Троє в одному човні (як не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Так буває, коли ви вирушаєте на відпочинок до моря. Я сам не раз казав собі (коли розмірковував про це, ще перебуваючи в Лондоні), що щоранку я вдосвіта вставатиму і ще до сніданку бігтиму до моря, щоб сполоснутися. З непохитною вірою в це я вкладав до своєї валізи рушник та пару трусів для купання. Купальні труси в мене завжди були червоного кольору. От така я людина — мені подобаються труси червоного кольору. Вони дуже пасують до моєї комплекції. Але після того, як оселявся біля моря, я не відчував нічого, що нагадувало би навіть тінь бажання ранесенько бігти до моря і пірнати у воду. Хоча в місті я так часто мріяв про це.

Навпаки, я відчував, що більше за все хочу залишатися в ліжку до останнього моменту, а потім спуститися і поснідати. Декілька разів я все ж збирався з духом, вставав о шостій, брав рушника, труси для купання і без особливого піднесення, напівроздягнений, вирушав до моря. Мені здається, що саме тоді, коли я вирішую поплавати, хтось навмисно випускає на волю пронизливий східний вітер, по всьому берегу розкидає гостре, як бритва, каміння, а щоб я його не зміг побачити, притрушує піском. Він бере та відтягує на добрих дві милі море, щоб я, скоцюрбившись від холоду і підстрибуючи, плюскався по коліна у воді. Коли я зрештою дістаюсь моря, воно поводиться зі мною вкрай безцеремонно, я навіть сказав би, образливо.

Одна величезна хвиля підхоплює мене і, склавши вчетверо, щосили жбурляє на скелю, нібито навмисне приготовану для мене. Перш ніж я встигну застогнати і зрозуміти, що сталося, інша хвиля підхоплює мене і несе на глибочінь. Я щодуху намагаюся гребти до берега і вже думаю, що більше ніколи не побачу свій дім та друзів. Я починаю жалкувати, що погано обходився зі своєю молодшою сестрою (я маю на увазі, коли був ще хлопчаком). Коли я вже втрачаю останню надію, хвиля відступає, а я залишаюсь лежати на піску, розпластаний, наче морська зірка. Я встаю, обертаюсь і бачу, що боровся за своє життя на глибині у два фути. Підстрибуючи, я одягаюсь і щодуху біжу додому, де мені доводиться робити вигляд, що все це мені дуже сподобалося.

Зараз ми планували все так, ніби щоранку збиралися купатися подовгу.

Джордж зауважив, що так приємно прокинутися в човні на світанку і, вдихаючи свіже вранішнє повітря, пірнути у прозору річку, Гарріс сказав, що немає нічого кращого, як поплавати перед сніданком, і що це неодмінно додає апетиту. Він наголосив, що йому — додає завжди. Джордж зауважив, що якщо це змусить Гарріса їсти більше, ніж зазвичай, то він, Джордж, буде проти того, щоб Гарріс взагалі будь-коли купався.

Джордж вважав, що тягти човна проти течії з тією кількістю їжі, яка в такому разі буде необхідна Гаррісові, стане вкрай важкою справою.

Я не погодився із Джорджем — моя думка була простою: буде значно приємніше, коли Гарріс буде з нами в човні чистим і свіжим, і задля цього я ладен тягти зайву сотню кілограмів харчів. Джордж пристав на мою думку і відмовився від своїх заперечень щодо купання Гарріса.

Урешті вирішили, що треба взяти три рушники, аби не змушувати чекати один одного.

З одягу Джордж запропонував узяти по два фланелеві костюми і сказав, що, коли вони забрудняться, ми завжди зможемо випрати їх у річці. Ми запитали його, чи доводилось йому будь-коли прати в річці фланелевий костюм, на що він відповів:

— Сам я цього не робив, але я знаю тих, кому це доводилось робити. Вони казали, що це досить просто.

І Гарріс, і я були не в змозі уявити те, про що говорив Джордж: як троє справді пристойних молодиків, не маючи ні досвіду, ні бажання, зможуть самотужки якимось одним шматком мила випрати в Темзі свої сорочки і штани.

У наступні дні виявилося — хоча говорити про це було вже надто пізно, — що Джордж був жалюгідним брехуном і навіть гадки не мав, як це все робиться. Бачили б ви той одяг… але, як кажуть у дешевих бульварних романах, не будемо випереджати події.

Джордж наполягав, шо треба набрати спідньої білизни і багато шкарпеток — на випадок, якщо перекинеться човен і захочеться перевдягтися. Крім того — багато носових хустинок, щоб ними можна було витирати якісь речі, а також, окрім капців, по парі шкіряних черевиків, які також можуть знадобитися, якщо човен перекинеться.

Розділ IV

Продовольче питання. — Заперечення проти гасу. — Переваги сиру як супутника. — Заміжня жінка покидає будинок. — Ще одне нагадування про те, що човен перекинеться. — Моя валіза. — Характер зубних щіток. — Джордж і Гарріс пакують речі. — Жахлива поведінка Монморансі. — Ми рушаємо відпочивати.

Потім ми обговорили продовольче питання. Джордж сказав:

— Почнімо зі сніданку. — Джордж справді практичний. — Отже, для сніданку нам знадобиться пательня… — Гарріс сказав, що вона не стравна, але ми просто попросили його не бути віслюком, і Джордж продовжив: — Чайник, казан та спиртівка. Ніякого гасу, — значуще поглянув на нас Джордж, і ми з Гаррісом погодилися.

Ми якось брали гасницю, після того сказали собі, що «більше ніколи в житті». Увесь той тиждень ми ніби жили в гасовій крамниці. Гас витікав й просочувався скрізь. Мені ніколи не доводилося бачити, як просочується гас. Ми тримали його на носі човна, але звідти він протік аж до корми. Весь човен і все, що було в човні та траплялось йому на шляху, просякло гасом. Ним залило всю річку, весь мальовничий краєвид, зіпсувало атмосферу. Хоч би звідки не дмухав вітер, чи то з заходу, чи то зі сходу, з півночі чи з півдня, відчувався тільки гас. Нам здавалося, що, якби він прилетів навіть із самої Арктики чи з піщаних пустель, все одно він був би наскрізь просякнутий запахом гасу.

І ще гас залив та спаскудив захід сонця; що ж до місячного світла, воно просто тхнуло гасом.

Ми намагалися позбутися його в Марлоу. Ми залишили човна біля мосту і пішли до міста, аби утекти від нього, але він переслідував нас скрізь. Усе місто було наповнене гасом. Ми проминали кладовище, і нам здавалося, що люди поховані в гасі. На Гай-стрит так тхнуло гасом, що ми дивувалися, як можна там жити. Миля за милею ми йшли до Бірмінгема, але не допомагало нічого. Уся країна занурилась у гас.

Наприкінці, десь опівночі, ми зупинилися