Іскрані.Та, що прийшла із-за грані. - Айрін Єн Шанті

І по всій видимості, це слово мій організм сприйняв, як команду "відбій!". Тому, що я втратила свідомість.

Прокинулася я рано вранці, як завжди на плечі чоловіка. Нейтан спав, але виглядав знову втомленим. Згадала, що він був поранений, оглянула його, наскільки це було можливо, намагаючись при цьому не розбудити. Але нічого не помітила. 

 - Дивно. Регенерація спрацювала або ж я знову все одужання проспала? - міркувала я - як там Стеф, зі своєю рукою? А решта?

 - Всі хлопці в повному порядку - вимовив прокинувся Нейт.

 -  А що це вголос сказала?

 - Ні, просто знаю які питання будеш задавати.

 -  Який знаючий - з посмішкою огризнулася я - як ти сам?

 - Уже все зажило.

 - І скільки я пропустила?

 - Тиждень всього лише.

 - Всього лише ?! - скрикнула я

 - Тихіше ти, а то зараз всі позбігаються - бробурчав чоловік і знову поклав мене собі на плече. Мабуть я, від обурення, схопилася і не помітила - вони і так весь час тут вештаються! Спокою від них немає! Тільки вночі і йдуть.

 - Сильно вирують?

 - А ти як думаєш? Вони, після того як з'явилися Айріні і Танатос, взагалі вважають тебе мало не їхньою дочкою - сміючись сказав він - особливо Дашар. Ти його вбила наповал. Так ми і самі здивувалися, адже так управляти стихіями ще нікому не вдавалося. А щоб з'єднати їх воєдино, так взагалі зламало нам всім мозок. Адже ми з дитинства вчилися тому, що не можна з'єднувати протилежне, а тут ти! Тепер думаю, Андре і Рігс просто замучать тебе пропозицією вчити цьому адептів.

 - Але я ж нічого не вмію!

 - І це говорить та, яка одним потоком стихій запаяла грань.

 - Нейт, але я ж була не одна. Ми всі це зробили.

 - Не зовсім так - вже серйозно продовжив він - ми тільки дали в користування свої стихії. Вони там у грані, перестали нам підкоряться. Цього разу щось впливало на нас.

 -  Може це через те, що ви стикалися?

 - Цілком ймовірно. Але ти буквально вигорала, коли замкнула на собі всіх нас. Але, ти ж і так це зрозуміла, ще як тільки ми всі одночасно доторкнулися до тебе, так?

 - Так.

 - І нічого не сказала?

 - Так не сказала, тому що ви б все зупинили.

 - Навіть не сумнівайся! Це було нерозумно і ризиковано - раптом прозвучало від дверей - але ми тобою пишаємося, Аріна.

 - Привіт, Танатос. - посміхнулася я йому - ти тепер безперешкодно можеш приходити?

 - Так, і не тільки я. Тепер це можливо для кожного з нас. І все завдяки тому, що ви зробили - кілька секунд він просто дивився на нас, а потім вимовив - Нейтан, підйом і на полігон. Дещо покажу. А ти Аріна, приводь себе в порядок і спускайся внизу, тебе вже все давно чекають.

 - Танатос, а ти чого це командуєш - запитала я.

 - Так можу і не командувати - розсміявшись відповів він - тоді сюди заваляться всі, а ти тут заспана і не вмита. Прямо справжня леді.

 - Гаразд! Усе! - фиркнула я - йдіть вже на свій полігон. Розумники знайшлися.

 - До речі, з тобою з приводу того, що сталося ми поговоримо пізніше - вже серйозно сказав він - але спочатку розберися з іншими. Добре?

 - Так - тихо відповіла я.

Після їх відходу, я швидко привела себе в порядок і спустилася в вітальню. Там очікувано зібралися всі. Зупинившись на порозі, про себе відзначила, що ця битва далася нелегко всім. Хлопці з команди втомлені і пошарпані. А ще всі виглядали якимись розгубленими чи що. Стів сидів на підлозі, опустивши голову на зігнуті коліна. Стеф з перев'язаною рукою, сидів обнявшись з якою дівчиною. Разом вони виглядали вельми гармонійно. Дашар і Кріс тихо про що, то перемовлялися.

 - Доброго ранку всім! - весело сказала я переступаючи поріг - у нас хтось помер, що ви з такими обличчями сидите? Або туди хтось збирається?

Всі від несподіванки різко встали, а Стів моментально з'явився поруч. Пару секунд він вдивлявся в моє обличчя, з якимось недовірою, а потім просто згріб в обійми і стиснув до хрускоту кісток. Але, я не чинила опір, знала що йому важче за всіх. Тому просто обняла у відповідь.

 - Стів, все нормально - тихо вимовила я - все вже закінчилося. Я жива. Поки що. Але якщо ти ще більше стиснеш мене, то зробиш те, що грань не змогла.

 - Прости - зніяковіло відповів він - я просто боявся, що ти не виберешся. І, що мені тоді робити? Як жити далі?

 - Стів, я поруч - відповіла йому, а потім голосно додала - якби щось сталося зі мною, так це ж не привід перестати жити. Я вже точно не хотіла б щоб дорогі мені люди йшли слідом. Це боляче, погоджуся. Але і без мене життя продовжиться. Буде сумно, але це не смертельно. 

Я бачила, як хлопці потихеньку приходять в себе. Як йде занепокоєння з їх облич. Дашар, який весь час уважно стежив за кожним рухом, тепер дивився і посміхався.

 - Я радий Аріна, що вам краще - промовив він - але смію нагадати, що ви мені обіцяли все розповісти.