Дорогий Коте - Агне Ашкелянець

Шукали ми Бульку всією вулицею, але так і не знайшли. Із страхом чекали повернення Емілії Владиславівни та уявляли її реакцію, коли вона дізнається, що залишилась без кактусів та алое, а ще без улюбленої собачки. Вона страшенно кричала, грозилась подати на мене до суду, писала заяву в поліцію, бажала нам горіти в пеклі довго й болісно, а тоді раптом зібрала валізи й знову полетіла до сина. На цей раз назавжди. Будинок її купив якийсь Грушевський. Кажуть, він гіпнотизер і живе за рахунок виступів. Так чи ні, та деякі сусіди вже переписали з інтернету пару заклинань, аби захистити себе від таємничого сусіда. Сам Грушевський за місяць так і не з’явився та невідомо, чи з’явиться взагалі.

У цілому, я залишилась без роботи, без подруги та навіть без єдиної сусідки. Тебе, дорогий Коте, мені жахливо не вистачає. Іноді натраплю на клубок твоєї шерсті, одразу згадую, як добре нам було разом. Твій лоток так і не прибрала, як і набір мисок. Усе сподіваюсь. що ти передумаєш і повернешся додому. Обіцяю в такому випадку більше ніколи не мити тебе тим шампунем з ароматом троянд і не одягати рожевий нашийник. Повернись, друже. Ти дуже мені потрібен. Без тебе в домі зовсім пусто, а всередині порожньо. Твоя кішка постійно приходить до нас, довго гуляє садом, видирається на дерева. Вочевидь, теж сумує. Ми з нею час від часу посидимо під яблунею, та вона не підпускає близько до себе.

Мене обурює те, що ти вирішив піти так. Можливо, серед котів не прийнято прощатись і добре бути спонтанним, та в людей все по-іншому. Негарно приручати людину, виховувати її, а тоді кидати.

Загалом, де б ти не був, знай: я все ще чекаю тебе.

Із ніжністю й мурчанням,

твоя хазяйка.

Кінець