Жахослов - Стівен Джонс

Проминаючи огорожу Церкви Христової, вона уповільнила ходу, вдаючи, що поправляє на собі чоботи. Вона напружувала слух, але нічого не чула, доки із затінку церковного двору не пролунав голос Келлі, низький і чистий.

– Холоднувата нічка для прогулянок, констеблю Касвелл.

– Ти готова? – спитала Кіт, не звертаючи уваги на чорний гумор. – У тебе все гаразд?

– Я подбаю про виконання своєї частини угоди, якщо ти дотримаєшся своєї. Просто, в біса, не запізнюйся.

– Клянуся, я встигну вчасно, – сказала Кіт, і кроки Келлі стихли позаду в мерзлій траві.

Кіт раділа теплу всередині відділку на Леман-стрит, але не стала знімати шинель і з нетерпінням чекала кінця наради, яку проводив нещодавно підвищений сержант Томас Райт. Інспектора видно не було. Райт здавався змученим, і коли кімната опустіла, Кіт затрималася.

– Все гаразд, сержанте? – спитала Кіт.

– Вулиці сьогодні кишать ненормальними, а ще навіть не повний місяць, трясця йому, – він узяв зі столу позаду себе товстенний журнал, і вони рушили до дверей, зупинившись біля столу реєстрації злочинців на вході.

– Спіймали когось конкретного? – спитала вона, майже з болем відчуваючи вагу револьвера в кишені. Їй здавалося, що його видно за милю. Сержант похитав головою, і вони рушили далі у фойє.

– Пара старих пліткарок заходили і з криками «чоловіче, хто тут у вас за старшого?» вимагали поговорити. І не пішли, доки Ебберлайн не почув гамір і не провів їх до свого кабінету.

Кіт здивовано звела брови.

– Уявляю, який ґвалт вони тут зчинили. Дивно, що він не замкнув їх у камері на ніч.

– Гадаю, він би з радістю це зробив, але вони не здавалися п’яними і стверджували, що мають для нього важливу інформацію. І що він пошкодує про цей день, якщо не вислухає їх.

Кіт з підкресленою грубістю зареготала. Райт почав був говорити, але його перервав Ейрдейл, що з’явився нагорі на сходах з криком:

– Касвелле!

Кіт подивилася в його обличчя, зморшкувате й червоне, мов яловичий рулет, і їй не сподобалася посмішка на його товстих губах.

– Інспектор хоче перемовитися з тобою, негайно.

Кіт перезирнулася з Райтом, який знизав плечима, показуючи, що для нього це новина.

– Ворушися! – проревів Ейрдейл. Вона кинулася нагору, протиснувшись повз усміхненого полісмена, який не пішов за нею, лише дивився вслід. Це занепокоїло її, але вона спробувала відігнати від себе це почуття – вона розуміла, що занадто нервується. Вона повернулася думками до Мейкпіса, гадаючи, чого він може від неї хотіти.

Відколи вони викреслили з розслідування перші чотири жертви – не Різника – двоє їхніх убивць були знайдені, а за третім – гренадером, якого востаннє бачили з Тебрам і Сміт – пильно стежило око поліції. Мейкпіс був дуже задоволений такими успіхами, та все ж не надто радів, адже справа Різника анітрохи не просунулася. Сотні опитуваних проходили крізь двері їхніх кабінетів, чимало людей давали натяки і зачіпки, але все це лише приводило в глухий кут. Хотіла б вона розповісти йому, що після сьогоднішньої ночі Різник уже не становитиме для поліції жодної проблеми.

Вона постукала у двері кабінету інспектора й увійшла.

У тісному захаращеному приміщенні не було ні сліду Мейкпіса. На його місці сидів Ебберлайн, а на звичайному місці Ебберлайна – дві жінки, поважно вдягнуті. І в ту мить, коли вони глянули на неї, Кіт із жахом впізнала їх обох. Обличчя зблідло. Ебберлайн холодно дивився на неї.

– О, констеблю Касвелле. Ці дами розповіли мені цікаву історію. Може, ви допомогли б нам уточнити деякі деталі?

Луїза не зводила з доньки безутішного погляду.

– Ох, Кертін. Як ти могла?

Першою думкою Кіт було, що її матір здавалася ще більш засмучена усім цим, ніж якби дізналася, що її донька ступила на слизьку доріжку. Але вона нічого не відповіла. Єдиним, що вона промовила, було:

– Де Мейкпіс?

– Інспектор Мейкпіс зараз зайнятий. Ви для нього не є справою першочергової ваги.

Вона почувалася так, ніби щойно дістала прочуханки від розлюченого дідуся. Єдиною, хто здавався радше враженою, ніж обуреною її маскарадом, була місіс К. Жінка дивилася на неї зі співчуттям людини, яка тільки-но зрозуміла, що вони припустилися жахливої помилки.

– Гадаю, – промовив Ебберлайн зваженим тоном, як розумна людина, що збирається вжити розумних кроків, – трохи часу в камері зможуть розговорити вас.

Величезна рука стиснула плече Кіт, і, ще не обернувшись, вона вже знала, що це Ейрдейл. Він широко посміхався, наче виграв величезну суму на кінських перегонах. На обличчі матері проступила невпевненість.

– Їй-богу, інспекторе Ебберлайн, – почала вона, – це зовсім не є необхідним. Певно, я можу просто забрати доньку додому і…

– Ваша донька вчинила шахрайство, місіс Касвелл. Вона нікуди не піде, доки я ґрунтовно в цьому не розберуся і не встановлю, наскільки великий збиток вона завдала слідству своїми діями.

Кіт хотіла захищатися. Хотіла кричати на весь голос. Але самої думки про те, щоб дати Ейрдейлу привід ударити себе або перекинути через плече і так потягнути до камери, наче мішок з вугіллям, було достатньо, аби переконати її триматися з холодною гідністю.

Він виштовхав її на сходи під голос матері, що не лише не стихав за спиною, а й ставав дедалі гучнішим і пронизливішим. Кіт мало не посміхнулася: Ебберлайн відкусив більше, ніж здатен був проковтнути. Райт, що стояв перед столом реєстрації, ошелешено дивився, як вона проходить повз, і як Ейрдейл зриває шолом з її голови.

– Знайдіть Мейкпіса, – тільки й промовила вона і одразу ж отримала грубого стусана між лопаток.

– Не турбуйся, – захихикав Ейрдейл і штовхнув її до кам’яних сходів, що вели в підземелля.

Вона раптом подумала про Мері Келлі – сама-самісінька на Міллерз-Курт, доки Кіт прохолоджується в камері. Продумала про страшного негідника, який кидається на жінку, що довірила Кіт власне життя. Кіт розвернулася і вже розтулила рота, аби крикнути Райту, що той зобов’язаний знайти Мейкпіса, що він має піти на Міллерз-Курт, сказати, що там може бути вбивця і вони можуть його схопити. Зараз уже не мало значення, що вони про неї думають, важливо лише, аби Мері Джейн була жива.

Але перш ніж вона встигла промовити хоч слово, широко розкрита долоня Ейрдейла дала їй такого ляпаса, що вона відлетіла до стіни і знепритомніла.

ХІІ

Повернувшись до тями, вона побачила, що лежить, зіщулившись, на кам’яній підлозі. Він навіть не потурбувався покласти її на кілька оберемків сіна, що слугували за постіль