас письменник протиставляє трудову Січ іншій Січі — ніби справжній. Ця справжня Січ, виявляється, вміє лише гуляти й стріляти з рушниць. А трудова її годує.
У першій редакції маємо такий опис справжньої Січі:
«Наконец, они (Тарас Бульба та його сини. — П. К.) минули предместие и увидели несколько разбросанных куреней, покрытых дерном или, по-татарски, войлоком. Иные установлены были пушками. Нигде не видно было забора или тех низеньких домиков, с навесами, на низеньких деревянных столбиках, какие были в предместьи. Небольшой вал и засека, не хранимые решительно никем, показывали страшную беспечность. Несколько дюжих запорожцев, лежавших с трубками в зубах на самой дороге, посмотрели на них довольно равнодушно и не сдвинулись с места. Тарас осторожно проехал с сыновьями между них, сказавши: “Здравствуйте, Панове!” — “Здравствуйте и вы!” — отвечали запорожцы. На пространстве пяти верст были разбросаны толпы народа. Они все собирались в небольшие кучи. Так вот Сеча! Вот то гнездо, откуда вылетают все те гордые и крепкие, как львы! Вот откуда разливается воля и козачество на всю Украину!»
На перший погляд це зображення Січі видається позитивним: саме звідси «вылетают все те гордые и крепкие, как львы». Проте коли вчитуєшся, мимоволі постає питання: а звідки тут беруться ці «горді й міцні»? Адже виходить, що Січ — це щось безладно ліниве. Тут немає добрих жител, ніхто не охороняє ні валів, ні засіки, а козаки перебувають у якомусь інертному спокої й майже ні на що не реагують. Далі в повісті знову зображується п’яний запорожець:
«Путники выехали на обширную площадь, где обыкновенно собиралась рада. На большой опрокинутой бочке сидел запорожец без рубашки; он держал в руках ее и медленно зашивал на ней дыры. Им опять перегородила дорогу целая толпа музыкантов, в средине которых отплясывал молодой запорожец, заломивши чортом свою шапку и вскинувши руками. Он кричал только: “Живее играйте, музыканты! Не жалей, Фома, горелки православным христианам!”. И Фома, с подбитым глазом, мерил без счету каждому пристававшему по огромнейшей кружке. Около молодого запорожца четыре старых выработывали довольно мелко своими ногами, вскидывались, как вихорь, на сторону, почти на голову музыкантам, и вдруг, опустившись, неслися в присядку и били круто и крепко своими серебряными подковами тесно убитую землю. Земля глухо гудела на всю округу, и в воздухе только отдавалось: тра-та-та, тра-та-та».
Поданий тут Гоголем «відеоряд» може викликати хіба що іронічну посмішку. Один напівголий запорожець, сидячи на бочці, латає діри на своїй сорочці — тобто робить далеко не героїчне, а бабське діло. Інший запорожець, уже добряче хильнувши, водить музик (і де вони взялися на героїчній Січі?). А якийсь Фома з підбитим оком дає кожному зустрічному по великому кухлю горілки. Як бачимо, ця розгульна сцена теж не надається до героїзації. Правда, далі Гоголь заявляє, що «только в одной музыке есть воля человеку», ніби виправдовуючи вищеописані розгульні діяння.
Не забуваймо: Бульба везе своїх синів на Січ як у «справжню школу». Але яку «науку» вони тут опанують? «Науку» лінощів та пияцтва? В одному з наступних епізодів першої редакції повісті вже відверто говориться про «антипедагогічний» характер Запорізької Січі:
«Уже около недели Тарас Бульба жил с сыновьями своими на Сече. Остап и Андрий мало могли заниматься военною школою, несмотря на то, что отец их особенно просил опытных и искусных наездников быть им руководителями. Вообще можно сказать, что на Запорожье не было никакого теоретического изучения или каких-нибудь общих правил; всё юношество воспитывалось и образовывалось в ней одним опытом, в самом пылу битвы, которые оттого были почти беспрерывны. Промежутки же между ними козаки почитали скучным занимать изучением какой-нибудь дисциплины. Очень редкие имели примерные турниры. Они всё время отдавали гульбе — признаку широкого размета душевной воли. Вся Сеча представляла необыкновенное явление. Это было какое-то беспрерывное пиршество, бал, начавшийся шумно и потерявший конец свий».
Отже, про якесь серйозне навчання воєнному ремеслу на Січі годі й говорити. Вчитися молодим козакам доводиться вже на полі бою. Тут виникає ще одне цікаве питання: чи не обманув Тарас Бульба своїх синів, заявляючи, що саме на Січі вони дістануть «справжню науку»?
До речі, як гульбище недбалих п’яниць зображував Запорізьку Січ і Котляревський. Щоправда, пише Гоголь, гульня на Січі відрізнялася від безпросвітної гулянки в «кабаках». Тут письменник знову вдається до «шкільних» порівнянь:
«Это не был какой-нибудь пьяный кабак, где бессмысленно, мрачно, искаженными чертами веселия забывается человек; это был тесный круг школьных товарищей. Вся разница была только в том, что, вместо сидения за указкой и пошлых толков учителя, они производили избег на пяти тысячах коней; вместо луга, на котором производилась игра в мячик, у них были неохраняемые, беспечные границы, в виду которых татарин выказывал быструю свою голову и неподвижно, сурово глядел турок, в зеленой чалме своей» (подається за першою редакцією).
Зображуючи Січ, Гоголь ніби грається з читачем. Як правило, він спочатку подає негативні чи карикатурні зображення цієї козацької інституції, а відразу після цього намагається знівелювати цей негатив, удаючись до його виправдання чи навіть трансформації в позитив.
Але повернімося до одного з «концептуальних» моментів у зображенні Січі. Вже говорилося, що в повісті Гоголя зображено фактично дві Січі: Січ «несправжня», ділова, торгова й реміснича годує Січ «справжню», яка є таким собі паразитом. Звідки Гоголь міг узяти таке зображення двох Січей? У джерелах, якими він користувався чи міг користуватися, нічого подібного не було. Щоправда, «Опис України» Боплана та «Історія про козаків запорозьких…» Мишецького могли наштовхнути його на такі ідеї: адже в цих творах згадувалося, що серед козаків є чимало вмілих хліборобів, промисловців та ремісників.
Гоголь свідомо протиставляє витворені ним дві Січі. «Несправжня» Січ — це світ цивілізований, окультурений. «Справжня» ж Січ, яка живе в постійному загулі, — радше антисвіт. Правда, ці світи, розташовані зовсім поряд, не лише співіснують, а й доповнюють один одного.
При бажанні у зображенні двох Січей (світу й антисвіту) можна побачити глибинну філософську рефлексію. Але, схоже,
