Ги-ги-и - Юрій Павлович Винничук

— А знаєте, це навіть цікаво, — сказав королевич. — А, може, навіть і практично. Завше згодиться на господарці.

— Ах, не кажіть, — зітхнула вдова. — Насправді це муки. Мені так хочеться, щоб хтось по мені гецкав… Ненавиджу цю кляту машинку!

— А так між нами, скільки ви вже шницлів наготували для своїх кавалерів?

— Ви маєте на увазі, скількох я змолола?… Я вам скажу… Вісім.

— Мабуть, вони неймовірно верещали?

— Ще й як! Але саме цього очікував мій брат. Він прибігав і надавав першу медичну допомогу.

— Ви хочете сказати, що він і зараз чекає?

— А це вас не розгніває?

— То ви йому все розповіли? — обурився королевич.

— Якби я йому не розповіла, він би не дав мені драбинки і замкнув би двері на балькон.

— Прокляття! Це якийсь садиста!

— Що поробиш… Але він мій брат.

— Чому ж ви зі мною цього не вчинили?

— Бо… бо ви мені найбільше сподобалися. До того ж ви королевич… Єдиний син… А король ще чекає онуків.

— Гм… Я бачу, ви не позбавлена патріотичних почуттів. Це похвально… У вас нема якоїсь залізяки?

— Навіщо вам?

— А я запхаю її в цей чортів млинок, нехай там усе потрощиться.

— Ой, не можна! Це нічого не дасть. Брат зробить нову машинку і ще, можливо, хитрішу. Він ніколи не заспокоїться.

— Ну, тоді вибирайте: або я, або ваш брат.

— Якщо я маю вибирати між коханцем а братом, то виберу брата.

— До чого тут коханець? Я пропоную вам руку і серце. Жінка патріот — це моя мрія.

— Як? Ви збираєтесь на мені одружитися?… Не дивлячись… не дивлячись на те, що…

— Ну, не думайте, що я вже зовсім лопух. Я збираюся женитися на вас, а не на цій машинерії. І мусите її позбутися.

— Ви не знаєте мого брата. Він ніколи на це не згодиться, адже весь цей маєток дістався мені у спадок від мого чоловіка і, коли я вийду заміж, брат втратить усе.

— К бісу вашого брата. Я вам дав вибір, чи ні?

— Ну… ну, якщо я маю вибирати між нареченим а братом, то волію нареченого.

— Тоді, моя люба, мусите робити лише те, що я вам звелю.

— Я на все згодна заради вас.

у ту ж мить королевич упав на підлогу, почав корчитися і несамовито верещати, затискаючи в жмені низ живота. Брат не примусив себе довго чекати і примчався до покою сестри, аж трусячись від задоволення. В руці він тримав скриньку з медикаментами.

— Ага! Попався горобчику! Хе-хе-хе!

Та тільки він нагнувся над своєю жертвою, як королевич збив його з ніг, заломив руки і з вигуком «Згинь, потворо!» — штовхнув головою просто межи ноги своїй нареченій. Млинок бадьоро завищав і з подиву гідним апетитом схрумав голову нещасного брата.

— Ах, може, досить? — спитала вдова.

— Не відволікайся! — звелів Боніфацій.

Млишок хурчав і викидав криваве мливо на килим. Запах свіжого м'яса разом з теплою парою клубочився у повітрі. Королевич тримав винахідника пекельної машини за ноги і легенько попихав вперед доти, доки в руках не зосталися лише пантофлі.

— Ну от і все, моя люба, — усміхнувся він. — Зосталася ще тільки маленька процедура… Ага, ось цей свічник мені підійде, — і з цими словами встромив важкого мідного свічника в машинку. Млинок жадібно застогнав, хруснув, і з живота вдови висипалися жалюгідні залізячки, гвинтики і шруби.

— Хай живе свобода! — вигукнула вдова і, все ще не вірячи в неї, обережно поколупала пальчиком, чи не зостався там ще якийсь таємничий механізм.

— Катайте в лазничку і сполочіться, заки я тут позбираю оцю гору кривавих шницлів.

Він згорнув килим з тлінними останками, зав'язав мотузкою і спустив з балькона на подвір'я. Вранці треба буде це кудись вивезти. Потім зайшов у кабінет винахідника, що виглядав на справжню майстерню, і заходився переглядати папери.

— Так, весь цей смітник завтра спалимо, — сказав Боніфацій, коли до кабінету зайшла вдова. — А от креслення залишимо собі.

— Які креслення?

— Креслення млинка.

— Навіщо вам? — здивувалася вдова.

— Як то навіщо? Не забувайте, моя люба, що мені часто доводиться вирушати у військові походи і винахід вашого брата забезпечить мене від зайвих переживань.

1985

Око

На одній з арканумських вулиць просиджував щодня старий жебрак. Мабуть, і не варто було б про нього згадувати, якби не його дивна поведінка і вкрай негідне ставлення до співвітчизників. Одного пня цей жебрак міг з'явитися без лівої руки, іншого дня вже без правої. То в нього одного ока нема, а то вже й другого, то обидва вуха щезнуть, а то і ніс пропаде, ніби його й не було. Бувало, простягне руку, а на ній шість пальців, хоча вчора було тільки п'ять.

Все це виглядало б, може, й не так прикро, якби у той час, коли жебрак сидів собі й просив милостиню, його рука не розгулювала по місту, при цьому в лівої була постійна пристрасть залізати в чужі кишені, а права полюбляла бешкетувати — то капелюха зіб'є комусь, то якійсь панні із зачіски всі шпильки повисмикує і волосся розпатлає. Словом, фантазію права рука мала дуже багату. Головне — ні ту, ні другу не вдавалося притягти до відповідальності, вони безслідно зникали, коли їх хтось намагався затримати. А тому їх ніхто не міг ідентифікувати і виставити претензії до власника. Спробуй доведи, що це руки саме того жебрака, а не кого іншого. Хоч усі й здогадувалися, чия рука оце бешкетує, але для закону здогади не грають жодної ролі, і комісар поліції Варцаба сотий раз б'є себе в груди, погрожуючи, що піде к бісу на пенсію, якщо пан прокурор не дозволить арештувати жебрака, а пан прокурор важко зітхає і тицяє пальцем у параграф 42 кодексу карного, де чорним по білому заборонено арештовувати осіб без достатніх доказів і так само всоте читає вголос, які саме докази вважаються достатніми. А тим часом весь Арканум обурено гуде і погрожує сам розправитися з тим негідником.

Особливо розпинаються жертви нападу, а ще більше чоловіки тих жінок і батьки тих панночок, яким розгульна правиця залізла під сукні. Наслідки цього деколи були просто трагічними, якщо вони стосувалися невинних панночок і старих дів. Заскочена зненацька цнотлива панна в таких випадках просто не знала, що має чинити — вона переступала з ноги на ногу, пробувала усміхнутися, а насправді кривлялася так, що перехожі зупинялися і цікавилися, що таке з панночкою діється