Дванадцять стільців - Євген Петрович Петров

на службу, спізнявся і тут, хоч спав у самій установі. До нового ладу похідні штати Наркомфіну звикли досить швидко. Кур'єри підмітали каюти з тою самісінькою байдужістю, з якою підмітали канцелярії в Москві. Прибиральниці розносили чай, бігали з папірцями із реєстратури в особовий стіл, анітрохи не дивуючись з того, що особовий стіл міститься на кормі, а реєстратура на носі. З каюти взаємних розрахунків долинав кастаньєтний звук рахівниць і скрегіт арифмометра. Перед капітанською рубкою когось розпікали.

Великий комбінатор, обпалюючи босі ступні об верхню палубу, ходив навколо довгої вузької смуги кумача, малюючи на ній гасло, текст якого він щохвилини перевіряв на папірці: <<(усІ _ на тираж! Кожен трудящий повинен мати в кишені облігацію держпозики».

Великий комбінатор вельми старався, але брак здібностей все-таки давався взнаки. Напис поліз униз, і кусок кумача, здавалося, був зіпсований безнадійно. Тоді Остап, з допомогою хлопчика Киси, перевернув доріжку навиворіт і знов заходився малювати. Тепер він був обережнішим. Перш ніж наляпувати букви, він одбив накрейдованою вірьовочкою дві паралельні лінії і, тихо лаючи неповинного Вороб'янінова, почав малювати слова.

Іполит Матвійович сумлінно виконував обов'язки хлопчика. Він збігав униз по гарячу воду, розтоплював клей, чхаючи, сипав у відерце фарби і запобігливо заглядав у вічі вибагливому художникові. Готове і висушене гасло концесіонери понесли вниз і прикріпили до борта.

Товстунець, що найняв Остапа, побіг на берег і звідти дивився на роботу художника. Букви гасла були не однакові і трохи перекошені. Виходу, проте, не було — доводилося задовольнятись і цим.

На берег зійшов духовий оркестр і почав видувати хвацькі марші. На звуки музики з усього Барміна збіглись діти, за ними з яблуневих садів рушили дядьки і тітки. Оркестр гримів доти, доки на берег не зійшли члени тиражної комісії. Почався мітинг. З ґанку чайної Коробкова полились перші звуки доповіді про міжнародне становище.

Колумбівці видивлялись на збори з пароплава. Звідти видно було білі хустки тіток, що боязко стояли біля ґанку, недвижний натовп дядьків, що слухали промовця, і самого промовця, що час од часу вимахував руками. Потім заграла музика. Оркестр повернувся, і не перестаючи грати, рушив до сходнів. За ним ринув натовп.

Тиражний апарат методично викидав комбінації цифр. Колеса обертались, виголошували номери, бармінці дивились і слухали.

Прибіг на хвилину Остап, пересвідчився, що всі мешканці пароплава сидять у тиражному залі, і знову побіг на палубу.

— Вороб'янінов, — шепнув він, — для вас негайна справа з художньої царини. Станьте біля виходу з коридора першого класу і співайте. Як хто буде підходити — співайте голосніше.

Старий отетерів.

— Що ж мені співати?

— У всякому разі не «Боже, царя храни!» Що-небудь пристрасне: «Яблочко» або «Сердце красавицы». Але попереджаю, якщо ви вчасно не виступите зі своєю арією!.. Це вам не Експериментальний театр! Голову зірву.

Великий комбінатор, човгаючи босими п'ятками, вибіг у коридор, обшитий вишневими панелями. На одну мить велике дзеркало кінець коридора відбило його постать. Він читав табличку на дверях:

МИК. СЕСТРІН

РЕЖИСЕР ТЕАТРУ КОЛУМБА

Дзеркало очистилося. Потім у ньому знов показався великий комбінатор. У руці він держав стілець із гнутими ніжками. Він промчав коридором, вийшов на палубу і, пере-зирнувшись з Іполитом Матвійовичем, поніс стілець нагору, до рубки стернового. У скляній рубці не було нікого. Остап одніс стілець на корму і повчально сказав:

— Стілець буде стояти тут до ночі. Я все обдумав. Тут майже нікого не буває, окрім нас. Прикриймо стілець плакатами, а коли стемніє, спокійно ознайомимося з його нутром.

Через хвилину стілець, закиданий фанерними листами і кумачем, зник з-перед очей.

На Іполита Матвійовича знову напала золота лихоманка.

— А чому б не однести його до нашої каюти? — запитав він нетерпляче. — Ми б його розшили негайно. І якби найшли діаманти, то зараз же й на берег…

— А якби не найшли? Тоді що? Куди його дівати? Чи, може, однести його назад до громадянина Сестріна і ввічливо сказати: «Пробачте, мовляв, ми у вас стільчик украли, але на жаль, нічого в нім не знайшли, тож, мовляв, візьміть назад трохи зіпсованим!» Так би ви зробили?

Великий комбінатор мав рацію, як завжди. Іполит Матвійович заспокоївся тільки в ту хвилину, коли з палуби пролунали звуки увертюри, що її виконували на кухлях Есмарха і пивних батареях.

Тиражні операції на цей день були закінчені. Глядачі розсілися на берегових схилах і, дивовижна річ, шумно виявляли своє схвалення аптечно-негритянському ансамблеві. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд гордовито поглядали, немовби кажучи: «От бачите! А ви казали, що широкі маси не зрозуміють. Мистецтво, воно завжди доходить!»

Потім на імпровізованій сцені колумбівці розіграли легкий водевіль зі співами й танками, зміст якого полягав у тому, як Бавило виграв п'ятдесят тисяч карбованців і що з того вийшло. Актори, скинувши з себе пута миксестрінського конструктивізму, грали весело, танцювали енергійно і співали милими голосами. Берег був цілком задоволений.

Другим номером виступив віртуоз-балалаєчник. Берег укрився усмішками.

«Барыня, барыня, — виробляв віртуоз, — сударыня-барыня».

Балалайка запрацювала особливо. Вона перелітала за спину артиста, і з-за спини чулося: «Если барин при цепочке, значит — барин без часов!» Вона злітала в повітря і за короткий свій літ випускала чимало найважчих варіацій.

Настала черга Жоржетти Тираспольських. Вона вивела з собою табунець дівчат у сарафанах. Концерт закінчився російськими танками.

Поки «Скрябін» готувався до дальшої плавби, поки капітан вів переговори в трубку з машинним відділом і пароплавні топки палали, гріючи воду, духовий оркестр знову зійшов на берег і всім на втіху почав грати танки. Утворились мальовничі групи, сповнені руху. Призахідне сонце посилало лагідне абрикосове світло. Настала ідеальна година для кінознімання. І справді, оператор Полкан, позіхаючи, вийшов з каюти. Вороб'янінов, що вже звик до амплуа хлопчика, обережно ніс за Полканом знімальний апарат. Полкан підійшов до борта і вп'явся очима в берег. Там на траві танцювали солдатської польки. Парубки тупотіли босими ногами з такою силою, немов хотіли розколоти нашу планету. Дівчата пливли. На терасах і з'їздах берега розтаборилися глядачі. Французький кінооператор з групи «Авангард» найшов би тут роботи на три доби. Але Полкан, ковзнувши по берегу щурячими очицями, одразу ж одвернувся, інохіддю підбіг до голови комісії, поставив його до білої стінки, сунув йому книгу до рук і, попросивши не ворушитись, довго і плавно крутив ручку апарата. Потім він повів засоромленого голову на корму і зняв його на фоні заходу.

Закінчивши знімання, Полкан поважною ходою попрямував до своєї каюти і замкнувся.

Знову заревів гудок, і знову сонце з переляку втекло. Настала друга ніч. Пароплав був готовий до