💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Гумор » Золоте теля - Євген Петрович Петров

Золоте теля - Євген Петрович Петров

Читаємо онлайн Золоте теля - Євген Петрович Петров
без сумніву, могли їм принести хвилинні знайомства з адміністраторами, господарниками, громадськими працівниками, людьми, що здебільшого напрочуд довірливі.

По всій країні, шантажуючи і канючачи, никають фальшиві онуки Карла Маркса, неіснуючі небожі Фрідріха Енгельса, брати Луначарського, кузини Клари Цеткін або, щонайменше, нащадки славнозвісного анархіста князя Кропоткіна.

Від Мінська до Берінгової протоки і від Нахічевані на Араксі до Землі Франца-Иосифа заходять до виконкомів, встають на станційних платформах, наймають візника і заклопотано їздять родичі великих людей. Вони поспішають. Справ у них багато.

Одного часу попит на родичів помітно зменшився, і на цій — своєрідній біржі настала депресія. Відчувалася потреба в реформах. Поступово налагодили свою діяльність онуки Карла Маркса, кропоткінці, енгельсівці і такі інші, за винятком буйної корпорації дітей лейтенанта Шмідта, яку, на зразок польського сейму, вічно роздирала анархія. Діти підібралися якісь грубі, сварливі, норовисті, жаднюги; вони заважали один одному збирати урожай.

Шуру Балаганова, який вважав себе первістком лейтенанта, не на жарт занепокоїла кон'юнктура, що склалася з цього приводу. Все більше і більше йому доводилося стикатися з товаришами з корпорації, що загидили родючі поля України і курортні висоти Кавказу, де він звик до прибуткової праці.

— І ви злякалися зростаючих труднощів? — глузливо запитав Остап.

Та Балаганов не помітив іронії. Попиваючи бурякового кольору квас, він продовжував свою розповідь.

Вихід з цього напруженого становища був один — конференція. Щоб скликати її, Балаганов працював цілісіньку зиму. Він листувався з конкурентами, з якими був особисто знайомий. Незнайомим передавав запрошення через онуків Маркса, яких подибував у путі. І ось нарешті напровесні 1.928 року майже всі відомі діти лейтенанта Шмідта зібралися в московському трактирі біля Сухаревої башти. Кворум був чималий: у лейтенанта Щмідта виявилось тридцять синів у віці од вісімнадцяти до п'ятдесяти двох років і чотири дочки, дурнуваті, підстаркуваті й негарні.

В короткому вступному слові Балаганов висловив сподівання, що брати знайдуть спільну мову і вироблять нарешті конвенцію, необхідність якої продиктовано самим життям.

За проектом Балаганова, весь Союз Республік слід було розбити на тридцять чотири експлуатаційних дільниці, за числом учасників конвенції. Кожна дільниця передається для довготермінового користування однієї дитини. Ніхто з членів корпорації не має права переходити кордони і вторгатися на чужу територію з метою заробітку.

Проти нових принципів роботи ніхто не заперечував, якщо не вважати Паніковського, який вже тоді заявив, що проживе й без конвенції. Та от при розподілі країни зчинилось щось неймовірне. Високі договірні сторони перегризлися в першу ж хвилину і вже не зверталися одна до одної, не вживаючи найлайливіших епітетів.

Всі незгоди виникли через поділ дільниць. Ніхто не хотів брати університетських центрів. Нікому не потрібні Москва, Ленінград, Харків — міста, що вже бачили й не таке.

Дуже погану репутацію мали також далекі, засипані пісками східні області. їх звинувачували, що вони буцімто мало знайомі з постаттю лейтенанта Шмідта.

— Нема дурних! — верескливо кричав Паніковський. — Ви мені дайте Середньоруську височину, тоді я підпишу конвенцію.

— Як? Всю височину? — заявив Бакланов. — Може, тобі ще дати і Мелітополь на додаток? Чи Бобруйськ?

Почувши слово «Бобруйськ», збори болісно застогнали. У Бобруйськ всі згоджувалися їхати хоч зараз. Бобруйськ вважали чудовим, висококультурним містом.

— Ну, не всю височину, — наполягав на своєму жадібний Паніковський, — хоча б половину. Зрештою, я сімейна людина, у мене дві сім'ї.

Але йому не дали й половини.

Після тривалих дебатів ухвалили визначити дільниці жеребкуванням. Було нарізано тридцять чотири папірці, і до кожного з них вписано географічну назву. Родючий Курськ і сумнівний Херсон, мало розроблений Мінусінськ і майже безнадійний Ашхабад, Київ, Петрозаводськ і Чита — всі республіки, всі області лежали у чиїйсь заячій шапці з навушниками і чекали на своїх хазяїв.

Веселі вигуки, зітхання і лайка супроводили жеребкування. Лиха зірка Паніковського і тут не принесла щастя: йому дісталося Поволжя. Він хоч і приєднався до конвенції, але був лютий донестями.

— Я поїду, — кричав він, — але попереджаю: якщо мені буде скрутно, я конвенцію порушу, я перейду кордон!

Балаганов, якому дісталася золота арбатовська дільниця, стривожився і одразу ж заявив, що він не терпітиме порушення експлуатаційних норм.

Та зрештою справу було полагоджено, після чого тридцять синів і чотири дочки лейтенанта Шмідта виїхали в свої райони на роботу.

— Ну ось ви, Бендер, самі бачили, як цей гад порушив конвенцію, — закінчив свою розповідь Шура Балаганов. — Він давно повзав на моїй дільниці, та я досі не міг його впіймати.

Та дивна річ, негідний вчинок Паніковського не викликав з боку Остапа осуду. Бендер розвалився на стільці, неуважно й безпредметно дивлячись поперед себе.

На високій протилежній стіні ресторанного садка було намальовано дерева, густолисті, акуратні, як на картинках з хрестоматії. Справжніх дерев у садку не було, але тінь, яка падала від стіни, давала життєдайну прохолоду, що цілком задовольняла громадян. Громадяни, очевидно, всі достоту були членами профспілок, бо пили лише пиво і навіть нічим не закушували.

До воріт, безугавно ахкаючи і стріляючи, під'їхав зелений автомобіль, на дверцятах якого білою дугою красувався напис:

«Ох, і покатаю». Нижче можна було прочитати умови прогулянки на веселій машині. За годину — три карбованці. Довші маршрути — за домовленістю. Пасажирів у машині не було.

Відвідувачі садка тривожно зашепотіли. Хвилин п'ять шофер благально дивився крізь садові грати і, втративши зрештою надію дістати пасажира, зухвало вигукнув:

— Таксі вільне. Прошу сідати!

Та ніхто з громадян не виявив бажання сісти в машину «Ох, і покатаю».. Навіть запрошення шофера справило на них якесь дивне враження. Вони похнюпилися і намагалися не дивитись у бік машини. Шофер похитав головою і непоспіхом від'їхав.

Арбатовці засмучено дивилися йому вслід. За п'ять хвилин зелене авто шалено промчало повз сад у іншому напрямку. Шофер, підскакуючи на своєму сидінні, щось кричав, але що саме — важко було розібрати. В машині не було нікого, як і раніш.

Остап зирнув на машину і сказав:

— Ось що, Балаганові ви піжон. Не ображайтесь. Цим я лише хочу визначити місце, яке ви займаєте під сонцем.

— Ідіть до біса! — грубо відповів Балаганов.

— Ви все ж таки образились? То, по-вашому, посада лейтенантського сина це не піжонство?

— Але ж і ви самі—син лейтенанта Шмідта! — заволав Балаганов.

— Ви піжон, — повторив Остап. — І син піжона. І діти ваші будуть піжонами. Хлопчисько! Те, що сталося сьогодні вранці, — це ж навіть не епізод, а так, випадковість, примхи художника. Джентльмен, який полює на десятку… Полювати з такими мізерними шансами — не моя вдача. І що це за така професія, прости господи!

Відгуки про книгу Золоте теля - Євген Петрович Петров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: