Не набивай лиш ціни, поки сіті іще напинаєш:
[70] Може втекти дичина; зловиш — тоді вже гнуздай!
Варто вдавати жагу: хай вірить, що гинеш без нього,
Тільки гляди, щоб любов не без віддяки була.
Рідко годися на ніч: „Голова болить“, — можна збрехати,
Можна й Ісіду згадать — лиш би відмовка була.
Іноді все ж допускай, щоб чекання звичним не стало,
Щоб від постійного „ні“ не охолола любов.
Двері — глухі до благань, для дарів — хай будуть гостинні,
Хто вже з тобою, нехай чує суперника плач.
Скривдила — гнівайсь на нього сама, мовби ти була в кривді:
[80] Кривдою — кривду його, губки надувши, розвій.
От тільки гніву свого на довго ти не розтягуй:
Довго триватиме він — може в злобý перейти.
Ще ж, коли треба, очка сльозу хай уміють пускати,
І неабияк, а так — щічки щоб мокрі були.
А баламутиш когось — ламати присягу не бійся:
З волі Венери — й боги будуть глухими до скарг.
Хитру служницю й раба ти маєш привчити до того,
Аби шептали йому, що тобі краще купить.
Дещо й для себе хай просять вони: з багатьох по крихтині —
[90] Й так, до зернини зерно, — з часом постане гора.
Мати, сестра, годувальниця хай оббирають коханця:
Більше тягтиметься рук — швидше горі тій рости.
А як не зможеш уже в інший спосіб дарів вимагати, —
Чимось смачним нагадай про уродини свої.
Дбай, щоб кохав, але не дрімав — суперник хай буде:
Без суперечок любов палу не має свого.
В спальні — хай іншого бачить сліди, куди лиш не гляне,
Як і на шийці твоїй — від поцілунків палких;
Ще ж, особливо, — від інших дари. А ти їх не маєш? —
[100] То на дорозі Святій{34} можеш придбати будь-що.
Виманиш вдосталь — скажи, щоб геть усього не збувався.
Дещо — позич, та не з тим, щоб віддавати колись.
Наміри — в мові солодкій ховай, лестú, щоб нашкодить:
Меду солодкість, бува, вбивчу отруту таїть.
Матимеш те на умі, чим, бувала, з тобою ділюся,
Й тих настанов, що даю, з вітром не пустиш, то, вір, —
Поки життя, будеш вдячна мені, а вмру — побажаєш,
Щоб не гнітила земля тлінного праху мого».
Ще щось казала, та тут мене зрадила тінь моя власна, —
[110] Так і свербіла рука — ледь я не вирвав старій
Пасем рідкої її сивини і понабрякалих
Від перепою очей, ледь не подряпав їй лиць.
Хай же боги тобі старість пошлють неприхисну, убогу,
Шереги зим і жагу, що й не вгасити нічим!
9
{35}
Кожен коханець — вояк, табори свої є в Купідона.
Аттіку{36}, друже, повір: кожен коханець — вояк.
Вік, що годиться війні, Венері — також годиться:
Гидко старому йти в бій, гидко — й кохати йому.
Духу, завзяття того, що од воїна жде полководець, —
Дівчина — юна краса — жде од коханця свого.
Сон — в обох сторожкий; на землі спочивають обоє,
Двері коханки один, другий — вождя сторожить.
Доля вояцька — далекі шляхи; відішли кудись милу —
[10] Вслід і коханець іти хоч на край світу готов.
Гори постануть — долатиме їх, долатиме й ріки,
Ширші удвічі від злив, стопче й замети сніжні.
Морем пливти — відмовки в хмурних не шукатиме Еврах,
Чи у зірок: ось, мовляв, бурі віщують вони.
Хто, крім коханця, крім вояка, просто неба терпів би
Ночі холодні, а ще — зливні, зі снігом, дощі?
Шлють вояка, щоб розвідати все, у табір ворожий,
Ворог — суперник — не дасть ока й коханцю зімкнуть.
Той облягає міста, цей — любки своєї пороги,
[20] Брами виломлює той, двері зачинені — цей.
На ворогів, що поринули в сон, не раз нападали —
І безоружних юрбу збройна вкладала рука.
Так от упали жахні й фракійського Реса{37} загони,
Кинуть господаря вам, коні баскі, довелось!
Часто й закоханий жде: лиш засне чоловік його любки —
Зброю пускає свою, поки хропе той, у хід.
Пильний загін обійти сторожів і дозорців — то справа
І вояка, і твоя, бідний коханцю, також.
Марс ненадійний, Венера — хистка: подоланий — знову
[30] В лавах, а падає той, хто, наче скеля, стояв.
От і стверджуй тепер, що любов — заняття лінивих:
Ні! Винахідливість тут ціниться теж над усе!
До Брісеїди велет Ахілл приохотивсь, до бранки, —
Ворога, Трої сини, поки нагода, січіть!
Гектор до бою рушав із обіймів жони, Андромахи,
З рук Андромахи він брав сяючий міддю шолом.
Вождь над вождями Атрід, побачивши буйноволосу
Віщу Пріама дочку{38}, мов остовпілий стояв.
Ба, навіть Марс упіймавсь{39} у хитро сковані сіті —
[40] В цілому небі про це довго шептались усі.
Я ото геть збайдужів: для дозвілля народжений, видно,
В тіні, на ложі м’якім духом поникнув, розм’як.
Та закохався — і глянь: увесь я в турботі про милу,
Й знову у таборі я, знову — Венері служу.
Знову я, бач, бойовий: поєдинки нічні затіваю…
Хочеш прогнати нудьгу? Рада моя: полюби!
10
Рівною тій, що фрігійським судном пливла від Еврота{40},
В лютій зіткнувши війні двох своїх чоловіків,
Рівною Леді, з якою, було, приховавшись під білим
Пір’ям, коханець-хитрун в образі птаха зійшовсь,
Рівною теж Амімоні{41}, що з дзбаном, який їй волосся
Взяте у вузол тиснув, полем безводним ішла, —
