Українські казки - Автор невідомий - Народні казки

— Непоганий молодий, мені подобається.

— От бачиш, — засміявся до царя Гай-гай, — будемо сватами.

Сіли за стіл домовлятися, коли весілля. Гайгай довго не засиджувався, швидко відкланявся і вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:

— Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається?

— Так!

— Тепер три дні будеш тільки купатися.

Коли хлопець вийшов із триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.

А як убрався у парадний одяг, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба!

— Тепер можемо їхати до царя на весілля.

Повезли з собою і музик, покликали високих гостей — з'явилися до царя з великою пишнотою.

А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. — Хоч посміються усі з нього!» Відхилилися дверцята, й вийшов такий леґінь, що старша із жалю аж зомліла. А середуща миттю схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…

— Ну, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої, і то твоя заслуга! А скоро і третя — твоя наречена — дістанеться мені.

Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дідьку, я ж тобі найду такі завдання, що голову об них поламаєш!».

Смуток запанував у царських палатах: дві доньки загинули. Цар схилився на край столу сльози закапали з очей. Але треба весілля справляти, коли вже почали. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.

— Ну, — говорить хлопцеві, — живи з жінкою в палаці — пануй над моїми землями! А через три роки я прийду. За той час мусиш придумати такі три завдання, які я б не міг виконати.

І щез, наче крізь землю провалився.

Хлопець почав царювати. Добре йому велося, але час швидко минав. Промайнули три роки, і Гайгай — мовби з неба впав:

— Ну, легеню, час: давай таке завдання, яке було б мені не під силу.

Хлопець сушив собі голову, сушив, та й придумав. Каже:

— Постав мені за одну ніч палац із чистого срібла-золота, і щоб до палацу вів кришталевий міст із височенними стовпами, а на тих стовпах золоті пташки співали.

Гайгай хитро посміхнувся і згинув. Хлопець тішився з того, що вигадав нездійсниму річ. А треба сказати, що жінці він не зізнався, яку оказію має з нечистим.

Рано повставали цар із царицею, та й не впізнають, де знаходяться: замість старого палацу — золота палата, від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст із високими стовпами, а на стовпах пташки золоті співають.

Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися.

А нечистий знову перед ним:

— Ну, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.

Хлопець каже йому сердито:

— Усі гори у царстві за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло й каміння знести сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, хай зеленіє засіяне поле!

— Ще тяжче завдання, — сміється Гай-гай. — Та не біда, щось будемо робити.

Рано встають цар із царицею і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння; а там, де стояли гори, поле зеленіє.

Тепер хлопець злякався. Дідько виконав такі тяжкі завдання! Тільки одне зосталося — і доведеться душу занапастити.

— Чого ти такий смутний та невеселий? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш!

Що робити? Довелося їй розказати про угоду із Гай гаєм.

— Зосталося останнє завдання. Якщо і те нечистий виконає, нам буде кінець!

Жінка подумала і каже:

— Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гайгай, я з ним поговорю!

З'явився нечистий і питає:

— Де молодий цар?

— Та він чогось нині дуже задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.

— Дай нову роботу — мушу її зробити ще сьогодні.

І молода жінка, довго не розмірковуючи, вирвала кучеряву волосинку зі своєї пишної зачіски:

— Бачите цю волосинку? Треба її вирівняти. Мусить стати пряма, як стріла!

Гайгай засміявся. Взяв волосинку за два кінці й легенько натяг:

— Готова робота. Пряма волосинка.

— Ану лиш відпустіть її!

Відпустив нечистий, а волосинка ще більше скрутилася.

— Треба, щоб стала рівна!

Гайгай пробував усяко, але нічого не виходило. Коли добряче намучився, вдарив себе рукою по лобі й каже:

— Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють!

І всунув волосинку у вогонь. А та — звісна річ! — зашкварчала й лишила по собі кульку попелу.

— Такий ти силач?! — сміється з дідька жінка. — Тоненьку волосинку — і не зміг вирівняти. Забирайся з хати!

Гайгай, як побачив, що програв, вдарився об землю і розсипався на порох. І миттю воскресли ті сестри, що втопилися.

— Ну, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третє завдання нас порятувало. І запам'ятай: прислів'я про жінок, що у них довге волосся, а розум короткий, неправильно вигадане.

І відтоді вони добре жили.

Біла Челядина

Був собі цар. Він мав три сина і три дочки.

Як цар умирав, наказав:

— Слухайте моєї волі, хлопці. Як хто буде дівчат сватати, то ви їх віддавайте.

Умер цар. Минув рік чи два. І от якось полягали брати і сестри спати. А надворі вітер віяв, і хтось стукав у вікно: «Вийди надвір». Ніхто не хотів надвір виходити — лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Вітер. Каже він:

— Дай за мене старшу сестру.

Найменший брат пішов до хати, взяв старшу сестру за руку вивів її і віддав Вітрові за жінку А як віддавав, зняв із її пальця собі на пам'ять перстень.

Опівночі світив місяць і гуділа надворі завірюха. І знов хтось постукав у вікно: «Вийди надвір». І знов ніхто не схотів виходити, лише найменший брат вийшов. А то прийшов жених Місяць. Каже він:

— Дай за мене середущу сестру.

Нічого робити — треба батькову волю виконувати. Пішов найменший брат до хати, взяв середущу сестру за руку, вивів її і віддав Місяцеві за жінку. А як віддавав, зняв собі на пам'ять перстень.

Настав ранок. І заходилося сонце гріти-припікати. Раптом почувся надворі голос: «Вийди надвір». Знову вийшов найменший брат.

А то прийшов жених Сонце та й каже:

— Дай за мене свою меншу