Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок - Ліра Куміра
«У далеку давнину, коли всю північну частину континенту займало величезне королівство Сіверія, жили на цій землі крижані дракони. Називались вони такими, бо володіли лише магією льоду, решта їм була непідвладна. Даром це було, або прокляттям, ніхто не знав.
І ось одного разу серед білих драконів народився той, хто міг керувати іншими стихіями. Незлюбили його родичі, і заздрість була тому виною. Так і ріс хлопчик у відчуженні, нелюбимий батьками, неприйнятий однолітками. Але не зачерствіло серце його, не став він ненавидіти одноплемінників, а навпаки тягнувся до них, намагався зрозуміти чому його всі цураються, але ніхто не зміг дати йому зрозумілу відповідь.
Так би й жив він один, якби одного разу в горах не зустрів він красуню-Лейлу, в якій одразу ж впізнав істинну свою. І знайшов він у ній своє щастя і смерть.
Полетів якось дракон у селища далекі, де допомагав людям впоратися з недугом важким, а коли повернувся, то не впізнав у замкненій красуні дружину свою. Довго допитувався про те, що сталося, але ніяк не міг отримати відповіді. Так і спостерігав він, як кохана його чахне день у день, продовжуючи сидіти на скелі крижаній. І не міг він ні словом, ні серцем достукатися до неї.
- У них сім'я моя, батьки і брати малі, - нарешті заговорила Лейла, але слова були рвані, і вони приносили біль.
- У кого? - Дракон підібрався весь, потрібно рятувати рідню коханої.
- У крижаних. Вони сказали уб'ють їх усіх, якщо не виконаю наказу чорного, – плакала душа його.
- Чого ж побажали дракони?
- Серце твоє, кажуть вся сила полягає в ньому, - видала дружина і розплакалася ще сильніше. Схопив він тоді ніж гострий і простяг у її руки тремтячі:
- Бери і не шкодуй. Я і без серця любитиму тебе. Бери, - направив він руку дружини прямо в груди собі.
Розгубилася дракониця, не знаючи що робити їй. На одній чаші терезів життя рідних, на другій – серце коханого. Що не вибери – усюди смерть.
- Ну ж бо! Вір мені! - Натиснув трохи сильніше дракон і увійшов ніж у груди його білі.
У повному маренні вирізала Лейла серце, яке так її любило, віднесла на ногах, що не гнулися, його магам проклятим, виконали ті свою обіцянку, відпустили рідню її. Але не раділа дівчина цьому, не розуміла батьківського щастя.
Звернулася на драконицю біля стін будинку батьківського і полетіла на скелю крижану, вітрами облюбовану. Стала на край її, прощаючись зі світом жорстоким, і зірвалася вниз, набуваючи людського вигляду.
З того часу маги крижані і втратили сутністю свою драконів, ніхто з них так і не зміг більше пізнати щастя польоту».
Ірміан закінчив сумну історію свого народу, а я так і продовжувала дивитися вдалину на сумну статую останньої крижаної дракониці.
- Сподіваюся я не надто засмутив тебе? Просто я хотів пояснити чому відродження драконової сутності таке важливе. Це не тільки мрія здобути сильну другу іпостась, це ще й бажання спокутувати гріх наших предків, - я задумливо кивнула хлопцю, який уважно розглядав емоції на моєму обличчі, і несміливо посміхнулась.
- Тепер я розумію. Але мені здається, що твій батько може двічі наступити на ті ж граблі, адже він позбавляє нас із сестрою вибору, фактично відрізаючи нам крила, – Ірміан дивно глянув на мене, але ніяк не прокоментував мої слова.
Ми ще трохи посиділи, насолоджуючись красивим північним сходом сонця, і маг запропонував проводити мене назад, щоб батьки не турбувалися, і не дізналися, що їхня дочка вночі гуляє з хлопцем, який НАВІТЬ не її наречений.
А тільки-но ми опинилися під вікнами моєї кімнати, як я побачила магію льоду у всій її красі. Ірміан створив міцні сходи, якими я і змогла залізти назад у відкрите вікно. Обернувшись, я помахала хлопцю рукою, на що він мило посміхнувся і пішов. Ні тобі нахабних докучань, ні вульгарних натяків. Справжнісінький аристократ. І ось вкотре переді мною постало питання - і який же він справжній? Що з побаченого мною маска?
