Макова війна - Ребекка Куанг

— Гаразд, — Жинь кинула три монети на шестикутний вівтар.

Усі три впали реверсом догори.

— Перша лінія — суцільна, — прочитала Талву. — Хтось готовий рухатись, але його сліди перетинаються.

— І що це означає? — запитала Жинь.

Чаґхань похитав головою:

— Та що завгодно. Кожна лінія набуває відтінку значення залежно від інших. Закінчи Гексаграму.

Жинь знову кинула монети. Усі аверси.

— Друга лінія — розірвана, — прочитала Талву. — Суб’єкт сходить на своє місце під сонцем. Фортуна прихильна.

— Це ж добре? — поцікавилася Жинь.

— Залежить від того, до кого прихильна, — сказав Чаґхань. — Суб’єкт — це не обов’язково ти.

На третьому кидку випало два аверси й один реверс.

— Третя лінія — розірвана. День добігає кінця. На сонце, що сідає, накинули сітку. Це віщує невдачу.

Жинь відчула, як спиною пробіг холодок. Кінець доби, сонце, що сідає, в цій країні… Заледве Чаґхань мусив це розтлумачувати.

— Ми не переможемо в цій війні? — запитала вона в Талву.

— Я лише читаю Гексаграми, — сказала Талву. — Нічого не підтверджую й не заперечую.

— Мене тривожить сітка. Це пастка, — сказав Чаґхань. — Ми щось пропустили. Нам щось уготували, але ми цього не бачимо.

Чаґханеві слова спантеличили Жинь не менше, ніж сама лінія, але він наказав їй знову кинути монети. Два реверси й один аверс.

— Четверта лінія — суцільна, — прочитала Талву. — Суб’єкт іде, охоплений вогнем і смертю, від нього відречуться всі. Немовби вихід, немовби вхід. Немовби горить, немовби помирає, немовби відбракований.

— З цим усе більш-менш зрозуміло, — сказав Чаґхань, хоча в Жинь до цієї лінії було більше запитань, ніж до інших. Вона розкрила рота, але він похитав головою. — Кидай ще раз.

Талву глянула вниз.

— П’ята лінія — розірвана. Суб’єкт у сльозах пливе за течією, оплакує в жалобі.

Схоже, Чаґханя це здивувало.

— Справді?

— Гексаграми не брешуть, — сказала Талву. У її голосі не було емоцій. — Брехня лише в тлумаченні.

У Чаґханя раптом затрусилася рука. Дерев’яні намистини його браслета зацокотіли, відлунюючи в тиші кімнати. Жинь стурбовано глянула на нього, але він лише похитав головою і подав знак закінчувати. Обважнілими від страху руками Жинь кинула монети вшосте й востаннє.

— Лідер залишає свій народ, — прочитала Талву. — Правитель починає кампанію. Комусь за велику радість стинати голови ворогам. Злу це властиво.

Світлі очі Чаґханя розкрилися дуже-дуже широко.

— Ти викинула двадцять шосту Гексаграму. Сітку, — оголосила Талву. — Є відданість і конфлікт. Прийде те, що існує лише пліч-о-пліч. Лихо та перемога. Свобода і смерть.

— Але Фенікс… Жінка…

Жинь не отримала жодної бажаної відповіді. Талву взагалі їй не допомогла, лише попередила, що насувається ще більше нещастя і що в неї замало сили, аби його відвернути.

Талву підняла пазуристу руку.

— Твій час запитань сплив. Повертайся через місяць і зможеш створити ще одну Гексаграму.

Не встигла Жинь заговорити, як Чаґхань квапливо став навколішки й потягнув за собою Жинь.

— Дякую вам, Просвітлена, — сказав він і пробурмотів до Жинь: — Нічого не кажи.

Кімната попливла, щойно Жинь стала на коліна з крижаним поштовхом, немовби її занурили в холодну воду, Жинь усвідомила, що проштовхується назад до матеріального тіла.

Глибоко вдихнула. І розплющила очі.

Поруч із нею Чаґхань підтягнувся, щоб сісти. Його світлі очі були величезними, глибокими в затінених очницях. Погляд мовби досі зосереджувався на чомусь дуже далекому, зовсім не тутешньому. Повільно він повернувся в себе, а коли нарешті помітив присутність Жинь, на його обличчі майнула глибока стривоженість.

— Нам треба до Алтаня, — сказав він.

Якщо Алтань і здивувався, коли Чаґхань увірвався до складу Сіхан, тягнучи за собою Жинь, то ніяк не виказав цього. Він здавався занадто виснаженим, щоб його взагалі щось тривожило.

— Скликай Цике, — сказав Чаґхань. — Треба йти звідси.

— На основі яких даних? — запитав Алтань.

— Була Гексаграма.

— Я думав, що цього місяця ти вже не зможеш поставити запитання.

— Запитання було не моє, — відповів Чаґхань. — А її.

Алтань навіть не глянув на Жинь.

— Ми не можемо піти з Кхурдалайна. Ми потрібні тут як ніколи. Ми за крок до того, щоб утратити місто. Якщо Федерація проб’ється через нас, то зайде в центральну частину країни. Ми останній фронт.

— Ти воюєш у битві, яку Федерації не треба вигравати, — мовив Чаґхань. — Гексаграма розповіла про велику перемогу й велике руйнування. Кхурдалайн був марними зусиллями для обох сторін. Просто зараз муґенці хочуть інше місто.

— Це неможливо, — сказав Алтань. — Вони не могли так швидко дістатися до Ґолінь Ніїс. Маршрут річкою Ґолінь надто вузький, щоб рухатися військовими колонами. Вони мусили б шукати переходу через гори.

Чаґхань підняв брови.

— Закладаюся, вони його знайшли.

— Ну гаразд. Добре, — Алтань підвівся. — Я тобі вірю. Ходімо.

— Отак просто? — здивувалась Жинь. — Навіть не розібравшись?

Алтань вийшов із кімнати й швидко закрокував коридором. Вони квапилися, щоб не відставати. Алтань спускався сходами складу, доки не опинився перед камерою в підвалі, де тримали полоненого Федерації.

— Що ти робиш? — запитала Жинь.

— Розбираюся, — сказав Алтань і розчинив двері.

У камері дуже смерділо випорожненнями.

Полоненого прикували до стовпа в кутку кімнати, руки та ноги зв’язали, рота заткнули шматком тканини. В’язень був непритомний і навіть не ворухнувся, коли Алтань грюкнув дверима, перетнув кімнату та присів поруч.

Його побили, одне око запливло насиченим відтінком пурпурового, а навколо зламаного носа запеклася кров. Але найгіршої шкоди завдав газ: шкіра полоненого була навіть не пурпурова, а вкрита пухирями ядучо-червоного висипу. Його обличчя взагалі не скидалося на людське, а було радше страхітливим місивом кольорів. Побачивши полоненого таким обпеченим та понівеченим, Жинь відчула якусь дикунську втіху.

Алтань торкнувся двома пальцями відкритої рани на щоці полоненого і легенько, проте різко натиснув.

— Прокидайся, — промовив він вільною муґенською. — Як почуваєшся?

Застогнавши, полонений повільно розплющив опухлі очі. Коли він побачив Алтаня, то кашлянув і сплюнув йому під ноги.

— Неправильна відповідь, — сказав Алтань і впився нігтем у поріз.

Полонений заволав. Алтань відпустив.

— Чого ти хочеш? — твердо запитав полонений. Його муґенська була груба та невиразна, значно крикливіша за відполірований акцент, який Жинь вивчала в Сінеґарді. Цю говірку вона зрозуміла не одразу.

— Щось мені підказує, що Кхурдалайн узагалі не був основною ціллю, — буденно промовив Алтань, присівши. — Можливо, ти захочеш нам розповісти, як усе є.

Полонений посміхнувся огидною закривавленою посмішкою, яка викривила його опіки.

— Кхурдалайн, — повторив він, перекочуючи нікарське слово в роті, немовби грудку слизу. — Та кому здалася ця гівняна діра?

— Коротше, — сказав Алтань. — Куди прямує основне військо?

Полонений сердито зиркнув на нього і пхикнув.

Алтань підняв руку й ударив його по вкритій пухирями половині обличчя. Жинь замружилася. Цілячи у виразки полоненого, у відкриті рани, Алтань завдав йому ще сильнішого та гострішого болю.

— Де інша група? — повторив Алтань.

Полонений сплюнув кров Алтаневі під ноги.

— Відповідай! — закричав Алтань.

Жинь підстрибнула.

Полонений підняв голову.

— Нікарська свиня, — глумливо промовив він.

Алтань схопив полоненого за волосся на потилиці. Другим кулаком ударив у вже підбите око. Знову. І знову. Кров